Ухвала суду № 40521297, 25.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2014 рокусправа № 804/11286/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

без представників сторін;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 р. у справі № 804/11286/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропласт"

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

"21" серпня 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Електропласт" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0002961530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 201 956 грн., з яких 134 637 грн. - основний платіж, 67 319 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0002971530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 87 426 грн., з яких 58 284 грн. - основний платіж, 29 142 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, що в свою чергу не передбачено чинним законодавством, оскільки Податковий кодекс України не мітить норм, які ставлять у залежність право суб'єкта господарювання на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни його контрагентами. Позивач вказує на наявність необхідної первинної документації, яка підтверджує правомірність позовних вимог та свідчить про безпідставність та протиправність спірних рішень податкового органу.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 р. у справі № 804/11286/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропласт" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту та сум валових витрат на підставі належним чином оформленою первинною документацією. Відповідачем, в свою чергу не доведено правомірності винесення спірних рішень, не надано доказів нікчемності уколених ТОВ «Електропласт» правочинів.

Не погодившись з постановою суду, Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 р. у справі № 804/11286/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не в повному обсягу встановив обставини по справі, не врахувавши, що позивачем до перевірки не надано документів, що підтверджують транспортування товару, розрахунки між суб'єктами господарювання за придбані товари. Крім того, контрагент позивача, за даними податкової інформації, відсутній за зареєстрованим місцезнаходженням та через необхідних відсутність матеріально-технічних засобів не може здійснювати господарську діяльність, що свідчить про відсутність реального характеру укладених правочинів.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, фахівцем ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78. ст.79. Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Електропласт» з питань дотриманим вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПВКФ «РОЗС» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 20.06.2013 року за 1598/222/32737343, в якому зафіксовано виявлені перевірко порушення податкового законодавства, а саме:

- абз. «а» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. «а» п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 58 284 грн., у т.ч.: по декларації за березень 2012р. на суму 58 284грн.;

- п. п. 14.1.27, ст. 138, ст.139, ст.140, ст. 142. ст.143, п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012р. на суму 134 637 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ПВКФ «РОЗС», внаслідок чого встановлено відсутність поставок ТМЦ від ПВКФ «РОЗС» до ТОВ «Електропласт» і, відповідно, укладання угод без мети настання реальних наслідків та здійснення діяльності спрямованої на ухилення від сплати податків з метою отримання податкової вигоди. При цьому, наведені доводи скаржник обґрунтовує результатами перевірки постачальника позивача щодо взаємовідносин з третіми особами, з яких вбачається відсутність деяких за місцезнаходженням, недекларування податкових зобов'язань, відсутність трудових та інших ресурсів для проведення господарської діяльності тощо. Таким чином, на думку ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська, Товариством сформовано валові витрати та податковий кредит на підставі документів (накладні, податкові накладні, перелік яких наведено в акті перевірки), що не мають статусу первинних документів у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки, враховуючи нікчемність правочинів з вищевказаним підприємством, такі первинні документи не підтверджують факти здійснення господарських операцій, що призвело до завищення ТОВ «Електропласт» податкового кредиту та валових витрат.

На підставі акту перевірки ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення - рішення від 23.07.2013 року № 0002961530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 201 956 грн. (134 637 грн.. - основний платіж, 67 319 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення - рішення від 23.07.2013 року № 0002971530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 87 426 гривень (58 284 грн. - основний платіж, 29 142 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Не погодившись з рішенням контролюючого органу, вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та необґрунтованими, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, здійснені під час проведення перевірки є невмотивованими та такими, що носять характер припущень, а отже спірні податкові повідомлення-рішення винесено з порушенням норм діючого законодавства.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2012 року між ТОВ «Електропласт» та ПВФК «РОЗС» укладено договір поставки №0218-12, відповідно до умов якого ПВФК «РОЗС» (Постачальник) зобов'язується поставити, а ТОВ «Електропласт» (Замовник) прийняти та оплатити, визначений умовами угоди товар (електроізоляційні матеріали).

Так, положеннями абз.1 п.138.2.ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, надані до перевірки, що свідчать про реальність господарських операцій з ПВФК «РОЗС», а саме: договорі поставки №0218-12 з додатками та специфікаціями до них, рахунками-фактур, видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі товару, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, банківськими квитанціями та платіжними документами, які підтверджують оплату Товариством грошовими коштами придбаних товарів та послуг.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання зобов'язання за договором поставки у повному обсязі підтверджено документально.

Використання Товариством придбаних товарів і послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність такого відображення і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що всі придбані у підприємств товари і послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності та правомірно віднесено до валових витрат суми коштів сплачених за них.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, органам ДПС чинним законодавством не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Так, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Доводи скаржника про встановлену відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, складських приміщень тощо свідчать про порушення з боку контрагентів позивача, за які чинним законодавством встановлені певні види відповідальності, і не доводять порушення позивачем податкового законодавства, тому колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання.

Щодо донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до приписів п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, який є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача - ПВФК «РОЗС», статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані. Також відсутні докази недійсності податкових накладних, виписаних ПВФК «РОЗС», які за приписами вищенаведених норм є єдиною підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних, а як наслідок не підтвердження факт поставки товару, оскільки згідно до Закону України "Про автомобільний транспорт", перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування дорожніх листів, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, дотримання вимоги про наявність дорожніх листів під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягатися до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів. Таким чином, товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу. Перевізником, що здійснив транспортування частини товару до Замовника - позивача в даному випадку був сам позивач (директор ТОВ «Електропласт»), за рахунок власного транспорту якого здійснювалось перевезення товару, що не заборонено законом, а отже необхідність у ТТН відсутня. Факт транспортування іншої частини товару, підтверджується наявністю договору про надання транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Нова Пошта», рахунки-фактури та податкові накладні, що підтверджують здійснення відповідних транспортно-експедиційних послуг.

Усі надані первинні документи досліджені судом апеляційної інстанції, на підставі чого колегія суддів дійшла висновку про реальність операції позивача щодо поставки товарів, оскільки зазначена операція призвели до зміни майнового стану платника податків, метою придбання електроізоляційних матеріалів було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ «Електропласт». При цьому усі первинні документи оформлені належним чином та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ПВФК «РОЗС» відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, складеними на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Отже, доводи скаржника про те, що дії вчинені сторонами були виправлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань, також колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки носять характер припущень, без посилань на порушення саме позивачем конкретних норм чинного податкового законодавства, яке б обґрунтувало проведених податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та податок на додану вартість.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 р. у справі № 804/11286/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 р. у справі № 804/11286/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко