Рішення № 40522647, 16.09.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 р. Справа № 902/1163/14

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Кучер Р.П.,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (код ЄДРПОУ 36426518, 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, Солом'янський район)

до: публічного акціонерного товариства "сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (код ЄДРПОУ 00385632, 22513, смт. Турбів, вул. Миру, 147, Липовецький район, Вінницька область)

про стягнення заборгованості 4 926,42 грн.

представники сторін :

від позивача : Драчук С.В. - за довіреністю

від відповідача : Гнатюк Ю.С. - за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" 07.08.2014 року звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до публічного акціонерного товариства "сільськогосподарське підприємство "Турбівське" про стягнення заборгованості 4 926,42 грн..

Ухвалою суду від 08.08.2014 року порушено провадження за вказаним позовом у справі № 902/1163/14 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 19.08.2014 року, однак в зв'язку з неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів, ухвалою суду від 19.08.2014 року відкладено розгляд справи на 02.09.2014 року.

14.08.2014 року від відповідача до суду надійшли заперечення на позовну заяву № 404 від 12.08.2014 року, в яких відповідачем повідомляється, що у зв'язку з скрутним фінансовим становищем та відсутністю коштів було проведено прострочення розрахунку за товар, поставлений на умовах відстрочення частково платежу. На даний час усі суми були перераховані згідно платіжних доручень в сумі 9 529,96 грн.. Враховуючи фінансовий стан господарства неможливо було вчасно сплачувати кошти.

Також відповідач вказує, що ПАТ "Турбівське" 100% розрахувалось за отриманий товар.

Крім того, ПАТ "Турбівське" інформувало позивача про всі прийняті міри з метою повного розрахунку з постачальником. Тому відповідач просить врахувати фінансовий стан підприємства і той факт, що на даний момент підприємство повністю розрахувалось за договором.

18.08.2014 року від позивача до суду надійшла заява № 1208-3 від 12.08.2014 року в якій вказується, що відповідач 04.08.2014 року здійснив оплату в сумі 2 000,00 грн. та 11.08.2014 року сплатив 1 800,00 грн., чим оплатив основну заборгованість за договором. Неоплаченим залишилось : 526,83 грн. - пені та 599,59 грн. - 20 % річних.

З врахуванням наведеного, позивач у заяві просить суд припинити провадження у справі в частині оплати основного боргу в сумі 3 800,00 грн. та стягнути з ПАТ "Турбівське" на користь ТОВ "Фідленс-Україна" пеню в сумі 526,83 грн. та 20 % річних в сумі 599,59 грн..

Ухвалою суду від 02.09.2014 року в зв'язку з неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів відкладено розгляд справи на 16.09.2014 року.

11.09.2014 року від відповідача до суду надійшли заперечення на позовні вимоги в частині стягнення пені та 20 % річних № 428 від 09.09.2014 року.

В даних запереченнях, відповідач пояснює, що ПАТ "Турбівське" дійсно уклало договір поставки товару № 183 КП від 17.12.2013 року. На даний час ПАТ "Турбівське" повністю виконало свої зобов'язання та повністю розрахувалося за отриманий товар.

Щодо заперечень позовних вимог в частині стягнення пені та 20 % річних, які відбулися за прострочення платежу за поставлений товар, відповідач повідомляє, що прострочення відбулося, оскільки на той час було скрутне фінансове становище, що призвело до відсутності коштів.

Також ПАТ "Турбівське" являється сільськогосподарським підприємством, діяльність якого пов'язана з вирощуванням сільськогосподарської продукції та утриманням худоби та свиней. В більшості випадків сільськогосподарська продукція залежить від погодних умов (дощів, посухи), що не дає належним чином зібрати якісний, урожай від чого і залежить ціна продукції. Наразі в країні тяжкий стан, відбулися зміни майже в усьому, підвищилися ціни в тому числі і на медикаменти, бензин, електроенергію. Вище викладене і стало причиною прострочення платежу.

В зв'язку з такими обставинами, ПАТ "Турбівське" просить суд врахувати фінансовий стан господарства та той факт, що відповідач повністю розрахувався по договору, а тому просить відмовити в позовних вимогах.

На визначену дату, 16.09.2014 року в судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

В ході розгляду справи по суті, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі в частині стягнення пені та 20 % річних з підстав та за обставин, вказаних в позові та пояснив, що відповідачем повністю сплачено основний борг. Представник відповідача, позов не визнала з підстав та за обставин, вказаних у запереченнях та зазначила, що основний борг погашено і прострочення сплати боргу відбулося, оскільки відповідач є сільськогосподарським підприємством та відсутністю коштів. Також представник відповідача пояснила, що зауваження до розрахунку пені та 20 % річних відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

17.12.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (покупець) укладено договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу № 183 КП, яким передбачено слідуюче.

Постачальник продає, а покупець купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки ("ІНКОТЕРМС 2010"), що обумовлюються в додатках, специфікаціях чи рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1).

Товаром згідно з цим договором є кормові добавки, білкові вітамінно-мінеральні добавки, комбікорми, замінники цільного молока, ветеринарні препарати, спеціальні добавки, елементи обладнання, які постачаються покупцю для використання в його господарській діяльності (п. 1.2).

Ціни на товар наведені у специфікаціях та/або рахунках-фактурах та включають вартість доставки товару покупцю (п. 2.1). Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору. Валюта платежу та валюта договору - гривня (п. 2.2).

Оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору : частину вартості товару в розмірі 20 (двадцять) % покупець оплачує до моменту відвантаження товару зі складу постачальника; друга частина вартості товару в розмір 80 (вісімдесят) % оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку : протягом 10 (десяти) календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній) (п.п. 3.1, 3.1.1, 3.1.2).

Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі (п. 3.2).

При перерахуванні коштів, покупець обов'язково вказує в платіжному документі номер та дату цього договору, а також номер та дату рахунку-фактури, згідно якої здійснюється поставка партії товару. У разі відсутності в платіжному документі таких посилань, постачальник самостійно визначає порядок та суми зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості покупця (п. 3.3).

Не пізніше ніж за п'ять днів до моменту відвантаження товару, покупець надсилає постачальнику заявку-замовлення на партію товару, в якій вказується найменування товару та його кількість, а також базис поставки. Постачальник розглядає заявку і у разі її погодження надсилає покупцю рахунок-фактуру та специфікацію. Рахунок-фактура підлягає оплаті відповідно до умов розділу 3 договору (п. 5.1).

Постачальник здійснює поставку товару напротязі п'яти банківських днів (якщо інший строк не зазначений в специфікації до договору) з моменту надходження від покупця замовлення на товар. Постачальник відвантажує товар за умови наявності в нього: а) факсокопії довіреності представника покупця на отримання товару (з наданням оригіналу в подальшому), б) підписаної покупцем факсокопії специфікації до договору; в) отримання від покупця попередньої оплати за товар відповідно до умов договору або специфікації до нього (п. 5.2).

Поставка товару здійснюється за місцезнаходженням покупця або за іншою адресою, вказаною у специфікації (п. 5.3).

Дата поставки : дата отримання товару покупцем (підписання товарної накладної його представником) (п. 5.4).

Приймання товару здійснюється на складі покупця по кількості згідно товаротранспортних та видаткових накладних, а по якості згідно сертифікату якості постачальника (п. 5.6).

Право власності переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем згідно встановлених договором умов (базисів) поставки (п. 6.1).

Договір набирає чинності в момент підписання його представниками сторін та скріплення печатками його тексту і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання (п. 13.1).

Незалежно від положень п. 13.1., договір вважається пролонгованим на наступний рік та на таких самих умовах, якщо жодна із його сторін не заявить письмово про свій намір припинити договір за один місяць до закінчення строку його дії (п. 13.2).

На виконання умов вказаного вище договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 14 997,60 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме : № ФИД00000925 від 07.02.2014 року на суму 3 085,20 грн.; № ФИД00001448 від 01.03.2014 року на суму 11 912,40 грн..

Також ПАТ "Турбівське" було видано довіреності № 13 від 07.02.2014 року та № 18 від 27.02.2014 року на отримання товару від ТОВ "Фідленс-Україна".

Зазначені видаткові накладні підписані представниками сторін та містять, зокрема, такі відомості : постачальник - ТОВ "Фідленс-Україна"; покупець - ПАТ "СГП "Турбівське"; адреса поставки - Вінницька область, Липовецький район, смт. Турбів, вул. Миру, буд. 147; договір № 183 КП від 17.12.2013 року, довіреність № 13 від 07.02.2014 року та № 18 від 27.02.2014 року.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 11 197,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме : № 10 від 06.02.2014 року на суму 617,00 грн.; № 29 від 26.02.2014 року на суму 4 850,64 грн.; № 184 від 22.05.2014 року на суму 2 000,00 грн.; № 260 від 13.06.2014 року на суму 2 000,00 грн.; № 331 від 21.07.2014 року на суму 1 729,96 грн..

03.04.2014 року та 05.06.2014 року, позивач звернувся до відповідача із письмовими претензіями № 535 та № 588 щодо погашення заборгованості за договором поставки № 183 КП від 17.12.2013 року.

Направлення даних претензій відповідачу підтверджується фіскальними чеками № 7553 від 07.04.2014 року та № 1627 від 06.06.2014 року.

Стосовно реагування на вказані претензії, відповідачем надано суду письмове пояснення № 429 від 09.09.2014 року, в якому повідомляється, що згідно договору поставки № 183 КП від 17.12.2013 року було сплачено основну заборгованість в сумі 9 529,96 грн.. Однак в зв'язку з відсутністю коштів, задоволити претензію не було можливості, а залишок боргу в розмірі 1 800,00 грн. сплачено 11.08.204 року, в зв'язку з чим ПАТ "Турбівське" повністю розрахувалося за отриманий товар.

Так, згідно матеріалів справи відповідачем також сплачено позивачу кошти в сумі 3800,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 428 від 04.08.2014 року на суму 2 000,00 грн. та № 451 від 11.08.2014 року на суму 1 800,00 грн..

Вказані платіжні доручення проведені Вінницькою філією ПАТ КБ "Приватбанк" 04.08.2014 року та 11.08.2014 року відповідно, що підтверджується штампами та печатками банку на даних платіжних документах.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

В силу п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару то його оплати.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як встановлено судом, між товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" та публічним акціонерним товариством "сільськогосподарське підприємство "Турбівське" укладено договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу № 183 КП від 17.12.2013 року, згідно якого позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 14997,60 грн., що підтверджується вказаними видатковими накладними.

За змістом позовної заяви по видатковій накладній № ФИД00000925 від 07.02.2014 року на суму 3 085,20 грн., відповідачем 06.02.2014 року здійснено передоплату на суму 617,00 грн. та 26.02.2014 року сплачено 4 850,64 грн., чим повністю сплачено заборгованість по даній накладній та здійснено передоплату по наступній видатковій накладній на суму 2 382,44 грн. (617,00 грн. + 4 850,64 грн. - 3 085,20 грн.).

За видатковою накладною № ФИД00001448 від 01.03.2014 року на суму 11 912,40 грн., позивачем зараховано в рахунок погашення боргу 2 382,44 грн., із суми коштів в розмірі 4 850,64 грн., які сплачені відповідачем 26.02.2014 року. В подальшому, відповідачем 22.05.2014 року сплачено 2 000,00 грн., 13.06.2014 року - 2 000,00 грн. та 21.07.2014 року - 1 729,96 грн..

Перерахування відповідачем даних коштів у визначені періоди, підтверджується вказаними вище відповідними платіжними дорученнями.

Таким чином, неоплачений основний борг склав 3 800,00 грн. (11 912,40 грн. - 2382,44 грн. - 2 000,00 грн. - 2 000,00 грн. - 1 729,96 грн.), який заявлено позивачем до стягнення з відповідача у позовній заяві.

При цьому, судом встановлено, що сума основного боргу в розмірі 3 800,00 грн. сплачена відповідачем повністю, що підтверджується платіжними дорученнями № 428 від 04.08.2014 року на суму 2 000,00 грн. та № 451 від 11.08.2014 року на суму 1 800,00 грн..

В зв'язку з такими обставинами, позивачем подано заяву № 1208-3 від 12.08.2014 року щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу, в зв'язку з його повним погашенням.

Суд розглянувши вказану заяву та зважаючи на встановлені обставини, дійшов наступних висновків.

Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пункт 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року визначає, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Частина 1 ст. 1 ГПК України, визначає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вказувалося вище, провадження у даній справі порушено ухвалою суду від 08.08.2014 року.

Судом встановлено, що частину основного боргу в сумі 2 000,00 грн. відповідачем сплачено за платіжним дорученням № 428 від 04.08.2014 року, яке проведено банком 04.08.2014 року, тобто до порушення провадження у справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 2 000,00 грн..

Крім того, після порушення провадження у справі відповідачем повністю оплачено основний борг в сумі 1 800,00 грн. згідно платіжного доручення 451 від 11.08.2014 року, яке проведено банком 11.08.2014 року.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1800,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, як вбачається із позовної заяви та наведеного в ній розрахунку, позивачем нараховано до стягнення з відповідача за прострочення сплати боргу 526,83 грн. - пені та 599,59 грн. - 20 % річних за період з 12.03.2014 року по 31.07.2014 року.

Пунктами 9.3, 9.4 договору № 183 КП від 17.12.2013 року, позивач та відповідач узгодили, що у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу. Неустойка враховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем (п. 6 ст. 232 ГК України).

У випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару, покупець сплачує на користь постачальника проценти за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 20 (двадцять) процентів річних з простроченої суми за весь час прострочення (ст. 625 ЦК України).

У запереченнях на позовні вимоги щодо стягнення пені та 20 % річних № 428 від 09.09.2014 року, відповідач зазначив, що прострочення сплати боргу відбулося внаслідок скрутного фінансового становища, підвищення цін, відсутності коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тобто, відповідач підписавши договір поставки № 183 КП від 17.12.2013 року, погодився із його умовами, в тому рахунку щодо сплати пені та 20 % річних у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня нараховується протягом шести місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконане.

Згідно ч.1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якого: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1); розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Суд, перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга : Закон", дійшов висновку, що нарахована сума пені відповідає встановленим обставинам справи та умовам договору.

Разом з тим, при перевірці нарахування позивачем 20 % річних, судом встановлено, помилки допущені позивачем при здійсненні розрахунків.

Зокрема, 20 % річних на суму боргу 9 529,96 грн. за період з 12.03.2014 року по 21.05.2014 року складає 370,75 грн. (позивачем вказано 370,76 грн.), 20 % річних на суму боргу 5 529,96 грн. за період з 13.06.2014 року по 20.07.2014 року складає 115,14 грн. (позивачем вказано 115,15 грн.), 20 % річних на суму боргу 3 800,00 грн. за період з 21.07.2014 року по 31.07.2014 року складає 22,90 грн. (позивачем вказано 22,91 грн.). За період з 22.05.2014 року по 12.06.2014 року, позивачем вірно нараховано 90,77 грн. - 20 % річних на суму боргу 7 529,96 грн..

За вказаних обставин в задоволенні позовних вимог в частині 0,03 грн. - 20 % річних слід відмовити.

Таким чином, сума 20 % річних складає 599,56 грн. (370,75 грн. + 90,77 грн. + 115,14 грн. + 22,90 грн.).

При цьому, заява позивача № 1208-3 від 12.08.2014 року щодо припинення провадження у справі та стягнення суми пені і 20 % річних підлягає частковому задоволенню з наведених вище підстав.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі у встановлений термін згідно п. п. 3.1.1, 3.1.2 договору поставки № 183 КП від 17.12.2013 року, то він відповідно з вимогами цивільного та господарського кодексів є боржником, що прострочив, а тому наявні підстави для задоволення вимог про стягнення з нього на користь позивача 526,83 грн. - пені та 599,56 грн. - 20 % річних.

Обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України, а саме : 1085,27 грн. (2 926,39 грн. / 4 926,42 грн.*1 827,00 грн.).

Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 49, 80, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (код ЄДРПОУ 00385632, 22513, смт. Турбів, вул. Миру, 147, Липовецький район, Вінницька область, р/р 26004055308842 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 302689) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (код ЄДРПОУ 36426518, 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, Солом'янський район, р/р 26003052714216, Печерська філія ПАТ КБ "Приватбанк", м. Київ, МФО 380805) 526,83 грн. - пені, 599,56 грн. - 20 % річних та 1 085,27 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, пропорційно розміру суми задоволених позовних вимог.

3. Відмовити в позові в частині стягнення з відповідача 2 000,00 грн. - основного боргу та 0,03 грн. - 20 % річних.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 1 800,00 грн. - основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в зв'язку з відсутністю предмета спору.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18 вересня 2014 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи