Ухвала суду № 40547453, 17.09.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19595/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1987/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Проскурніцький П.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.

за участю секретаря: Гавриляк Є.М.

сторін: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 06 серпня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

05.12.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 19.07.2012 року уклав з ОСОБА_4 договір позики грошових коштів на суму 180 000 грн. При фактичному одержанні вказаної суми позичальником була надана розписка, в якій вказана кінцева дата повернення грошей - до 27.07.2012 року. ОСОБА_4 не виконав взяті на себе зобов'язання, борг не повернув. Тому вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення 206 994 грн. 60 коп., а також 3% річних від простроченої суми, що становить 7 244 грн. 26 коп.

Просив задовольнити позов і стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 206 994 грн. 60 коп., три проценти річних в розмірі 7 244 грн. 26 коп. та судові витрати по справі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.08.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 177 244 грн. 26 коп. заборгованості за договором позики від 19.07.2012 року та судовий збір.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Вказав, що позивач в позовній заяві вказує, що між сторонами було укладено договір позики. Але такого договору суду не надав, оскільки його не існує в природі. Тому ставити питання про повернення суми 180 000 грн. у певний термін неможливо. Однак, відповідач не заперечує того факту, що отримав від ОСОБА_2 кошти в розмірі 180 000 грн., на протязі липня-грудня 2012 року ним вживались заходи, направлені на погашення боргу. Також позивач не згадав того факту, що власноручно написав 09.11.2013 року розписку про отримання від відповідача в рахунок погашення боргу 10 000 грн.

Позивачем невірно пораховано кошти при врахуванні індексу інфляції, чим помилково збільшено суму заборгованості на 26 994,60 грн. Також вважає, що невірно пораховано індекс інфляції, оскільки він рахувався від суми 180 000 грн., хоча сума як мінімум становить 170 000 грн.

Зазначив, що судом не було задоволено його клопотання про відкладення справи для подачі доказів, що ним на картковий рахунок ОСОБА_2 в період з 25.07. по 31.12.2012 року було перераховано 94 240 грн. Відповідно до даних доказів, сума заборгованості становить 75 760 грн., а тому саме від цієї суми необхідно проводити нарахування відсотків, що становить 3049,03 грн., а всього разом - 78 809 грн. 03 коп.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким встановити суму заборгованості в розмірі 78 809 грн. 03 коп.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 19.07.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 180 000 грн. із терміном повернення 27.07.2012 року, про що свідчить надана позивачем розписка (а.с.7). Даний факт не заперечує ОСОБА_4

Однак, у подальшому відповідач не повернув борг за вказаним договором. Зазначена обставина нічим не спростована.

В судовому засіданні представник позивача фактично зменшив позовні вимоги та усно просив стягнути з відповідача 177 244 грн. 26 коп. заборгованості за договором позики від 19.07.2012 року у зв'язку з погашенням частини боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого зобов'язання.

Згідно зі ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, якщо ним несвоєчасно повернуто суму позики.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК).

За змістом ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір установлюється на рівні облікової ставки Національного банку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення боргу за договором позики та 3% річних від простроченої суми, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли договірні відносини у вигляді договору позики. Відповідач у передбачений договором строк не повернув суму позики, що свідчить про невиконання ним умов договору, а тому зобов'язаний повернути суму боргу в розмірі 177 244 грн. 26 коп.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, чого не заперечують і сторони, що відповідач повернув позивачу у погашення боргу 10 000 гривень ( а.с. 43). Із врахуванням повернутої суми судом першої інстанції стягнуто 170 000 гривень суми боргу та 7244 гривні 26 копійок, які складають 3% річних від суми боргу як передбачено ч.2, ст. 625 ЦК України. Вимоги про стягнення інфляційних витрат судом не задовольнялись і позивач у цій частині рішення не оскаржував.

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі про те, що ним на картковий рахунок ОСОБА_2 в період з 25.07. по 31.12.2012 року було перераховано 94 240 грн., то вони не заслуговують на увагу, оскільки не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Більше того, надана представником відповідача апеляційному суду роздруківка із банку про поступлення коштів на картоковий рахунок ОСОБА_2 не підтверджує того, що зазначені у ній кошти перераховувались відповідачем, жодних квитанцій про перерахування коштів позивачу в рахунок погашення боргу відповідач суду першої інстанції і апеляційному суду не надав і за твердженням його представника, надати не може.

Як передбачено ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 06 серпня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: М.Д. Горейко

Л.В. Ясеновенко