Ухвала суду № 40545104, 04.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2014 року м. Київ К/9991/27668/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012

у справі № 2а-8699/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.12.2010 №00009792312.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП ОСОБА_3 за період з 01.07.20008 по 30.11.2008, за результатами якої 23.12.2010 складено акт № 4638/23-12/20027449.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 135030,31 грн. протягом липня - жовтня 2008 року, сформованого за наслідками операцій позивача з ПП ОСОБА_3, правочини між якими є нікчемними.

На підставі акта перевірки 31.12.2010 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №00009792312/0, яким позивачу за порушення зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 135030,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 67517,00 грн.

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку скарги позивача були залишені без задоволення, а вказане вище рішення без змін.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ПП ОСОБА_3, а тому, виходячи з доказів, наявних у матеріалах справи, у відповідача відсутні підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування, а також нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом зроблений висновок про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість при формуванні податкового кредиту та як наслідок - завищення від'ємного значення з податку на додану вартість є те, що правочини між позивачем та ПП ОСОБА_3 не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже позивач діяв з метою, спрямованою на приховування отриманих доходів від оподаткування.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП ОСОБА_3 укладено ряд договорів купівлі - продажу зернових культур, за умовами яких продавець (ПП ОСОБА_3) зобов'язувався передати у власність покупця (ТОВ «АСТІ (Україна)») товар, на умовах, передбачених договорами.

На виконання умов договорів купівлі-продажу ПП ОСОБА_3, у період з липня по жовтень місяць 2008 року поставив позивачу обумовлений договорами товар (пшеницю 5-6 класу, насіння соняшнику) на загальну суму 810181,86 грн., в тому числі податку на додану вартість - 135030,31 грн.

Виконання зазначеного договору підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями на зерно, податковими накладними та реєстрами отриманих накладних.

Також на виконання умов договорів ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» перерахувало грошові кошти на рахунок ПП ОСОБА_3, що підтверджується виписками з банку щодо проведених операцій та виписками з банку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контрагент позивача - ПП ОСОБА_3, на момент укладання вказаних договорів закупівлі було зареєстровано, у встановленому законодавством порядку, як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

Таким чином, податкові накладні, видані постачальником товару оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров