Рішення № 40535256, 04.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15512/14 04.09.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ювід-2009»

до публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»

про стягнення 208703,57 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

від позивача Навроцький О.В. (за довіреністю)

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ювід-2009» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про стягнення 208703,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору строкового банківського вкладу № 815/980-ЮО/Д від 23.04.2014 (з виплатою відсотків щомісячно) не виконується зобов'язання щодо повернення коштів вкладникові, а також відмовою здійснити перерахування коштів за платіжним дорученням вкладника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/15512/14, розгляд останньої призначено на 21.08.2014 р.

19.08.2014 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю уповноваженого представника взяти участь у судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав усні пояснення по справі та документи, які були залучені до матеріалів справи.

Відповідач на виклик суду не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 р. розгляд справи було відкладено на 04.09.2014 р. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав сні пояснення по справі. Відповідач відзиву на позов не надав, представника в судове засідання не направив, про причини неявки не повідомив, про день та час проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу про порушення провадження та ухвалу про відкладення розгляду справи відповідачу було надіслано за належною адресою (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), отже, адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом належним чином.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України розглянути справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 04.09.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

23.04.2014 р. між публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (далі - Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЮВІД-2009» (далі - вкладник) було укладено договір строкового банківського вкладу № 815/980-ЮО/Д (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1) вкладник передає банку, а банк приймає від вкладника на строковий депозитний рахунок № 265114272201 (надалі - рахунок) грошові кошти в сумі 285000,00 грн. на умовах даного Договору строком на 32 дні до 25.05.2014 р.

Процентна ставка по вкладу встановлюється в розмірі 23 процентів річних (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 2.3 Договору внесення/повернення грошових коштів на/з депозитний/ного рахунок/ку підтверджується випискою з рахунку, засвідченою штампом Банку та підписом уповноваженого працівника Банку.

Крім того, 04.06.2014 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського рахунку № 50-97/ЮО.

Позивачем внесено на рахунок відповідача 285000,00 грн. з терміном повернення вкладу 25.05.2014 р., що підтверджується копією платіжного доручення № 3 від 23.04.2014 р.

У подальшому додатковими угодами до Договору сторони вносили зміни до умов договору щодо суми вкладу (поступово його зменшуючи), щодо строку повернення вкладу та розміру процентної ставки.

Так, додатковою угодою № 815/980-ЮО/Д від 13.06.2014 р. до Договору було встановлено суму вкладу 150000,00 грн., ставку 25% річних та дату повернення 23.06.2014 р.

Судом установлено, що відповідач по мірі зменшення суми вкладу, починаючи з 04.06.2014 р., здійснював внутрішньобанківське перерахування різниці між попередньою та новою сумами депозиту на поточний рахунок позивача № 265004272201, відкритий у відділенні "Харківська обласна дирекція" ПАТ "Міський комерційний банк". Аналогічне внутрішньобанківське перерахування решти вкладу було також здійснено відповідачем по закінченню строку договору вкладу. Вищевказані обставини підтверджуються банківською випискою з рахунку позивача № 265004272201 у ПАТ "Міський комерційний банк" за період 04.06.2014 р. по 23.06.2014 р.

Станом на 18.07.2014 р. за рахунок депозитних коштів на рахунку позивача № 265004272201 сформувався залишок у розмірі 208703,57 грн.

Позивачем було подано до відділення ПАТ "Міський комерційний банк" для виконання платіжне доручення № 14 від 24.06.2014 р. на суму 215000,00 грн., що підтвержується відміткою банку про одержання 24.06.2014 р., копія якого наявна в матеріалах справи. Залишок на рахунку складав 217835,39 грн., що підтверджується банківською випискою, копія якої наявна в матеріалах справи. Зазначене платіжне доручення відповідачем не було виконане в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою за рахунком позивача № 265004272201 у ПАТ "Міський комерційний банк" за період з 23.06.2014 р. по 26.06.2014 р. (операції зі списання коштів з рахунку відсутні), копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до п. 2.4. Глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» (далі по тексту - Положення № 516), за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (ч. 1 ст. 1060 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Відповідно до положень ст. 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, на які посилався позивач, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85, 121 ГПК України, суддя

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, код 34353904) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ювід-2009» (61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, код 36374287) 208703 (двісті вісім тисяч сімсот три) грн. 57 коп. та 4174 (чотири тисячі сто сімдесят чотири) грн. 07 коп. судового збору.

Повне рішення складено 18.09.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова