Рішення № 40527476, 15.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16778/14 15.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ

«СІНТО»»

про стягнення 3 683,52 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Фурсенко В.М. - директор (розпорядження №1 від 01.12.2015р.) Від відповідача не з'явилися

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СІНТО» 3 683,52 грн. , із яких: 3000 грн. основний борг, 389, 80 грн. - інфляційні, 79, 95 грн. - 3% річних, 213, 77 грн. - пеня за прострочку платежу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2014р. порушено провадження у справі № 910/16778/14, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 15.09.2014 р. за участю представників сторін.

В судовому засіданні 15.09.2014р. представник позивача позовні вимоги визнав повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 15.09.2014р. не з»явився. Заяв, клопотань на адресу суду від відповідача не надходило. Відповідач не надав суду письмовий відзив на позовну заяву, позовні вимоги по суті не заперечив. Про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином (Ухвалу Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі від 09.12.2013р. представник відповідача отримав 16.08.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 15.09.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд:

В С Т А Н О В И В:

04.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СІНТО» (надалі відповідач) було укладено заявку - договорі №04/10.

Відповідно до умов даної заяви позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу по території України.

На виконання умов заявки - договору позивач надав відповідачу послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 3 800 грн., що підтверджується актом №Рп-0000311 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 05.10.2013р. та товаротранспортною накладною від 04.10.2013р.

Оплата наданих послуг проводиться, відповідно до умов заявки - договору, наступним чином:

50% оплати послуг проводиться по факсограмам, 50% після надання оригіналів документів (рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, товарно - транспортна накладна) протягом 3-х банківських днів.

Відповідач здійснив оплату наданих послуг в сумі 800 грн.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку позивача відповідач не виконав умов заявки - договору не оплатив надані послуги у зв'язку з тим, заборгованість відповідача перед позивачем см становить 3000 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовами договору сторони визначили, що відповідач здійснює оплату в два етапи:

50% оплати послуг проводиться по факсограмам, 50% після надання оригіналів документів (рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, товарно - транспортна накладна) протягом 3-х банківських днів.

Відповідач перерахував позивачу 800 грн.

05.07.2014р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити основний борг в сумі 3000 грн. та штрафні санкції.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності у відповідача заборгованості за заявкою - договором №04/10 від 04.10.2013р. в розмірі 3000 грн. перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 3000 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 389, 80 грн. - інфляційні, 79, 95 грн. - 3% річних, 213, 77 грн. - пеня за прострочку платежу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою

(штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з положеннями пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки сторонами в заявці - договорі не передбачено сплата відповідачем пені за порушення строків оплати позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 213, 77 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки при розгляді справи позивачем не надано доказів надання та отримання відповідачем оригіналів документів (рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, товарно - транспортна накладна) на підставі яких відповідач зобов'язаний був здійснити оплату протягом 3-х банківських днів, тому обов'язок по оплату наданих послуг у відповідача виник після отримання претензії протягом семи днів, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вбачається зі матеріалів справи відповідач отримав претензію позивача 10.07.2014р. З урахуванням викладеного обов'язок по оплаті за надані послуги у відповідача виник з 10.07.2014р., протягом семи днів.

Позивачем нараховані 3% річних та інфляційні за період з 10.10.2013р. по 31.07.2014р., тобто за період коли у відповідача ще не виник обов'язок по оплаті за надані послуги.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення 389, 80 грн. - інфляційних, 79, 95 грн. - 3% річних задоволенню не підлягають.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СІНТО» (02140, м. Київ, вул.. Вишняківська, 9, кв. 97, код 36825176) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» ( 02140, Київська область, м. Біла Церква, Гайок, 4, код 31907395) 3000 грн. основного боргу, 1 487 грн.91 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 17.09.2014 р.

Суддя Трофименко Т. Ю.