Постанова № 40539463, 14.08.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року о 15 год. 00 хв.Справа № 808/4465/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Чубича О.В.

відповідача - Шахрая О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроінтерсервіс", м.

Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного

управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Електроінтерсервіс", звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення відповідача №0000662212 та №0000652212 від 03.03.2014.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що із вказаними порушеннями не згодні, оскільки висновки в акті перевірки зроблені без врахування всіх наданих до перевірки первинних документів, а винесені податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Також зазначають, що під час перевірки ними були надані усі документи, які підтверджують реальний факт отримання товару згідно договору поставки від 05.11.2012 №05/11-12 від ТОВ «Євростиль ЛТД», що в свою чергу підтверджується первинними документами, які за змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві, та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях, просив в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечення посилаються на те, що під час перевірки встановлено не підтвердження отримання товарів за перевіряємий період від контрагента позивача ТОВ «Євростиль ЛТД», оскільки по-перше від Ірпінської ОДПІ отримано акт від 18.07.13 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Євростиль ЛТД»», а по-друге отримання інформації щодо кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, в рамках якого були виявлені підприємства з ознаками фіктивності у тому числі і ТОВ «Євростиль ЛТД»», що здійснювали незаконну діяльність з конвертації грошових коштів в період з 2011-2013 років. А тому, на думку відповідача, висновки викладені в акті перевірки за результатом якого винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення є правомірними.

Вислухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні обставини.

В період з 10.02.2014 тривалістю 5 робочих днів на підставі п.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України, фахівцями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Електроінтерсервіс" з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства з ТОВ «Євростиль ЛТД»» за період з 01.10.2012 року по 30.12.2012 року.

За результатами вищезазначеної перевірки складений акт від 18.02.2014 №95/08-28-22-12/37611218 (а.с.15-25).

Згідно із висновками Акту перевірки, перевіряючими встановлено наступні порушення Позивачем вимог законодавства:

- пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), ТОВ "Електроінтерсервіс" занижено податок на додану вартість у перевіряємому періоді у розмірі 7000,00грн., в тому числі по періодам: за 2012,

- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України на суму 6667,00грн., у тому числі за листопад 2012 року в сумі 6667,00грн.

На підставі Акту перевірки 03.03.2014 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000652212, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 10 000,50грн., (з яких за основним платежем 6667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3333,50 грн.) та №0000662212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8750,00грн. (з яких за основним платежем 7000,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1750,00 грн.) (а.с.10-11).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження та звернувся зі скаргою на податкові повідомлення-рішення до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 27.03.2014 №2703/1 та Міністерства доходів і зборів України від 14.05.2014 №1405/1 (а.с.34-36, 41-43).

За результатами розгляду скарг позивача податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарги без задоволення.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків. Оцінюючи висновки Акту перевірки, суд виходить з наступного.

Між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Євростиль ЛТД» (Продавцем) укладено договір поставки №05/11-12 від 05.11.2012, відповідно до умов якого, ТОВ «ЄВРОСТИЛЬ Лтд» поставило позивачеві за видатковою накладною №24 товар: вібропрес БП-130, прес-форма "Цеглинка" БП-130, 20 шт. піддонів 1200x800, разом на суму 40 000,00 грн., в тому числі 6 666,67 грн. ПДВ.

На виконання вказаного договору ТОВ «Євростиль ЛТД» передав у власність Позивача товар, на підтвердження чого позивачем надані для долучення до матеріалів справи наступні документи: податкову накладну від 05.11.2012 р. № 24, платіжні доручення від 12.12.2012 р. № 235 на суму 4 000 грн. та від 20.12.2012 р. № 244 на суму 36 000 грн., податкову та видаткову накладні від 05.11.2012, товарно-транспортну накладну № 24 від 05.11.2012 року, накази від 05.11.2012 №14/ос та №15/ос про введення в експлуатацію основних засобів «Вібропрес БП-130» та «Пресформа «Цеглинка» БП-130», акти приймання-передачі основних засобів від 05.11.2012 року, а саме вищезазначених агрегатів (а.с.48-55).

За приписами ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на виконання умов вищезазначеного договору поставки позивач отримав вказаний товар, сплатив його вартість, про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, а отже спірні правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Що стосується встановлених в акті перевірки порушень п. 198.1, п.198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару (послуг) у контрагентів.

Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередні контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ними оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності. Отже на підставі вищезазначеного, позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Що стосується твердження відповідача щодо невідповідності даних заповнення в товарно - транспортній накладній від 05.11.2012 №24, а саме у графі «вантажовідправник» зазначено ТОВ «Євростиль ЛТД» та у графі «вантажоодержувач» також зазначено ТОВ «Євростиль ЛТД», судом встановлено та підтверджено поясненнями представника позивача, що мала місце технічна помилка з помилковим зазначенням замість вірного вантажоодержувача - ТОВ "Електроінтерсервіс", вказано ТОВ «Євростиль ЛТД».

Суд погоджується з доводами представника позивача, що зазначена технічна помилка жодним чином не вплинула на підтвердження факту отримання товару саме підприємством позивача, що в свою чергу підтверджується наданими для долучення до матеріалів справи іншими первинними документами на придбаний у ТОВ «Євростиль ЛТД» товар.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є не переконливими.

Суд ще раз наголошує, що факт здійснення господарських операцій відображений у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку позивача, та підтверджує реальність господарських операцій, а акт перевірки податкового органу не містить посилань щодо встановлених порушень стосовно форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з постачання товарів.

Твердження податкового органу про нереальність господарських операцій через наявність інформації про кримінальне провадження за ознаками фіктивності в тому числі і по підприємству позивача судом не береться до уваги, оскільки лише вирок суду встановлює вину особи, якого відповідачем не було надано у зв'язку з відсутністю такого.

Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а отже оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроінтерсервіс"- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення - рішення від 03.03.2014 року №0000652212 та №0000662212.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроінтерсервіс" судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

.

Суддя І.В.Шара