Постанова № 40532949, 02.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 вересня 2014 року 17:19 № 826/17300/13а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., за участю секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна»до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпро скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників:

позивача: Сидорук Є.С.;

відповідача: Мартинчук А.В.;

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02.09.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2013 № 0003922201, № 0003922201, № 0003932201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.05.2014 касаційну скаргу

ТОВ «Хюндай Мотор Україна» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно автоматизованого розподілу позовних заяв 27.05.2014 справу № 826/17300/13-а передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва

Кобилянському К.М.

Ухвалою суду від 29.05.2014 дану справу прийнято до провадження суддею Кобилянським К.М. та призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 05.06.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено удавані та безтоварні господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, внаслідок чого у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

17 жовтня 2013 відповідачем на підставі акту перевірки № 1295/26-56-22-01-03/33261252 від 30.09.2013 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- 0003922201, яким позивачу за порушення п.п. 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 15289049,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 10192473 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5096576,50 грн.;

- 0003942201, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 187.1, 188.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 9047371 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1523685,50 грн.;

- 0003932201, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 187.1, 188.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 2556872 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1704468 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 852404 грн.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій та зменшення суми бюджетного відшкодування ґрунтується на обставинах відсутності фактів придбання позивачем у ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» і ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля» цукру білого кристалічного бурякового, як наслідок, штучного формування позивачем показників податкової звітності.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з такими доводами відповідача, враховуючи наступне.

Так, між позивачем та ТОВ «ПК «Зоря Поділля» в м. Гайсин було укладено два договори поставки: договір № Р 340176 від 30.05.12 та договір № Z340191 від 01.08.12, відповідно до умов яких ТОВ «ПК «Зоря Поділля» зобов'язувалось поставити позивачу товар - цукор білий кристалічний буряковий, врожаю 2011 року 3-ї та 4-ї категорії в мішках по

50 кг. виробництва ТОВ «ПК «Зоря Поділля» або ПрАТ «ПК «Поділля».

Відповідно до умов вказаних договорів поставка товару здійснювалась на умовах EXW «Франко - склад» згідно ІНКОТЕРСМС-2010.

Зі змісту договору № Р 340176 від 30.05.12 вбачається, що ТОВ «ПК «Зоря Поділля» зобов'язувалось поставити позивачу товар у кількості, що визначатиметься у специфікаціях до цього договору та в асортименті, що визначатиметься у видаткових накладних, які також є невід'ємною частиною договору.

У Специфікаціях № 1 від 08.06.12 та № 2 від 15.07.12 сторонами уточнено, що ТОВ «ПК «Зоря Поділля» зобов'язується поставити товар на умовах FCA відповідно до ІНКОТЕРСМС-2000 - за адресою: м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38 на склади ПАТ «Вінницяоблагротехсервіс» та\або м. Гайсин, вул. Плеханова, 150 ТОВ «ПК «Зоря Поділля».

Відповідно до змісту договору № Z340191 від 01.08.12 ТОВ «ПК «Зоря Поділля» зобов'язувалось поставити позивачу товар у кількості 532,4 т. в асортименті, що визначатиметься у видаткових накладних, які також є невід'ємною частиною цього договору, за адресою м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38.

Крім того, судом встановлено, що в перевіряємому періоді між позивачем та ПрАТ «ПК «Поділля» в смт. Крижопіль укладено ряд договорів поставки: договір № Р340172 від 04.05.12, договір № Р340175 від 30.05.12, та договір № Р340187 від 31.07.12, відповідно до умов яких ПрАТ «ПК «Поділля» зобов'язувалось поставити позивачу товар - цукор білий кристалічний буряковий врожаю 2011 року виробництва ПрАТ «ПК «Поділля». Відповідно до умов вказаних договорів, поставка товару здійснювалась на умовах FCA відповідно до ІНКОТЕРСМС-2000 за адресою: м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38 на склади ПАТ «Вінницяоблагротехсервіс» та\або Вінницька область, Крижопільський район, с. Городківка, вул. Леніна, 103.

На підтвердження факту отримання товару від ТОВ «Продовольча компанія «Зоря поділля» і ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля» позивачем до матеріалів справи надано ряд видаткових накладних, перелік яких зазначено на ст.ст. 5 - 6 Тому ІІ справи.

Також судом встановлено, що на формування показників податкової звітності ТОВ «Хюндай Мотор Україна» у перевіряємому періоді вплинуло формування витрат та податкового кредиту за результатам договірних відносин щодо отримання позивачем транспортних послуг.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ПК «Зоря Поділля» укладено договір № Z440020 від 13.06.2012 про надання транспортних послуг, відповідно до умов якого ТОВ «ПК «Зоря Поділля» зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано копію акту здачі-приймання виконаних робіт № РН00-200-01157 від 05.09.2012, відповідно до змісту кого ТОВ «ПК «Зоря Поділля» надано послуги по перевезенню цукру в кількості 196т.

До того ж, між позивачем та ПрАТ «ПК «Поділля» було укладено договір №Р4400300 від 10.11.11 про надання транспортних послуг, відповідно до умов якого

ПрАТ «ПК «Поділля» зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

До вказаного договору було укладено додаткову угоду № 1к від 01.06.12, відповідно до змісту якої, ПрАТ «ПК «Поділля» зобов'язувалось здійснювати транспортування товару автомобільним транспортом.

Відповідно до пп. 1.1 вказаної додаткової угоди дата загрузки, маршрут, кількість вантажу, місце завантаження та розвантаження тощо в кожному окремому випадку визначаються в Заявках до договору які підписуються уповноваженими особами.

Вартість послуг, що надавались відповідно до вказаного договору, визначалась Протоколами погодження договірної ціни.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано копії актів здачі-приймання виконаних робіт: РН-401-00777 від 31.07.2012, № РН00-401-00868 від 03.09.2012 та № РН00-401-00867 від 14.09.2012.

Крім того, позивачем 01.08.12 було укладено договір транспортного експедирування

№ 756 з ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2», відповідно до змісту якого останній зобов'язувався забезпечити організацію перевезень вантажів та забезпечити подачу і прибирання вагонів. Строки надання послуг, пункт відправлення та пункт призначення вантажу відповідно до п. 3.3 та п. 4 Договору визначаються специфікацією яка є додатком до договору.

Позивачем до матеріалів справи надано копію специфікації від 01.08.2012, відповідно до змісту якої товар відправлявся зі ст. Вінниця до ст. Алма-Ата - Бишкек - Кустанай, в строк до 31.08.2012.

Також позивачем було украдено договір про надання транспортних послуг з ТОВ «Радотранс» № П1306 від 13.06.2012, відповідно до змісту якого ТОВ «Радотранс» зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

На підтвердження виконання ТОВ «Радотранс» взятих на себе зобов'язань, позивачем до матеріалів справи долучено копії актів виконаних робіт, перелік яких зазначено на ст. 7 Тому І справи.

Втім, Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє вказані документи в якості належних доказів правомірності формування позивачем спірних показників податкової звітності, вмотивовуючи це наступним.

З матеріалів вбачається наступний ланцюг спірних господарських операцій.

Так, ТОВ «ПК «Зоря Поділля» і ПрАТ «ПК «Поділля» діючи кожний окремо, поставляли товар позивачу на три склади: 1) м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38; 2) Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 150; 3) Вінницька область, Крижопільський район,

с. Городковка, вул. Леніна, 103.

В подальшому товар перевізники доставляли до залізнодорожніх станцій (Гайсин/Княжево/Вінниця), де його навантажували в залізнодорожні вагони і після цього реалізовували на експорт до суб'єктів господарювання - покупців в Казахстані. Перелік покупців зазначено на ст. 217 - 218 Тому IX справи.

На підтвердження переміщення товару до складів, а потім до залізнодорожніх станцій, позивач надав до матеріалів справ акти виконаних робіт, підписані між позивачем (замовником) та ТОВ «ПК «Зоря Поділля», ПрАТ «ПК Поділля», ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2», ТОВ «Радотранс» (виконавці) (а.с. 158 - 170 Том І, а.с. 73 - 99, 100 - 182, 183 - 207 Том ІV).

Втім, оскільки зі змісту жодного з актів виконаних робіт (наданих послуг з перевезення) неможливо підтвердити факт перевезення товару саме до вищевказаних адрес складів, а потім до залізнодорожніх станцій, Окружний адміністративний суд міста Києва, з метою всебічного і повного з'ясування фактичних обставин справи, запропонував позивачу звернутись до перевізників та отримати належним чином завірені копії ТТН, які б могли підтвердити факт перевезення товару та давали можливість ідентифікувати транспортні засоби і водіїв, які перевозили цукор.

В підтвердження однієї з складових товарності господарської операції - факту переміщення товару, позивачем до матеріалів справи надано 27 ТТН (а.с. 208 - 232 Том ІV), згідно яких ПрАТ «ПК «Поділля» в інтересах позивача здійснено перевезення 520 тон цукру з 2 складів за адресами: м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38; с. Городковка, Крижопільський район, вул. Леніна, 103, в місто Одесу.

При цьому, доказів переміщення товару спочатку на ці склади позивачем не надано.

Крім того, не надано позивачем до матеріалі справи і ТТН на перевезення 8700,35 тон цукру ((9220,35 тон всього згідно видаткових накладних) - (520 тон згідно 27 ТТН) = 8700,35 тон), а представник позивача не зміг пояснити суду з посиланням на належні докази та норми чинного законодавства України, яким чином можливо було перемістити більш ніж 8700 тон товару спочатку на склади, а потім до з/д станції без належного товаросупровідного документу. Посилання представника позивача на достатність, на його думку, самих по собі видаткових накладних, як належних доказів переміщення товару, судом відхиляються, адже дані документи не містять інформації про рух товару, а можуть підтвердити лише факт переходу права власності на товар.

В той же час, суд відхиляє надані до матеріалів справи 27 ТТН (а.с. 208 - 232 Том ІV), як належні докази переміщення 520 тон цукру, адже зі змісту даних перевізних документів неможливо встановити інформацію про особу, яка отримувала товар та інформацію про документ, на підставі якого такий товар було отримано (довіреність). Тобто, зі змісту ТТН вбачається, що товар було отримано водієм перевізника, однак без подальшої відгрузки даного товару в пункті розвантаження в м. Одеса.

Суд звертає увагу на те, що згідно зазначених 27 ТТН, товар було переміщено в м. Одесу, в той час як згідно залізничних ТТН (а.с. 74 - 206 Том ІV), весь придбаний позивачем товар було експортовано з Вінницької області на Казахстан.

Доцільності оформлення документів про переміщення товару в м. Одесу представник позивача не пояснив.

Таким чином, позивачем надано до матеріалів справи докази експорту товару в Казахстан, однак не надано належних доказів перевезення товару на склади для подальшого перевезення цукру до з/д станції в Вінницькій області з метою здійснення експортної операції.

А оскільки інформація, що мітиться у 27 ТТН та залізнодорожніх ТТН є взаємовиключною (один і той самий товар не міг перевозитись в Одесу автомобільним транспортом та одночасно експортуватись до Казахстану залізничним транспортом) вказані ТТН відхиляються судом як належні докази товарності досліджуваних господарських операцій.

При цьому, представник позивача не зміг пояснити суду, яким чином ТОВ «Хюндай Мотор Україна» згідно видаткових накладних від 03.07.2014 № РН-145-00453, № РН00-141-00590, № РН00-141-00-593, № РН00-141-00589 придбало 659 тон цукру і цього ж дня - 03.07.2014 згідно ВМД № 4010300001/2012/000949 продало на 21 тону цукру більше ніж придбало, а саме - 680 тон.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд також приймає до уваги те, що в підтвердження доводів про передачу товару від первинних постачальників на склади, позивачем до матеріалів справи не надано жодної складської квитанції та документів бухгалтерського обліку, які б могли підтвердити фактичність отримання цукру.

За таких обставин суд не ставить під сумнів сам факт поставки товару позивачем третім особам в Казахстан, адже дані обставини не є спірними та сторонами не заперечуються, однак не знаходить належних доказів поставки даного товару спірними контрагентами позивачу, а з вищевикладених обставин виконання зовнішньоекономічних контрактів та документів на підтвердження їх виконання вбачається вдаваність вчинення господарської операції між позивачем і ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» та ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля», оформленої під реальні господарські взаємовідносини з нерезидентами з метою неправомірного формування показників податкової звітності.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові ВАСУ від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищезазначені приписи Листа, суд неодноразово витребовував у позивача всю наявну в нього документацію (договори, податкові та видаткові накладні, складські квитанції, ТТН, сертифікати тощо) на підтвердження фінансово-господарських операцій з контрагентами, однак окрім вище досліджених документів, інших документів позивачем надано не було.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський