Ухвала суду № 40548834, 19.09.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

19 вересня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЧУЖІ Ю.Г., КОЖУХ О.А.

при секретарі МАРЧИШАКУ Ю.М.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області про повернення коштів, за апеляційною скаргою Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 квітня 2014 р., -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 11.03.2011 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про повернення коштів. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 19.04.2011 замінено відповідача на належного - Ужгородську міську раду. Позов мотивувався наступним. Рішенням 4-ї сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради від 05.02.2008 № 621 позивачу було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,08 га АДРЕСА_1. Пунктом 8 указаного рішення було зобов'язано громадян створити товариства забудовників для централізованого розвитку інфраструктури за рахунок коштів забудовників та було зазначено, що документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, видати членам створеного товариства. Товариство забудовників не було створене, однак, умовою видачі державного акта на право власності на землю відповідачем було поставлено сплату коштів на розвиток інфраструктури. Тому 11.02.2009 позивач сплатив 20350,00 грн із призначенням платежу «оплата згідно рішення 4 сесії 5 скликання одинадцяте пленарне засідання номер 245 від 21.02.2007 р. та 4 сесії 5 скл. номер 99 від 23.11.2006 р. ОСОБА_1», тобто, вніс кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода з розрахунку 25,00 грн за 1 кв. м.

05.03.2009 позивачу був виданий Державний акт серії ЯЕ № 460780 на право власності на земельну ділянку площею 0,0841 га. В кінці 2010 року позивачу стало відомо, що колишній Ужгородський міський голова ОСОБА_3 визнав такі платежі незаконними і закликав вимагати їх повернення. Крім того, позивач довідався, що кошти на розвиток інфраструктури відраховуються замовниками на підставі Постанови КМ України від 24.01.2007 № 40 «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів». Цей розмір залежить від вартості будівництва, тоді як при видачі державного акта на землю про будівництво не йшлося. Таким чином, для сплати коштів позивачем законних підстав не було, йому довелося ще й позичати цю значну суму, тож йому цим завдано шкоди в розмірі 20350,00 грн.

Посилаючись на ці обставини, на відсутність передбаченого законом обов'язку сплачувати указані кошти, позивач просив відшкодувати йому за рахунок відповідача з місцевого бюджету завдану шкоду в розмірі 20350,00 грн та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 29.04.2014 позов задоволено: стягнуто з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 за рахунок місцевого бюджету перераховані на рахунок Ужгородської міської ради 11.02.2009 згідно квитанції № 11814.68.2 із призначенням платежу «оплата згідно рішення 4 сесії 5 скликання одинадцяте пленарне засідання № 245 від 21.02.2007 р. та 4 сесії 5 скликання № 99 від 23.11.2006 р.» фактично внесені кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода із розрахунку 25,00 грн за 1 кв. м в розмірі 20350,00 грн. Стягнуто Ужгородської міської ради за рахунок місцевого бюджету на користь ОСОБА_1 сплачені державне мито в розмірі 203,50 грн і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

Ужгородська міська рада оскаржила рішення суду, вважає його незаконним та необґрунтованим. На думку апелянта, сплата позивачем вищевказаних коштів була добровільною та відповідала вимогам, встановленим законодавством про планування і забудову територій, а рішення міської ради, на які він посилається, не зобов'язували його сплачувати кошти. Крім того, 50% отриманих у такий спосіб від громадян коштів виконком міської ради як розпорядник коштів скеровував на розвиток відповідної інфраструктури відповідним товариствам забудовників, а позов пред'явлено до неналежного відповідача. Суд цих обставин не врахував, тому до участі в справі слід залучити належного співвідповідача, рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача - Орбан Н.Л., яка апеляцію підтримала, позивача - адвоката ОСОБА_5, який скаргу не визнав, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача коштів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув кошти без належної правової підстави, а безпосередня підстава для перерахування коштів перестала існувати. Висновки суду відповідають обставинам справи та ґрунтуються на законі.

Встановлено, що ОСОБА_1 11.02.2009 здійснив платіж у сумі 20350,00 грн на рахунок № 31514931700002 за кодом платежу 50110000 «Цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади» в ГУ ДКСУ у Закарпатській області, МФО 812016, код ЄДРПОУ 38015610, отримувач УК у м. Ужгороді/м. Ужгород/50110000, призначення платежу «Оплата зг рішення 4 сесії 5 скликання одинадцяте пленарне засідання номер 245 від 21.02.2007 та 4 сесії 5 скликання номер 99 від 23.11.2006 ОСОБА_1». Факт здійснення указаного платежу та зарахування сплачених коштів до бюджету м. Ужгорода підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» від 11.02.2009 № 11814.68.2 (а.с. 7), отриманими апеляційним судом листами ГУ ДКСУ у Закарпатській області від 10.09.2014 № 11.1-08/174-5767, Фінансового управління Ужгородської міської ради від 18.09.2014 № 561/20/03-22, іншими матеріалами справи і ніким не заперечується.

Позивач сплатив зазначені кошти на виконання вимог рішення IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 23.11.2006 № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» (а.с. 84) зі змінами, внесеними рішення IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 21.02.2007 № 245 (а.с. 83), відповідно до якого обов'язковою умовою вирішення питань про надання громадянам земельних ділянок у приватну власність для індивідуального житлового будівництва було перерахування громадянами, яким міською радою виділено такі земельні ділянки, коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури до цільового фонду соціально-економічного розвитку міста з розрахунку 25,00 грн за 1 кв. м протягом 30-ти календарних днів з моменту підпису рішення сесії міським головою (п. 1); у разі невиконання цих умов рішення про надання земельної ділянки втрачає чинність (п. 3).

Після сплати коштів позивачу 05.03.2009 був виданий Державний акт серії ЯЕ № 460780 на право власності на земельну ділянку площею 0,0841 га, розташовану в АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 07.04.2009 у справі № 2а-79/09 за адміністративним позовом прокурора м. Ужгорода до Ужгородської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», що набрала законної сили, це рішення визнано незаконним та скасовано (а.с. 17-18, 35-37, 43-45). Постановою встановлено, зокрема, що оспорене прокурором рішення міської ради суперечить законодавству про планування і забудову територій, оскільки всі питання, пов'язані з виготовленням будь-яких технічних умов будівництва житлового будинку на земельній ділянці та пов'язані з цим витрати повинні вирішуватися вже після отримання у власність земельної ділянки, а не при вирішенні питання про її надання.

В силу положень ст.ст. 12-14 ЦК України, особа здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки і не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї; зловживання правом не допускається; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою ст. 13, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом; виконання цивільних обов'язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства.

Позивач пред'явив позов саме про повернення коштів, отриманих відповідачем без законних підстав, навів відповідне фактичне і правове обґрунтування, саме ці факти і обставини були покладені в основу позову. Закон не пов'язує право громадянина на одержання земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва за рішенням суб'єкта права комунальної власності на землю, чинність відповідного рішення, видачу Державного акта на право власності на землю із обов'язковою участю громадянина у товаристві забудовників, із сплатою коштів, що безпосередньо не передбачені законодавством у відповідній процедурі оформлення права власності на землю, зокрема, коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідної території. Тож закон не встановлює відповідних правових підстав для перерахування коштів, що мало місце. На час вирішення справи судом першої інстанції було скасовано і рішення міської ради, яке слугувало безпосередньою підставою для перерахування коштів, тобто, відповідна підстава перестала існувати.

Зважаючи на те, що підставами позову є фактичні обставини, що мали місце і наведені у заяві, а предметом доказування під час судового розгляду є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Позивач, зазначивши підставами позову факти, що мали місце, правильно вказав на положення ст. 14 ЦК України та послався на ст. 22 ЦК України у контексті заподіяння йому збитків через втрату коштів внаслідок неправомірних дій відповідача. Не цілком коректне формулювання щодо назви цих грошових втрат як шкоди на суть позову та характер спірних правовідносин не впливає.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно, з урахуванням положень ст. 61 ч. 3 ЦПК України, застосував до спірних правовідносин норми ст.ст. 12-15, ст. 1212 ч.ч. 1, 2 ЦК України, відповідно до яких особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. З огляду на встановлене, між сторонами виникли правовідносини внаслідок набуття і збереження відповідачем належних позивачу коштів без достатньої правової підстави. У позивача виникло право вимоги, а у відповідача - обов'язок повернення коштів. Суд дав вірну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам та вирішив позов щодо належного відповідача.

Доводи апеляції законності та справедливості рішення місцевого суду не спростовують, стосовно розподілу одержаних коштів знаходяться за межами підстав і предмету позову, тому до уваги не беруться, а твердження про начебто необов'язковість рішень ради для позивача щодо сплати коштів та начебто добровільну їх сплату не заслуговують на увагу, оскільки суперечать дійсним обставинам справи та спростовуються її матеріалами. Так само не заслуговують на увагу твердження апелянта про чинність на даний час рішення Ужгородської міської ради від 21.02.2007 № 245, позаяк не може залишатися чинним та застосовуватися рішення, яке вносить зміни до іншого рішення (є похідним від того іншого рішення), що, в свою чергу, втратило чинність. У контексті встановленого в справі питання створення та діяльності товариств забудовників, розподілу між ними та радою сплачених громадянами коштів не мають правового значення для розв'язання даного спору. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відтак, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляцію слід відхилити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Ужгородської міської ради Закарпатської області відхилити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 квітня 2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді