Ухвала суду № 40530439, 10.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

10 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-2749/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Голбан К.В.,

за участю представника позивача Саюшкіної Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Херсонопторг» до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

02.07.2012р. ПП «Херсонопторг» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС (правонаступник - ДПІ у м.Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 27.01.2012р. №0000922301, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2011р. на 803 632 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що спірне рішення є наслідком протиправної оцінки податковим органом господарських відносин між ПП «Херсонопторг» та ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй», яка полягає у визнанні «нікчемною» спірної господарської операції між цими контрагентами.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 27.01.2012р. №0000922301.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представником ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС 17.09.2012р. подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та ставиться питання про скасування постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи і доводи цієї апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПП «Херсонопторг» перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Херсоні та є платником податку на додану вартість.

Спірне податкове повідомлення-рішення від 27.01.2012р. №0000922301 було прийнято на підставі акту перевірки від 16.01.2012р. №135/23-5/33014979, складеного за результатами виїзної позапланової перевірки підприємства позивача щодо підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за жовтень 2011р.

Як вбачається з вказаного акту перевірки ПП «Херсонопторг», висновки цього акту були зроблені фахівцями податкового органу не за наслідками дослідження всіх первинних документів, а фактично лише на підставі акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» від 05.01.2012р. №2/15-2/3546925, згідно якого, місцезнаходження даного підприємства не вставлено (стан "9").

Не погодившись з вказаними вище висновками та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також з протиправності спірного рішення відповідача, прийнятого без врахування всіх первинних документів та обставин, необхідних для його прийняття.

Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та правильними, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях безпосередньо регулюються Податковим кодексом України та Законом України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Як вбачається з положень п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Згідно з п.п.201.6,201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними податковими накладними та первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «господарська операція» - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

А відповідно до вимог п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абз.2 п.2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, з урахуванням викладених норм діючого законодавства, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, досліджуючи питання щодо нікчемності (недійсності) угод, судовою колегією встановлено наступні обставини.

Як видно зі спірного акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про те, що угоди між підприємством позивача та ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» за період за жовтень 2011 року мають ознаки «нікчемності».

Проте, суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, з таким висновком податкового органу погодитися не може, виходячи з наступного.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що до видів діяльності ПП «Херсонопторг», зокрема,належали: посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, здавання в оренду власного нерухомого майна та надання інших комерційних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи в жовтні 2011р. ПП «Херсонопторг» придбало у ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» будівельні матеріали на загальну суму 4821797,75 грн., в тому числі ПДВ - 803632,97 грн.

Факт поставки вказаних будівельних матеріалів від ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» ПП «Херсонопторг» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, зокрема, належним чином оформленими:

- договором купівлі-продажу від 01.09.2011р. №0109911;

- видатковими накладними;

- податковими накладними;

- товарно-транспортними накладними, які, в свою чергу, свідчать про реальне переміщення товару від контрагента до позивача;

- виписками з банківських рахунків та платіжними дорученнями.

Використання ж придбаних товарів Приватним підприємством «Херсонопторг» в своїй господарській діяльності, а саме їх подальша реалізація іншим особам, підтверджується численними договорами постачання, видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, податковими накладними, виписками з банківських рахунків про отримання коштів за проданий товар.

Що ж стосується висновку податкового органу про нібито відсутність контрагента позивача - ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» за своєю податковою адресою (т.б. Миколаївське шосе, 5 км, м.Херсон), то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не може погодитися з такими висновками ДПІ, оскільки даний факт повністю спростовується наявними в матеріалах справи договорами оренди нежилих приміщень від 01.06.2010р., укладеними між ТОВ «Передвижна механізована колона №19» та ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй»: №ПМ-0000003/1 та №ПМ-0000003 (строк оренди з 01.06.2010р. по 01.12.2012р.), за змістом яких ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» орендувало нежиле приміщення для використання під склад за тією ж адресою: Миколаївське шосе, 5 км, м.Херсон.

Таким чином, на час здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача - ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» не тільки знаходилось за своєю податковою адресою, але й мало у користуванні складське приміщення.

Отже, за таких обставин, суд 2-ї інстанції, як і окружний суд, критично оцінює цю позицію відповідача, а також його посилання на те, що працівники податкової міліції опитували інших підприємців, щодо наявності чи відсутності "по-сусідству" ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй», оскільки такі «опитування» не є належними та допустимими доказами.

Крім того, необхідно зазначити, що апеляційний суд критично оцінює і посилання відповідача на те, що невідображення ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» в своїй податковій звітності власних основних фондів, транспортних засобів та трудових ресурсів не є беззаперечним доказом безтоварності всіх господарських операцій за його участю.

Так, чинним законодавством України не встановлено будь-яких конкретних норм щодо кількості працівників, вартості основних фондів підприємства, наявності власних або орендованих складських приміщень та інших матеріальних ресурсів, при недотриманні яких підприємство вважається таким, що не може здійснювати господарську діяльність, а також не визначено жодних конкретних ознак, які вказують на здійснення господарської діяльності підприємством за юридичною чи податковою адресою.

Недекларування постачальниками товарів та послуг трудового і матеріального потенціалу або орендних відносин може свідчити виключно про заниження ними об'єктів оподаткування, що, в свою чергу, не було спростоване та взагалі не було з'ясоване відповідачем під час складання спірного акту перевірки.

На переконання суду, відповідач при проведенні спірної перевірки повинен був врахувати те, що за своєю специфікою торгівельно-постачальницька діяльність може будуватись на використанні найманих складських приміщень, при цьому, перехід права власності на товар не означає обов'язкового переміщення товару, а економічним зиском посередника є націнка за перепроданий товар. Ця обставина теж не підтверджена та не була спростовна відповідачем під час перевірки позивача та його контрагентів.

Також, контролюючим органом не надано до суду і належних доказів: про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами; що інформація, яку місять документи, надані позивачем до суду в обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності; про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах; про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача; про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності; про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів; про те, що позивач діяв без належної обачності й обережності; про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагента; що позивач отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; та що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

При цьому, також слід вказати і про те, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер.

Отже, за таких обставин, суд 2-ї інстанції вважає, що не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

Крім того, як слідує з приписів пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

При здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Такий контроль покладено виключно на органи державної податкової служби.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок постачальників позивача в ланцюгах постачання не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

У відповідності до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» №755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено постачальнику у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, тобто виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат, то, відповідно, він має право на включення до свого податкового кредиту реально сплачених сум ПДВ.

Стосовно ж посилань податкової інспекції в акті перевірки на «нікчемність» укладених позивачем у спірний період правочинів, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А згідно із ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом. У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Крім того, згідно з п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто, при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом такої вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, податковим органом до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди віднесені законом до «нікчемних», і будь-які судові рішення про визнання їх недійсними або вироки суду відносно їх керівників в матеріалах справи відсутні.

Також, не представлено відповідачем і належних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між підприємством позивача та ТОВ «Комерційна фірма «Юг-Строй» та підтверджували висновки акту перевірки.

До того ж, під час розгляду справи, судами обох інстанцій не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, судова колегія ще раз звертає увагу на те, що укладений договір не визнаний в встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість - також немає.

При цьому, необхідно наголосити ще й на тому, що усі наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Таким чином, суд 2-ї інстанції вважає, що належних і достатніх підстав для висновку ДПІ про те, що позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, не встановлено.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Отже, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, судова колегія приходить до висновку, що усі спірні правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України, а тому, відповідно, позивач правомірно відніс до свого податкового кредиту з ПДВ суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

До того ж ще слід зазначити й про те, що відповідно до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, не зважаючи ці вимоги КАС України, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в даному випадку, свою позицію суду не довів та належним чином її не обґрунтував.

Таким чином, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, судова колегія ще раз вважає за необхідне вказати, що при ухваленні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв з порушенням вимог діючого законодавства, правомірність своїх дій та рішень не довів, в зв'язку із чим, у суду 1-ї інстанції були усі законні підстави для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко