Ухвала суду № 40545224, 04.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2014 р. м. Київ К/800/48314/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «ВіВ»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013

у справі №810/1072/13-а

за позовом Приватного підприємства «ВіВ»

до Ставищанського відділення Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ВіВ» (далі по тексту - позивач, ПП «ВіВ») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ставищанського відділення Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Тетіївська МДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.02.2013 №0000032200, №0000042200, №0000052200, №0000062200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.08.2012 відповідач видав наказ №149 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ВіВ» .

Під час здійснення перевірки на підставі цього наказу, позивачем не було надано всього пакету документів, які були необхідні для проведення перевірки.

У зв'язку із цією обставиною Тетіївською МДПІ було видано наказ від 3.09.2012 №151 «Про перенесення термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ВіВ»» (далі по тексту - Наказ №151), яким термін проведення перевірки було перенесено до дати відновлення документів і в термін передбачений Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI. У зв'язку з закінченням терміну відновлення документів та на підставі направлень від 03.09.2012 №131, №132, №133 та наказу від 03.12.2012 №285, - посадовими особами Тетіївської МДПІ було здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку позивача. У зв'язку з відсутністю керівника позивача за юридичною адресою та неможливістю проведення виїзної перевірки посадовими особами Тетіївської МДПІ було складено акти від 3.12.2012 №35/220/31542453 та №36/220/31542453. Актами від 03.12.2012, та на підставі направлень від 23.01.2013 №24 та 25 та наказу Тетіївської МДПІ від 23.01.2013 №26 у період з 23.01.2013 по 29.01.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача. За наслідками цієї перевірки відповідачем 07.02.2013 було складено акт №47/220/31542453 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ВіВ», код за ЄДРПОУ 31542453, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року». За висновками акта перевірки позивачем було порушено: ст. 5 та ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі по тексту - Закон №334), ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток за 4 квартал 2009 року на суму 97894,00 грн., за 1 квартал 2010 року - на суму 16250,00 грн., за 2 квартал 2010 року - на суму 247406,00 грн., за 3 квартал 2010 року - на суму 148436,00 грн., за 4 квартал 2010 року - на суму 91251,00 грн., за 2 квартал 2011 року - на суму 215876,00 грн., за 3 квартал 2011 року - на суму 66150,00 грн., за 4 квартал 2011 року - на суму 29150,00 грн., за 3 квартал 2012 року - на суму 121374,00 грн.; ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі по тексту - Закон №168), ст. 198, ст. 201 ПК України, що призвело за заниження позивачем податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) всього в сумі 867172,00 грн.; ст. 15 та ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 №56-93/ВР «Про місцеві податки та збори», оскільки позивачем в підзвітний період не нараховувався комунальний податок, в результаті чого позивачем було занижено зазначений податок всього на суму 59,50 грн.; ст. 4 Закону України від 21.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки позивачем у підзвітний період не подавались обов'язкові розрахунки комунального податку.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач при проведенні перевірки не подав відповідачу первинних документів, які б свідчили про дійсність господарських операцій, проведених між позивачем та контрагентами та, зокрема, і податкових накладних, які є підставою для нарахування податкового кредиту з ПДВ.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Так, судами попередніх інстанції не були враховані приписи ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У той же час судами не було витребувано та досліджено належних доказів, як то відповідних документів бухгалтерського, складського обліку, інших первинних документів та пояснень відповідальних осіб, з метою підтвердження, або спростування доводів позивача щодо періоду та обсягу вчинення останнім порушень норм чинного податкового законодавства у межах спірних правовідносин. Судами попередніх інстанцій не встановлено, обставини втрати позивачем первинних фінансово-господарських документів та навіть їхній перелік.

При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих товарів та послуг, як то, наприклад, збільшення валового доходу в наступних податкових періодах.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи в підтвердження здійснення господарських операцій позивачем контролюючим органом не досліджувалися. У разі встановлення судом обставин, що свідчать про обґрунтованість причин відсутності первинних документів під час перевірки, висновки контролюючого органу про заниження податкового кредиту та безпідставного збільшення валових витрат є формальними.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору в частині оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення.

Крім того, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Покладаючи на позивача обов'язок доведення відсутності його вини у вчинених правопорушеннях, суди тим самим порушили норми процесуального права, а саме приписи наведеної вище статті КАС України. Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «ВіВ» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров