Рішення № 40539569, 10.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11961/14 10.09.14

За позовом Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт"

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 587 990,67 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача - 1: не з'явився

від позивача - 2: Удоєва Л.Д., за довіреністю

від відповідача: Оберемко С.В., за довіреністю

від прокуратури: Лиховид О.С., посвідчення № 002628.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - позивач - 1), Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" (далі - позивач - 2) звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) про стягнення 587 990,67 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/11961/14, розгляд справи призначено на 21.07.2014 р.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва, у зв'язку з тривалим лікарняним судді Капцової Т.П., призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/11961/14, за результатом якого справу № 910/11961/14 передано на розгляд судді Нечаю О.В.

21.07.2014 р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. справа № 910/11961/14 була прийнята до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 03.09.2014 р.

31.07.2014 р. до відділу діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача - 2 надійшли клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

04.08.2014 р. до відділу діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача - 2 надійшло клопотання про направлення ухвали.

У судове засідання 03.09.2014 р. представники позивача - 2 та прокуратури з'явились, представники позивача - 1 та відповідача не з'явились.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.09.2014 р., враховуючи те, що представники позивача - 1 та відповідача у судове засідання 03.09.2014 р. не з'явились, а також у зв'язку із невиконанням відповідачем та частковим виконанням позивачами вимог ухвали господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р., розгляд справи було відкладено на 10.09.2014 р.

У судове засідання 10.09.2014 р. представник позивача - 2 та прокуратури з'явились, заявили клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 533 852,22 грн. у зв'язку зі сплатою відповідачем вказаного боргу 19.08.2014 р., у підтвердження чого надали суду для огляду належним чином завірену копію платіжного доручення № 333 від 19.08.2014 р.

У судове засідання 10.09.2014 р. представник позивача - 1 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. судом розглянута заява про забезпечення позову, яка була викладена в тексті позовної заяви № 05/2-564 вих. 14 від 12.06.2014 р., відповідно до якої позивачі просили суд накласти арешт на майно та грошові суми, що належать відповідачу.

Розглянувши дану заяву позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивачі свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтували, належних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надали, а також нічим не підтвердили припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача - 1 про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників вищезазначених учасників судового процесу.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача - 2, відповідача та прокуратури, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року прокурор, реалізовуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають подання прокурором до господарського суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Тим же рішенням Конституційного Суду України визначено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наказом Міністерства палива і енергетики України від 26.06.2000 р. № 197 на базі структурного підрозділу «Полтавське управління геофізичних робіт» ВАТ «Укрнафта» створено Державне підприємство «Полтавське управління геофізичних робіт», яке належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, створеного відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».

Відповідно до Статуту Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт", затвердженого наказом Міненерговугілля № 221 від 06.04.2012 р., метою діяльності підприємства є організація виробничо-господарської, наукової, комерційної діяльності, головним чином в галузях, що стосується паливно-енергетичного та мінерально-сировинного комплексу, зокрема підвищення видобутку вуглеводнів за рахунок впровадження у народне господарство винаходів та інших новацій, проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не заборонених чинним законодавством України, з метою отримання прибутку.

Реалізовуючи мету своєї діяльності 31.07.2012 р. Державне підприємство «Полтавське управління геофізичних робіт» (виконавець) уклало з Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (замовник) Договір підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах (Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в 2012 році виконати геофізичні дослідження та прострілювально-вибухові роботи в свердловинах замовника (роботи) на підставі його замовлень, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Пунктом 1.2 Договору сторони визначили найменування робіт: геофізичні дослідження та прострілювально-вибухові роботи в свердловинах. Перелік та обсяг робіт визначається у Технічному завданні (Додаток №1 до Договору) та Кошторисі (Додаток №2 до Договору). Результатом робіт є матеріали по геофізичних дослідженнях та роботах в свердловинах.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору визначена на підставі Кошторису і становить 3 000 666,67 грн., крім того ПДВ в розмірі 600 133,33 грн., всього з ПДВ - 3 600 800,00 грн.

Вартість робіт визначається згідно з переліком робіт у свердловинах, зазначених у замовленнях, наданих виконавцю, та розраховується по «Збірнику розцінок на геофізичні дослідження і роботи в свердловинах на нафту і газ НАК «Нафтогаз України» від 01.01.2008 р. (п. 3.4 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору оплата за фактично виконані роботи здійснюється замовником протягом 60-ти банківських днів на підставі підписаних обома сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.

Відповідно до п. 6.1.1 Договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи.

Згідно з п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012 року, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ст. 843 ЦК України).

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст. 853 ЦК України).

Статтею 854 ЦК України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

На виконання умов вказаного Договору Державне підприємство "Полтавське управління геофізичних робіт" виконало підрядні роботи в період з вересня по грудень 2012 р. на загальну суму 533 852,22 грн., що підтверджується актами на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах б/н від 28.09.2012 р. на суму 128 558,05 грн., б/н від 31.10.2012 р. на суму 143 133,20 грн., б/н від 29.11.2012 р. на суму 40 013,42 грн., б/н від 29.11.2012 р. на суму 35 824,27 грн., б/н від 28.12.2012 р. на суму 186 323,87 грн., які підписані та скріплені печатками сторін без заперечень.

Проте свої зобов'язання по оплаті за підрядні роботи відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 01.05.2014 р. у нього виник борг у розмірі 533 852,22 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості № 06-964 від 17.10.2013 р., проте відповідач заборгованість за Договором підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах від 31.07.2012 р. на момент подання позову не сплатив.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. позивач - 2 надав суду належним чином засвідчену копію платіжного доручення № 333 від 19.08.2014 р., з якої вбачається, що 19.08.2014 р. відповідач сплатив суму основного боргу за Договором підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах від 31.07.2012 р. у розмірі 533 852,22 грн.

Отже, сума основного боргу в розмірі 533 852,22 грн. була сплачена відповідачем після порушення провадження у даній справі.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 533 852,22 грн. основного боргу за Договором підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах від 31.07.2012 р. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на те, що Державне підприємство "Полтавське управління геофізичних робіт", в порушення ст. 5 Господарського процесуального кодексу України та п. 9.1 Договору, не здійснило заходи досудового врегулювання спору, що є свідченням небажання позивача 2 врегулювати даний спір в досудовому порядку.

Суд не приймає до уваги таке твердження відповідача, виходячи з наступного.

Досудове врегулювання господарських спорів передбачено статтею 5 ГПК України, згідно якої сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Однак, Закон, навіть за умови встановлення сторонами договором досудового врегулювання спору, не позбавляє права однієї із сторін права на звернення до суду за захистом свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу.

Так, рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9.07.2002 N15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду, порушує право особи на судовий захист.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, в тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Крім суми основного боргу прокурором було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19 438,06 грн. за період з 01.03.2013 р. по 20.05.2014 р. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах від 31.07.2012 р.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення 3% річних, відповідач зазначив, що прокурором невірно встановлений період, з якого починається нарахування 3%, та наголосив, що цей період має розпочинатись з 29.02.2013 р.

Суд погоджується з відповідачем щодо невірного визначення прокурором періоду для нарахування 3% річних, проте не погоджується, що цей період має розпочинатись з 29.02.2013 р., враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошових коштів, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його вини, не звільняє боржника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що прокурором невірно визначено початок нарахування 3% річних за неналежне виконання відповідачем умов вказаного Договору по оплаті за підрядні роботи, оскільки, відповідно до п. 4.1 Договору, оплата за фактично виконані роботи здійснюється замовником протягом 60-ти банківських днів, а не календарних, як визначено прокурором у розрахунку, а тому нарахування 3% річних має розпочинатись з 29.03.2013 р.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19 438,06 грн. підлягають задоволенню частково в розмірі 18 341,11 грн.

Крім того, твердження відповідача, що 3% річних є штрафними санкціями та їх нарахування має припинятись через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, не береться судом до уваги, оскільки сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, про що сказано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Також прокурором заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 34 700,39 грн. інфляційних втрат.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах від 31.07.2012 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком, що міститься в позовній заяві, перевіреним судом, підлягають стягненню 34 700,39 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Враховуючи приписи статті 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача стягується в дохід Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в розмірі 11 737,87 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 4, 49, 66, 67, 80, 82 - 85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

2. Припинити провадження у справі № 910/11961/14 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" суми основного боргу в розмірі 533 852,22 грн.

3. В іншій частині позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) на користь Державного підприємства «Полтавське управління геофізичних робіт» (36007, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Заводська, буд. 16; ідентифікаційний код: 00147921) 3% річних в розмірі 18 341 (вісімнадцять тисяч триста сорок одна) грн. 11 коп. та інфляційні втрати в розмірі 34 700 (тридцять чотири тисячі сімсот) грн. 39 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 11 737 (одинадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 87 коп.

Повне рішення складено 15.09.2014 р.

Суддя О.В. Нечай