Постанова № 40537217, 17.09.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року 11 год. 30 хв.Справа № 808/3817/14 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Філоненко Ю.М., представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 28 липня 2014 року), представника відповідача 1 - Мандичева О.Г. (довіреність від 13 травня 2014 року №1871/08), представника відповідача 2 - не прибув, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області та Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання протиправними і скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

13 червня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі іменується - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області (далі іменується - відповідач 1) та Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області (далі іменується - відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати нечинним постановлений відповідачем 1 правовий акт індивідуальної дії - Вимогу про сплату боргу від 01.09.2012 про сплату ОСОБА_3 суми недоїмки у розмірі 3498 грн. 79 коп. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; визнати нечинними постановлені відповідачем 2 правові акти індивідуальної дії - постанову від 11.12.2013 про відкриття виконавчого провадження ВП №41150692 з виконання виконавчого документу - Вимоги №106 від 01.09.2012, та постанову про звернення стягнення на заробітну плату позивача від 29.04.2014, та зобов'язати прийняти рішення про закриття виконавчого провадження №41150692.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач 1 не мав права вважати виданий ним правовий акт індивідуальної дії - Вимогу форми №106 від 01 вересня 2013 року виконавчим документом, а відтак і вимагати від відповідача 2 примусового виконання цієї вимоги. Відповідач 1 порушив права та інтереси позивача прийняттям відносно нього, при відсутності факту недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вимоги про сплату боргу у сумі 3498 грн. 79 коп. Позивач зазначає, що відповідач 2 не мав права вважати винесену відповідачем 1 вимогу про сплату боргу виконавчим документом та не мав права виконувати цю вимогу у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Такими діями, відповідачі порушили приписи, визначені у статті 19 Конституції України.

Позивач вказує на те, що Законом України від 04.07.2013 №406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким Закон України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було доповнено статтею 12-1 «Функції Пенсійного фонду» та статтею 14-1 «Обов'язки Пенсійного фонду та його територіальних органів», які не передбачають право Пенсійного фонду та його територіальних органів приймати рішення та виконувати дії щодо примусового стягнення будь-якої заборгованості з осіб по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в порядку визначеному Законом України від 21.04.1999 №606-ХІV «Про виконавче провадження». Саме тому правління Пенсійного фонду України прийняло постанову «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного Фонду України» від 21.01.2014 №1-1. Тому у відповідача 1 з дати набрання чинності Законом України від 04.07.2013 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» вже не було повноважень вимагати від позивача сплати суми заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне врахування та вимагати від відповідача 2 примусового виконання вимоги від вересня 2012 року.

Позивач також посилається на те, що відповідач 2 порушив права та інтереси ОСОБА_3 прийняттям від пенсійного органу 29 квітня 2014 року до виконання заяви про виконання нечинної за діючим законодавством вимоги про сплату боргу. Відповідач 2 вчинив протиправні дії, оскільки 29 квітня 2014 року направив на адресу головного бухгалтера ЗАТ «ЗЗРК» постанову від 29 квітня 2014 року про стягнення із заробітної плати ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 3498 грн. 79 коп. В наслідок таких протиправних дій та зазначених незаконних правових актів відповідачів, із заробітної плати позивача за травень 2014 року адміністрацією ЗАТ «ЗЗРК» стягнуто 20% суми, що складає 1348 грн. 67 коп. Посилаючись на такі доводи, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою судді від 18.07.2014 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

17.09.2014 у судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

До суду також прибув представник відповідача 1, підтримав, викладену в письмових запереченнях проти адміністративного позову, правову позицію щодо предмета спору, та просив суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог повністю.

Відповідач 2, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, проте подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. На виконання вимог ухвали про витребування доказів від 20.08.2014, відповідач 2 надіслав до суду оригінали виконавчих проваджень №41150692 та №35753721, які буди досліджені у судовому засіданні.

Керуючись приписами статті 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду адміністративної справи за відсутності представника відповідача 2.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 17.09.2014.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_3 пройшов процедуру державної реєстрації, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі іменується - Закон України №755-IV); та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (стаття 45 ПК України, статті 1, 17, 18 Закону України №755-IV).

Управлінням Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області винесено вимогу про сплату боргу від 01.08.2012 №Ф106, якою позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 3328 грн. 79 коп. (а.с. 44).

Зі змісту повідомлення-розрахунку від 01.08.2012 вбачається, що враховуючи розмір мінімального страхового внеску у 2011 році та з урахуванням сплачених сум за 2011 рік, позивачу необхідно було здійснити доплату до мінімального страхового внеску у сумі 3328 грн. 79 коп. (а.с. 45). Нарахована сума недоїмки визначена за звітний період 2011 року.

Крім того, фахівцями Управлінням Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області складено Акт про вчинене правопорушення за неподання звіту про суми нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування у строки, визначені законодавством до Управлінням Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області від 14.09.2012 №95 (а.с. 46), в якому встановлено неподання позивачем до контролюючого органу звіту про суми нарахування єдиного внеску за 2011 рік. На підставі даного Акта від 14.09.2014 керівником Управлінням Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області прийнято рішення про застосування фінансових санкцій за неподання Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску від 14.09.2012 №683 (а.с. 47).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення - Вимоги про сплату боргу від 01.08.2012 №Ф106, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі іменується - Закон України №2464-VI)

В силу норм пункту 3 частини 1 статті 1 та частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI позивач являвся платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI), та на підставі пункту 1 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9, частини 12 статті 19 Закону України №2464-VI був зобов'язаний щомісяця сплачувати єдиний внесок за період 2011 року.

Частиною 1 статті 13 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній на момент винесення вимоги) встановлено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право, зокрема, застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

За правилами частини 1 статті 25 Закону України №2464-VI, рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Частиною 4 статті 25 Закону України №2464-VI визначено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу надсилалась спірна вимога про сплату боргу, проте на адресу контролюючого органу повернувся поштовий конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 48), зі змісту якого вбачається, що така вимога надсилалась на адресу позивача, зареєстровану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців: АДРЕСА_1.

В силу норм статей 1, 17, 18 Закону України №755-IV, пункту 6.4 Постанови Пенсійного фонду України «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 27.09.2010 №21-5 (чинної на момент винесення вимоги), спірна вимога про сплату боргу була надіслана на належну адресу платника єдиного внеску, а причини неотримання останнім такої вимоги не залежали від контролюючого органу. Тобто, вимоги Закону України №2464-VI щодо обов'язку надіслання платнику єдиного внеску вимоги про сплату боргу відповідачем 1 дотримано та виконано.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

З матеріалів справи вбачається, що поштовий конверт був повернутий відправнику (штамп поштового відділення від 20.11.2012), у зв'язку з чим відповідачем 1 зроблено відмітку у вимозі про сплату боргу щодо дати набрання нею чинності - 07.12.2012 (а.с. 9, зворотній бік).

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна вимога про сплату боргу від 01.08.2012 №Ф106 є законною, а контролюючий орган - Управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області при винесенні рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що Законом України від 04.07.2013 №406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким Закон України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було доповнено статтею 12-1 «Функції Пенсійного фонду» та статтею 14-1 «Обов'язки Пенсійного фонду та його територіальних органів», які не передбачають право Пенсійного фонду та його територіальних органів приймати рішення та виконувати дії щодо примусового стягнення будь-якої заборгованості з осіб по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в порядку визначеному Законом України від 21.04.1999 №606-ХІV «Про виконавче провадження», з огляду на наступне.

Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 №406-VII, внесено наступні зміни до Закону України №2464-VІ: доповнено статтею 12-1 такого змісту - «Стаття 121. Функції Пенсійного фонду. 1. Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань: 1) формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону; 2) взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; 3) здійснює контроль, у тому числі спільно з органами доходів і зборів, за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) бере участь в аналізі та прогнозі надходження коштів від сплати єдиного внеску; 5) здійснює інші функції, передбачені законодавством»; та доповнено статтею 14-1 такого змісту: «Стаття 141. Обов'язки Пенсійного фонду та його територіальних органів. 1. Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані: 1) надавати на безоплатній основі інформацію з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру органам доходів і зборів, фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування, органам праці та соціального захисту в порядку, визначеному Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; 2) забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; 3) здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; 4) надавати безоплатно на вимогу застрахованих осіб інформацію, що міститься на їх персональних облікових картках у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру».

Суд зазначає, що Закон України №406-VII набрав чинності 11.08.2013, тобто задовго після винесення відповідачем 1 спірної вимоги про сплату боргу, та зворотної дії у часі не має. Крім того, відповідач 1 звертався до органу виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження (первинне звернення) щодо виконання вимоги про сплату боргу 10.12.2012, тобто до прийняття Закону України №406-VII. Щодо звернення відповідача 1 до органу виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2013 (повторне звернення) суд зазначає, що таке звернення є повторним та реалізовано відповідачем 1 на підставі гарантованого права, визначеного статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі іменується - Закон України №606-XIV). Таким чином, відповідач 1 мав право повторно звернутись до відповідача 2 із заявою про відкриття виконавчого провадження у грудні 2013 року - після прийняття Закону України №406-VII, в якому норма про наявність у вимоги про сплату боргу статусу виконавчого документа залишилась незмінною. Тобто, у разі повернення виконавчого документа - вимоги про сплату боргу на підставі статті 47 Закону України №606-XIV та визначення у постанові права та строку на можливість його повторного пред'явлення, такий виконавчий документ може бути поданий до органу виконавчої служби стягувачем - відповідачем 1, відомості про якого містяться у виконавчому документі.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування постанови Державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області про відкриття виконавчого провадження від 11.12.2013 та постанови про звернення стягнення боргу на заробітну плату від 29.04.2014, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 5 частини 4 статті 25 Закону України №2464-VI, у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 1 звертався до Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області із заявою про відкриття виконавчого провадження від 10.12.2012 №2909/09 (а.с. 49) по виконанню ряду вимог про сплату боргу, зокрема, по вимозі від 01.08.2012 №Ф106.

За приписами статті 25 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній на момент винесення вимоги), вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Вимога про сплату боргу від 01.08.2012 №Ф106 являється виконавчим документом за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою відповідно до статті 17 Закону України №606-XIV (в редакції, чинній на момент винесення вимоги).

На підставі пункту 1 частини 1 статті 19, статті 25 Закону України №606-XIV, відповідачем 2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №35753721, якою зобов'язано боржника - ОСОБА_3 самостійно виконати вимоги стягувача у добровільному порядку.

За результатами вчинення передбачених законом виконавчих дій щодо виконання вимоги про сплату боргу від 01.08.2012 №Ф-106, відповідачем 2 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.10.2013 (а.с. 51) відповідно до пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України №606-XIV (Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Разом із супровідним листом від 28.10.2013 (а.с. 50) постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.10.2013 направлена на адресу відповідача 1. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.10.2013 також містила посилання на те, що виконавчий документ (вимога про сплату боргу від 01.08.2012 №Ф106) може бути повторно пред'явлений для виконання у строк до 28.10.2014 (частина 5 статті 47 Закону України №606-XIV).

Судом встановлено, що відповідач 1 скористався таким правом та звернувся до відповідача 2 із заявою про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2013 (а.с. 52) щодо виконання вимоги про сплату боргу від 01.08.2014, за результатами розгляду якої відповідачем 2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.12.2013 ВП №41150692 (а.с. 54). Постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана на адресу позивача відповідно до супровідного листа від 11.12.2013 №25674/1 (а.с. 53).

Таким чином, відповідач 2, приймаючи до виконання вимогу про сплату боргу, яка раніше заявлялась до виконання, проте була повернута на підставі статті 47 Закону України №606-XIV, діяв правомірно, а спірна постанова про відкриття виконавчого провадження є законною.

За приписами частини 2 статті 68 Закону України №606-XIV, за іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача.

Відповідач 1 звернувся до відповідача 2 із письмовою заявою від 29.04.2014 №1681/08 про примусове стягнення з боржника - ОСОБА_5 суми боргу без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника, шляхом звернення стягнення на заробітну плату (а.с. 80), за результатами розгляду якої відповідачем 2 винесено постанову від 29.04.2014 ВП №41150692 (а.с. 81) про звернення стягнення боргу на заробітну плату боржника. Дана постанова направлена відповідачем 2 за місцем роботи позивача - ЗАТ «ЗЗРК» відповідно до супровідного листа від 29.04.2014 №7518 (а.с. 82). Тобто, відповідачем 2 дотримано вимоги Закону України №606-XIV в частині підстав та порядку винесення відповідних рішень в межах виконавчого провадження по виконанню вимоги про сплату боргу від 01.08.2012 №Ф-106.

Таким чином, надавши правову оцінку спірним рішенням суб'єктів владних повноважень, суд дійшов висновку, що такі рішення є законними, обґрунтованими та такими, що винесені на підставі норм закону.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що спірні постанови органу виконавчої служби не надходили на адресу ОСОБА_3, а відтак підлягають скасуванню. Такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішень, позаяк такі обставини не являються свідченням безпідставності та протиправності рішень. Направлення копій постанов на адресу боржника є процесом, який виникає після винесення постанов, зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження, та ніяким чином не впливає на правову суть рішення суб'єкта владних повноважень. Натомість, у випадку доведення стороною факту протиправних дій органу виконавчої служби щодо не надіслання на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження, такі обставини можуть бути підставою для скасування постанов, які приймаються владним органом у зв'язку з несплатою боржником у строк, наданий для добровільного виконання рішення, суми боргу на користь стягувача (постанова про арешт майна, постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій тощо), тобто рішень, які приймаються після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачами по справі в порядку частини 2 статті 71 КАС України доведено правомірність винесених рішень.

За приписами частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 (тридцять) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М. Недашківська