Рішення № 40525111, 10.09.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7613/14ц

Провадження 2/522/5818/14

рішення

іменем україни

10 вересня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі - Соболєвої О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позов Публічного акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Публічне акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 21 березня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом із Статуту, та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 014/0029/74/71880, відповідно до п. 1.1 якого, позичальнику ОСОБА_3 було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 370 670,00 дол. США (триста сімдесят тисяч шістсот сімдесят) доларів США, а Позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов Кредитного договору. У якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №014/0029/74/71880 від 21.03.2007 було укладено іпотечний договір предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу посвідчено за реєстровим номером 948, виданого 22.03.2007 року. Однак у порушення умов Кредитного договору та норм права, ОСОБА_3 не здійснює погашення кредиту та сплати відсотків у строки та в розмірах, встановлених Кредитним договором, тому ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»змушений звернутися до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 014/0029/74/71880 від 21.03.2007 в 18 186 345,33 (вісімнадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч триста сорок п'ять гривень) 33 коп., що складається з: заборгованості за кредитом - 330 483,38 (триста тридцять тисяч чотириста вісімдесят три долара) тридцять вісім центів, що еквівалентно (за курсом НБУ станом на 14.03.2014 р.) 3 131 627,46 (три мільйона сто тридцять одна тисяча шістсот двадцять сім гривен) сорок шість копійок; заборгованості за відсотками за користування кредитом 294 377,55 (двісті дев'яноста чотири тисячі триста сімдесят сім доларів) п'ятдесят п'ять центів, що еквівалентно 2 789 492,23 грн., пеня 12 265225,64 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23.03.2007 року, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_2, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, що буде визначена в експертному звіті суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; нежитлове приміщення під номером АДРЕСА_3 шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, що буде визначена в експертному звіті суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник Відповідача зазначений позов Публічного акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» не визнає, виклавши свою позицію у запереченнях від 09.09.2014р.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про час та місце судового засідання сповіщалася належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль», задоволенню не підлягають.

При цьому суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 21 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор), що підтверджується витягом із Статуту, та ОСОБА_3 (Позичальник) був укладений кредитний договір № 014/0029/74/71880, відповідно до п. 1.1 якого, Позичальнику було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 370 670,00 дол. США (триста сімдесят тисяч шістсот сімдесят) доларів США, а Позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов Кредитного договору.

23 березня 2007 року, у якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №014/0029/74/71880 від 21.03.2007 був укладений іпотечний договір, між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (Іпотекодержатель), що підтверджується витягом із Статуту, та ОСОБА_3 (Іпотекодавець), відповідно до п. 1.2. предметом іпотекі є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1, загальної площею 177, 9 кв.м., складається з трьох кімнат житловою площею 73,6 кв.м. яка належить іпотекодавцю- ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21 березня 2007 року ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеськогоміського нотаріального округу за реєстровим № 948.

Крім того судом встановленно, що нежитлове приміщення АДРЕСА_3, загальною площею - 36, 1 кв.м., належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 20 грудня 2013 року, зареєстрованого у реєстрі за №454, зареєстрованого в електроному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.12.2013 року, державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, індексний номер витягу: 15077127, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 32115851101.

Квартира АДРЕСА_2, загальною площею 141,8 кв.м. та складається в цілому з двох житлових кімнат, належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 20 грудня 2013 року, зареєстрованого у реєстрі за №448, зареєстрованого в електроному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.12.2013 року, державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, індексний номер витягу: 15061655, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 49161551101.

Таким чином, суд встановив, що за умовами договору іпотеки від 23 березня 2007 року зобов'язання по договору кредиту № 014/0029/74/71880 від 21.03.2007 забезпечені нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1, тобто, правові підстави, зазначені у позовній заяві та позовні вимоги не відповідають обставинам, встановленим судом на підставі наданих позивачем письмових доказів, оскільки відповідач ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_2, які належать їй на праві приватної власності на підставі договорів купівлі-продажу від 20.12.2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за (№ № 448, 454 відповідно) та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 20.12.2013 року.

Позивач, зазначаючи ОСОБА_3 в позовній заяві «Боржником», «Відповідачем», «Позичальником», пред'являє позов до ОСОБА_2, не звертаючи увагу на те, що остання не укладала жодних цивільно-правових угод з позивачем, які б могли понести для неї будь-які правові наслідки та в жодних договірних відносинах ніколи не перебувала.

Щодо посилань позивача в своєму позові на те, що згідно документів іпотекодавцем на даний час є ОСОБА_2, а статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель має право звернутись у будь-який час до суду у встановленому законом порядку, слід зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника, у порядку, встановленому Законом.

Іпотекодавець відповідно до вищевказаного Закону - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або застосування іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Відповідно до договору іпотеки від 23.03.2007 року, іпотекодавцем виступає громадянка ОСОБА_3, а не ОСОБА_2, предметом іпотеки являється нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, а не квартира АДРЕСА_2 та належать на праві приватної власності ОСОБА_2.

ОСОБА_2 не підписувала ні договір іпотеки, ні зміни чи доповнення до вказаного договору, у зв'язку з чим вона не є боржником по зобов'язанням ОСОБА_3 перед позивачем та відсутні підстави вважати, що відбулася заміна іпотекодавця з ОСОБА_3 на ОСОБА_2

Щодо посилань позивача в своєму позові на те, що станом на 14 березня 2014 року, заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 18 186 345,33 грн., слід зазначити, що відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (ст. 510 ЦУ України).

Тобто, саме ОСОБА_3 має невиконані зобов'язання перед банком, а не ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. ОСОБА_2 не підписувала кредитний договір від 21.03.2007 року № 014/0029/74/71880, не була стороною по вказаним зобов'язанням, в тому числі поручителем, а тому не несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по вказаному правочину, укладеному між позивачем та ОСОБА_3.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (ст. 511 ЦК України), тобто не можна без згоди особи покласти на неї обов'язок вчинити якусь дію або утриматись від вчинення такої дії. Отже, ОСОБА_2, в розумінні ст. 528 ЦК України, не є суб'єктом даних правовідносин, а тому не має прав та визначених зобов'язанням обов'язків.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Враховуючи, що згідно зі ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волю, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно по положень ст. 513 ЦК України, згідно з якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочини щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за загальним правилом оформлення передачі майна, яке знаходиться в іпотеці, необхідно отримати згоду банку на укладення договору купівлі-продажу. Це було б доречно, якби предметом відчуження була б квартира АДРЕСА_1. Однак, ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_2, не є правонаступником чи спадкоємцем ОСОБА_3

Крім того, відповідно п. 2 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22.02.2014 р., при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майна. При укладенні вказаних договорів нотаріус перевіряє відсутність обтяження нерухомого майна іпотекою за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майна. У разі наявності обтяження іпотекою на укладання вищевказаних договорів вимагається згода іпотекодержателя, якщо це не заборонено іпотечним договором.

При посвідченні договорів купівлі - продажу від 20.12.2013 р. квартири АДРЕСА_2, нотаріус перевірив відсутність обтяжень нерухомого майна, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого були відсутні заборони (застава/іпотека) на квартиру № 57а, та нежитлове приміщення №57/1.

Оскільки предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 22.03.2007 р., укладеного між позивачем та ОСОБА_3, є квартира № 57, а ОСОБА_2 є власницею квартири № 57а та нежитлового приміщення № 57/1 - відсутні підстави вважати, що відбувся перехід права власності на предмет іпотеки до відповідача.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має права вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків пред'явлення такої вимоги.

Боржником за даним договором виступає ОСОБА_3, кредитором - позивач, а тому ОСОБА_2 не має ніякого відношення ні до кредитного договору, ні до договору іпотеки, оскільки, як вже зазначалось вище, не є суб'єктом даних правовідносин.

Крім того, позивач в своїй позовній заяві зазначає, що саме ОСОБА_3 у порушення умов кредитного договору та норм права, не здійснює погашення кредиту та сплати відсотків у строки та розмірах, встановлених кредитним договором, однак в порушення процесуального права позивач звертається до суду за захистом своїх законних прав та інтересів, пред'являючи позов до ОСОБА_2, з урахуванням того, що остання не є стороною ні кредитного договору, ні стороною договору іпотеки, при цьому боржника, позичальника - ОСОБА_3, залучає до участі у справі у якості третьої особи, не зважаючи на те, що відповідач - це особа, яка за цивільною позовною заявою позивача притягується до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів. Треті особи відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України поділяються на осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 34 ЦПК України), та осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 35 ЦПК України). На підставі вищевикладеного виникає питання, чому боржник/позичальник приймає участь у справі як третя особа (при цьому не зрозуміло чи вона заявляє самостійні вимоги на предмет спору чи ні), а ОСОБА_2, є відповідачем у даному процесі.

Щодо посилань позивача в своєму позові на те, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу», застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу який виник із забезпечення заставою вимоги, слід зазначити, що з таким висновком позивача суд не погоджується, оскільки згадана норма застосовується тоді, коли між заставодавцем та іншою особою існує правонаступництво, що виникло з передбачених законом підстав. ОСОБА_2 не купувала квартиру № 57 у ОСОБА_3, яка перебуває в іпотеці, стала власником квартири № 57а та нежитлового приміщення АДРЕСА_3, на підставі договорів купівлі продажу від 20.12.2013 р., які укладалися з продавцем вказаного майна - ОСОБА_7, та посвідчувалися приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 відповідно до чинного законодавства з додержанням усіх вимог.

Отже, дана норма застосовується, зокрема, тоді, коли між заставодавцем і іншою особою існує правонаступництво, що почалося на передбачених законом підставах. У разі якщо право застави виникло у іншої особи незалежно від волі заставодавця, дана норма застосовуватися не може і право застави припиняється.

Щодо посилань позивача в своєму позові на те, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяжень надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Слід зазначити, що квартира АДРЕСА_1, власницею якої являється ОСОБА_3, до цього часу перебуває в Державному реєстрі іпотек, та квартира № 57 «а» і нежитлове приміщення АДРЕСА_3, які належать ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до договорів купівлі-продажу від 20.12.2013 р., посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, це різні об'єкти нерухомості, з різними статусами, різними площами та різними власниками.

Речі, визначені індивідуальними ознаками відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України, є незмінними, враховуючи, що згідно ч. 1 ст. 322 ЦК України внаслідок переробки однієї речі створюється нова річ, а отже внаслідок зміни ознак речі, які її індивіалізують, та внаслідок її переробки припиняється існування самої речі та з'являється нова річ.

Отже, квартиру № 57а та нежитлове приміщення АДРЕСА_3, переданим в іпотеку в 2007 році.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218, 233 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

10.09.2014