Постанова № 40530898, 18.09.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р.Справа № 916/1224/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Головея В.М., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Скворцова О.В. - за дорученням

від відповідача: Моісєєв Д.А. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

на рішення господарського суду Одеської області

від 07 серпня 2014 року

у справі № 916/1224/14

за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

про стягнення 835 грн. 17 коп.

В С Т А Н О В И Л А:

31.03.2014 р. державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі позивач, Адміністрація) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі відповідач, Порт) про стягнення грошових коштів в сумі 835 грн. 17 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 105-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 р. щодо своєчасної та повної оплати за сервітут на причалі №11, внаслідок чого має борг за період з 21.08.2013 р. по грудень 2013 р. (включно) у сумі 835 грн. 17 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 1827 грн.

У відзиві на позов Порт позовні вимоги Адміністрації не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що позивачем до сьогоднішнього часу не здійснена державна реєстрація прав на нерухомість, зокрема, право користування (сервітуту), а тому у відповідача не має юридичних та законних підстав для виконання умов договору № 105-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 р., внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.08.2014 року (головуюча: Степанова Л.В., судді: Цісельський О.В., Щавинська Ю.М.) позов задоволений у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 105-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 р. щодо своєчасної та повної оплати за сервітут на причалі №11, внаслідок чого має борг за період з 21.08.2013 р. по грудень 2013 р. (включно) у сумі 835 грн. 17 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 1827 грн., оскільки не здійснення позивачем державної реєстрації права власності на об'єкти сервітуту за договором не звільняє відповідача від обов'язку виконання своїх зобов'язань за цим договором.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов Порту залишити без задоволення.

Скарга мотивована тим, що позивачем до сьогоднішнього часу не здійснена державна реєстрація прав на нерухомість, зокрема, право користування (сервітуту), а тому у відповідача не має юридичних та законних підстав для виконання умов договору № 105-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 р., внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні. В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник позивача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

З матеріалів справи вбачається, що 13.06.2013 р. за актом приймання-передачі до Адміністрації були передані основні засоби відповідача згідно з розподільчим балансом станом на 13.06.2013р., у т.ч. причали Іллічівського морського порту.

30.09.2013 р. між сторонами у справі був укладений договір № 105-П-ІЛФ-13 про встановлення сервітуту для причалів №11 для забезпечення можливості виконання портом комплексу робіт та послуг на об'єкті сервітуту, а останній зобов'язувався здійснювати позивачеві своєчасно та в повному обсязі оплату за сервітут за весь час фактичного користування об'єктом сервітуту у розмірах і порядку, передбачених договором.

Відповідно до п. 7.1. договору, останній набирає чинності відповідно до ст. 631 ЦК України з 21.08.2013 р. та діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Таким чином, право на сервітут виникає та є встановленим з 21.08.2013 р. і діє до 31.12.2013 р.

Відповідно до акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов'язань, сторонами встановлено перелік об'єктів сервітуту, зокрема: причал № 11 із зазначенням його інвентарного номеру, довжини причалу, залишкової вартості та первісної вартості.

У п. 4.1 договору № 644-0/105-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р. за невиконання (неналежне) виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Пунктами 3.2, 3.3, 3.4 договору сторони передбачили, що Сервітуарій зобов'язаний своєчасно і на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом. Власник має право отримувати плату за сервітут, розраховану відповідно до розділу 2 цього договору. Власник зобов'язаний надати на умовах цього договору Сервітуарію обмежене право користування причалом, визначеним п.1.1. договору.

З актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підписані та скріплені печатками обох сторін видно, що в період з 21.08.2013 р. по грудень 2013 р. (включно) позивачем були надані відповідачеві послуги за договором, зокрема, за актами:

- від 30.09.2013 р. за період з 21.08.2013 р. по 30.09.2013 р. на суму 257 грн. 46 коп. (з ПДВ);

- від 31.10.2013 р. за жовтень 2013 р. на суму 194 грн. 66 коп. (з ПДВ);

- від 30.11.2013 р. за листопад 2013 р. на суму 188 грн. 39 коп.,

- від 31.12.2013 р. за грудень 2013 р. на суму 194 грн. 66 коп. (з ПДВ); а всього на загальну суму 835 грн. 17 коп.

На виконання умов договору позивач виставив відповідачеві рахунки:

- № Пр/4445 від 30.09.2013 р. на суму 257 грн. 46 коп., який вручений відповідачеві - 04.10.2013 р.,

- № Пр/9354 від 31.10.2013 р. на суму 194,66 грн., який вручений відповідачеві -11.11.2013 р.,

- № Пр/9376 від 30.11.2013р. на суму 188,39 грн., який вручений відповідачеві - 04.12.2013 р.

- № Пр/12867 від 31.12.2013р. на суму 194,66 грн., який вручений відповідачеві - 08.01.2014 р.

Згідно з п. 2.3 договору оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Як видно з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції відповідач свої зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати за сервітутом за період з 21.08.2013 р. по грудень 2013 р. (включно) не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг в сумі 835 грн. 17 коп.

Доказів, які б свідчили про відсутність боргу у відповідача перед позивачем за наданим сервітутом у сумі 835 грн. 17 коп. матеріали справи не містять та їх, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано, внаслідок чого місцевий суд підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача 835 грн. 17 коп. - боргу.

Посилання відповідача на те, що позивачем не здійснено державну реєстрацію права власності на об'єкти сервітуту за спірним договором, а тому у відповідача відсутні підстави для виконання даного договору є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки Адміністрація є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 ГК України та п. 4.2 Статуту Адміністрації, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна, а згідно ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так як, Адміністрація здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за нею майном, вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України вчиняти щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами у справі укладено договір про встановлення сервітуту № 105-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 р., предметом якого є встановлення виключного права Сервітуарія та уповноважених ним осіб на безстрокове, оплатне користування Об'єктом сервітуту; обсягу сервітутних прав; меж розповсюдження Обсягу сервітутних прав на Об'єкт сервітуту.

Спірний договір про встановлення сервітуту підписано повноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та засвідчено їх печатками.

Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Будь-яких доказів, які б свідчили про припинення сервітуту відповідно до приписів ст. 406 ЦК України в матеріалах справи не міститься.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до підставного висновку про те, що не здійснення позивачем державної реєстрації права власності (управління) на об'єкти сервітуту за договором не звільняє відповідача від обов'язку виконання своїх зобов'язань за цим договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки договір № 644-0/105-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 р. не визнаний недійсним в судовому порядку, а тому, в силу вимог ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним відповідно до приписів ч. 1 ст. 193 ГК України мають виконуватися належним чином, відповідно до норм чинного законодавства та умов договору.

Правомірно, згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України, понесені позивачем судові витрати по справі на сплату судового збору місцевим судом покладені на відповідача.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 07.08.2014 року у справі № 916/1224/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.09.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.