Постанова № 40544981, 15.09.2014, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2014 року справа № 823/2499/14

м. Черкаси

10 год. 13 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Чубар Т.М.,

секретар - Шепель А.М.,

за участю представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» Кучера В.М. - за довіреністю № 7 від 10.07.2014р.,

представника відповідача Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (Монастирищенське відділення) Барабаш О.П. - за довіреністю № 1210/10 від 15.10.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» до Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (Монастирищенське відділення) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик», в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (Монастирищенське відділення) № 0000622200 від 18.08.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що згідно вимог Податкового кодексу України нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства та виписки особою, що має на це право. Ні акти перевірок інших платників податків, ні відомості баз даних податкових органів в розумінні чинного законодавства не є первинними документами чи документами бухгалтерського або податкового обліку, які могли б підтвердити факт безтоварності операцій. Позивач, в свою чергу, не може нести відповідальність ні за несплату контрагентами податків, ні за можливу недостовірність наведених у ЄДРПОУ відомостей про них.

Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечує, мотивуючи це тим, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення № 0000622200 від 18.08.2014р., слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті № 82/22-020/31100615 від 04.08.2014р. за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з приватним підприємством «РВП-Плюс» за жовтень, листопад 2013 року, про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 333 333 грн. 33 коп. в жовтні 2013 року та на суму 500 000 грн. в листопаді 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки Христинівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області (Монастирищенське відділення) прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622200 від 18.08.2014р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 833 333 грн. за основним платежем та 192 646 грн. за штрафними санкціями.

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що згідно п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999р. господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (стаття 201 Податкового кодексу України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною умовою формування податкового кредиту, оскільки відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють вчинювані платником податку господарські операції. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що грошові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 025 979 грн., нараховані товариству з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» згідно оскаржуваного в судовому порядку податкового повідомлення-рішення, є наслідком відображення в податковому обліку результатів господарських відносин позивача з контрагентом - приватним підприємством «РВП-Плюс» (код ЄДРПОУ 33536504, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість серії № 200142374 від 24.09.2013р.). Означені господарські відносини підтверджуються наступними наявними в матеріалах справи первинними документами:

договір поставки № 3397 від 03.10.2013р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» та приватним підприємством «РВП-Плюс»;

договір поставки № 3467 від 06.11.2013р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» та приватним підприємством «РВП-Плюс»;

заказ на поставку товару № 390 від 03.10.2013р., заказ на поставку товару № 427/2 від 06.11.2013р.;

видаткова накладна № РВ-0000354 від 03.10.2013р. на загальну суму з ПДВ 2 000 000 грн., видаткова накладна № РВ-0000501 від 06.11.2013р. на загальну суму з ПДВ 3 000 000 грн.;

товарно-транспортна накладна № 205 від 03.10.2013р. на загальну суму з ПДВ 2 000 000 грн.;

податкова накладна № 18 від 03.10.2013р. на загальну суму з ПДВ 2 000 000 грн., податкова накладна № 10 від 06.11.2013р. на загальну суму з ПДВ 3 000 000 грн.

В підтвердження повноважень Талабко С.Д. на отримання товарно-матеріальних цінностей: за договором № 3397 від 03.10.2013р. позивачем надано довіреність № 1351 від 03.10.2013р., за договором № 3467 від 06.11.2013р. позивачем надано довіреність № 1571 від 06.11.2013р.

В підтвердження проведення розрахунків за вищезазначеними господарськими операціями позивачем надано: виписку по рахунку за 26.11.2013р., 02.12.2013р., 26.12.2013р., 20.01.2014р.

В підтвердження подальшої реалізації придбаної позивачем продукції останнім надано:

приймально-здавальний акт № 2162 від 07.11.2013р., приймально-здавальний акт № 2172 від 13.11.2013р., приймально-здавальний акт № 2176 від 22.11.2013р., приймально-здавальний акт № 2193 від 16.12.2013р., приймально-здавальний акт № 2194 від 16.12.2013р., приймально-здавальний акт № 2195 від 16.12.2013р., приймально-здавальний акт № 2169а від 30.11.2013р.;

видаткова накладна № 286 від 07.11.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 654 500 грн., видаткова накладна № 297 від 13.11.2013р. на загальну суму з ПДВ 230 566 грн. 67 коп., видаткова накладна № 305 від 22.11.2013р. на загальну суму з ПДВ 228 333 грн. 33 коп., видаткова накладна № 326 від 16.12.2013р. на загальну суму з ПДВ 235 833 грн. 33 коп., видаткова накладна № 327 від 16.12.2013р. на загальну суму з ПДВ 235 833 грн. 33 коп., видаткова накладна № 328 від 16.12.2013р. на загальну суму з ПДВ 235 833 грн. 33 коп.;

рахунок на оплату № 318 від 01.08.2013р.;

рахунок-фактура № 45 від 07.11.2013р.;

накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 30.11.2013р., 13.11.2013р., 22.11.2013р., 16.12.2013р., 30.11.2013р.;

акт прийому-передачі обладнання до контракту № ДШУ/3-55/13 від 31.07.2013р.;

виписки по рахунку АТ «Сбербанк Росії» за 01.11.2013р., 12.11.2013р., 14.11.2013р., 26.11.2013р., 27.11.2013р., 29.11.2013р., 02.12.2012р., 25.12.2013р., 27.12.2013., 15.01.2014р., 17.01.2014р., 24.01.2014р.;

митну декларацію від 18.11.2013р.

В підтвердження використання придбаної продукції у власній господарській діяльності позивачем надано: оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 за жовтень 2013 року, листопад 2013 року, грудень 2013 року; картки рахунку 201 за жовтень 2013 року, листопад 2013 року.

З аналізу досліджених під час судового розгляду документів суд дійшов висновку про фактичне здійснення господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» та приватним підприємством «РВП-Плюс», що обумовлені господарською діяльністю позивача - виробництво парових котлів або інших парогенераторів, установлення та монтаж машин і устаткування.

Позивачем виконано вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» щодо документального оформлення фактів здійснення господарських операцій та дотримано вимог статті 198 Податкового кодексу України, і в підтвердження правомірності формування податкового кредиту за податковими накладними, виданими вище зазначеними контрагентами позивача, надано всі передбачені діючим законодавством України документи, в тому числі податкові накладні, складені у відповідності до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України особами, які зареєстровані як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З огляду на зазначене суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів/надання послуг.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку відповідно до п. 36.5 статті 36 Податкового кодексу України несе платник податків. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування і порушення постачальником товару (робіт, послуг), у тому числі постачальником у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо створення підприємства та правил ведення господарської діяльності. Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару, у тому числі у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Відповідної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, зокрема в своїй постанові від 16.07.2012р. у справі № К/9991/71171/11.

Тим більше, суд зауважує, що рішення засновників приватного підприємства «РВП-Плюс» про припинення юридичної особи прийнято 20.03.2014р., а провадження у справі про банкрутство даної юридичної особи відкрито 01.08.2014р.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Надання ж податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про оподаткування, з метою одержання податкової вигоди (бюджетного відшкодування) є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не доведе і не встановить, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Христинівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області (Монастирищенське відділення) жодних доказів в підтвердження необґрунтованості заявлених платником податків вимог про надання податкової вигоди, в тому числі щодо безтоварності операцій чи одержання доходу за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, ні під час складання акту перевірки, покладеного в основу оскаржуваного в судовому порядку податкового повідомлення-рішення, ні під час розгляду справи по суті не надано.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а отже не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (Монастирищенське відділення) № 0000622200 від 18.08.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Т.М. Чубар

Повний текст постанови виготовлений 19 вересня 2014 року.