Рішення № 40526217, 11.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14102/14 11.09.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа";

про стягнення 21 773,34 грн.

Суддя О. В. Мандриченко

Представники:

Від заявника: Кондратенко М.О., представник, довіреність № б/н від 20.06.2014 р.;

Від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 21 338,82 грн. заборгованості за договором оренди № 46 від 12.12.2013 року, 81,47 грн. трьох відсотків річних, 353,05 грн. пені, а також 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2014 року порушено провадження у справі № 910/14102/14; розгляд справи призначено на 02.09.2014 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.09.2014 року відкладено розгляд справи до 11.09.2014 р.

У судовому засіданні 11.09.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.

Відповідач був належним чином повідомлений про час, день і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, що підтверджує факт отримання відповідачем ухвал господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. Згідно статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідач не направив в судове засідання своїх повноважних представників, про причини неявки суд не повідомив, письмовий відзив на позовну заяву на надав.

З огляду на неявку представника відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством "Київський Завод електротранспорту" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" (орендар) 12.12.2013 року було укладено договір оренди (нежитлового офісного приміщення) № 46 (далі-договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, загальною площею 43,20 м2 - кабінет № 308, а орендар зобов'язується прийняти та використовувати приміщення у відповідності до положень даного договору.

За змістом п. 2.1.1 договору орендар зобов'язаний сплачувати плату за користування приміщенням у розмірах і у строки, обумовлені цим договором.

Крім того, приписами пункту 2.1 передбачено обов'язок орендаря сплачувати орендодавцю (крім орендної плати): відшкодування витрат, пов'язаних з електропостачанням (п. 2.1.2); відшкодування витрат, пов'язаних з холодним водопостачанням та водовідведенням (п. 2.1.3); відшкодування витрат, пов'язаних з теплопостачанням (п. 2.1.4); відшкодування експлуатаційних витрат (п. 2.1.5).

Згідно з п. 2.2.1 договору орендна плата, тобто орендна плата = загальна площа приміщення*орендна ставка (без врахування індексу інфляції за поточний місяць) щомісяця не пізніше 10 числа поточного місяця, відповідно до рахунків-фактур, виставлених орендодавцем. Орендар зобов'язується самостійно отримувати вищезазначені рахунки-фактури не пізніше 05 числа поточного місця в офісному приміщення орендодавця.

На виконання умов договору 01.01.2014 р. позивач передав, а відповідач прийняв в оренду приміщення загальною площею 43,20 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, що підтверджується актом прийому-передачі приміщень в оренду від 01.01.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендних та інших платежів у розмірі 21 338,82 грн.

Укладений між сторонами правочин є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (актом прийому-передачі приміщень в оренду від 01.01.2013 р.) підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 2.2.1 та 2.4 договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця, а всі інші платежі - не пізніше останнього дня поточного місяця.

Між сторонами 31.03.2014 року було укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового офісного приміщення № 46 від 12.12.2013 р., якою сторони дійшли згоди розірвати договір.

Відповідно до п.2. вищезгаданої додаткової угоди, відповідач підтверджує наявність зобов'язань перед позивачем, зокрема по сплаті заборгованості за договором у розмірі 21 338,82 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 21 338,82 грн. на підставі договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "Основа" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги ПАТ "Київський завод електротранспорту" про стягнення з ТОВ "Основа" заборгованості з орендної плати у розмірі 21 338,82 грн. є правомірними та обґрунтованими.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором оренди (нежитлового офісного приміщення) № 46 від 12.12.2013, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 353,05 грн. та 3 % річних у розмірі 81, 47 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 7.2 договору у випадку прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо здійснення платежів за цим договором на користь орендодавця, орендар зобов'язується сплати орендодавцю на його вимогу неустойку (пеню) у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов'язання за кожний календарний день прострочення за весь час прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 7.2 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем були правомірно нараховані 3 % річних та пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 81,47 грн. та пені у розмірі 353,05 грн., суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства про порядок і строки нарахування, зокрема, умовам договору (пункт 7.2.) щодо права позивача на нарахування пені за весь період прострочення, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та пені, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17; ідентифікаційний код 13669489) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський завод електротранспорту" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2; ідентифікаційний код 04012017) заборгованість у розмірі 21 338 (двадцять одна тисяча триста тридцять вісім) грн. 82 коп., пеню у розмірі 353 (триста п'ятдесят три) грн. 05 коп., 3% річних у розмірі 81 (вісімдесят одна) грн. 47 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. Видати наказ

3. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяО. В. Мандриченко Дата складання рішення 16.09.2014 р.