Ухвала суду № 40533933, 12.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/232/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представників:

апелянта - Торчука С.М.,

відповідача - Астахової Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства "Домініон" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року по справі № 815/232/14 за позовом Приватного підприємства "Домініон" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2014 року Приватне підприємство "Домініон" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач в перевірені податкові періоди мав господарські відносини з контрагентами, оплатив отримані від нього товарно-матеріальні цінності, в тому числі суми ПДВ, отримав від нього податкові накладні, в зв'язку із чим правомірно сформував податковий кредит з ПДВ у зазначених податкових періодах.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Приватне підприємство "Домініон" в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі наказу керівника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 22.08.2013 року № 229, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПКУ проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин TOB «Домініон» з TOB «Укрхолод» та ПП «ОСОБА_3» за період жовтень-грудень 2011 року.

За результатами зазначеної перевірки складено акт № 439 від 30.08.2013 року (а.с.15-32), на підставі якого встановлено порушення позивачем положень п.44.6 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого податковою 25.09.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001412201 та № 0001412201 (а.с.13-14).

Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог приватного підприємства "Домініон", виходячи з наступного.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

При цьому слід зазначити, що лише фактична поставка товарів, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХIV (зі змінами та доповненнями) на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, тобто первинні документи з відображення господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Згідно п.3.6 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року №2 приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або переробників з переробки на стороні оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (постачання) про оприбуткування або прибутковим ордером.

Згідно п.5.1 зазначених рекомендацій, бухгалтерська служба перевіряє одержані первинні документи за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів, відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників та правильність арифметичних підрахунків.

Для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автотранспорту, підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоотримувача, а також для здійснення розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту, використовуються наступні типові форми єдиної первинної транспортної документації: дорожній лист вантажного автомобіля - типова форма №2 (діюча в межах України); товаротранспортна накладна - типова форма №1-ТН.

Підпунктом 11.1 ст.11 Правил перевезення визначено, що ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Також правилами перевезення визначається, яким чином, у скількох екземплярах оформлюється товарно-транспортні накладні, ким вони підписуються, тощо.

Таким чином, ТТН належить до первинної транспортної документації, застосування якої всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та TOB «Укрхолод» укладено договір поставки від 01.11.2011 року № 01/11. У відповідності до п. 1 зазначеного договору, постачальник зобов'язується поставити на адресу Покупця канцелярські товари та видаткові матеріали для офісної техніки. Так на виконання зазначеного договору позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні.

Однак слід звернути увагу на те, що усі видаткові накладні, виписані TOB «Укрхолод» на адресу позивача не містять в собі місце складання, що є недотриманням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», адже згідно цієї норми первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Недотримання вказаної вище законодавчої вимоги унеможливлює встановити місце передачі товару, що додатково підтверджує висновок податкового органу про безтоварність операцій з постачання ТМЦ, нібито отриманих від ПП «ОСОБА_3».

Також між позивачем та ПП «ОСОБА_3» укладено договір поставки від 03.10.2011 року № 01/10, згідно п. 1 зазначеного договору, постачальник зобов'язується поставити на адресу Покупця канцелярські товари та видаткові матеріали для офісної техніки.

Так на виконання зазначеного договору позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні, однак слід звернути увагу на те, що усі видаткові накладні, виписані ПП ОСОБА_3» на позивачу не містять в тексті місце їх складання.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у договорах, які досліджувались під час перевірки взагалі не визначена така істотна умова, як ціна та на виконання п.3.3 договорів позивач не надав суду докази відправки заявок покупцеві в письмовій або електронній формі з визначенням номенклатури, ціни, дати поставки та місця отримання товару, що також свідчить про неможливість виконання цих товарних операцій.

Також суд звертає увагу на наявність податкової інформації у вигляді постанови слідчого про порушення кримінальної справи від 20.04.2012 року. Так згідно зазначеної вище постанови старшого слідчого СУ ДПС в Одеській області Вдовиченко Д.М., розглянувши матеріали кримінальної справи № 201201100058, порушено кримінальну справу стосовно невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України - за Фактом організації створення фіктивних підприємств, у т.ч. ПП «ОСОБА_3». Додатково необхідно звернути увагу на акт від 11.03.2012 року № 2335/22-9/36677587 про неможливість проведення зустрічної звірки Приватне підприємство «ОСОБА_3» згідно якого встановлено наявність висновку спеціаліста № 322 від 22.06.2012 року сектору фототехнічних портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній складений майором міліції Бойко Оленою Анатоліївною, в якому зазначено, що підписи на документах товариства від імені директора виконані різними особами.

Як встановлено під час офіційного з'ясування обставин справи представником позивача не надано жодного доказу фактичного переміщення значної кількості ТМЦ (зі значною вагою) зі складу постачальників до складу (місця здійснення діяльності) позивача, а саме товарно-транспортні накладні, докази здійснення поштового або кур'єрського відправлення не надано, що ґрунтовно ставить під сумнів товарність вказаних угод.

Таким чином, апелянтом не доведено факт поставки товарів, факт перевезення товарів від постачальника до покупця (Позивач), місце здійснення поставки, факт отримання ТМЦ уповноваженою особою та факт використання поставлених ТМЦ у власній господарській діяльності.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Домініон" залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 16.09.2014 року.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Федусик А.Г.