Постанова № 40520451, 16.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р. Справа№ 911/3414/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від прокуратури - Козакевич О.С., посвідчення № 024840 від 11.03.2014;

від першого позивача - представник не прибув;

від другого позивача - Жаданов Д.О., довіреність № 303/25-2090 від 19.06.2014;

від третього позивача - Брошенко О.В., довіреність №350/133/30/659пс від 16.09.2014;

від відповідача - Дроботенко Ю.О., довіреність №554 від 06.02.2013,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." на рішення господарського суду Київської області від 20.06.2014 у справі № 911/3414/13 (суддя Горбасенко П.В.) за позовом Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини А2215 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини А2215 звернувся до господарського суду Київської області з позовом про вилучення від товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." та передання на користь Військової частини А2215 майна, що було передане за договором оренди нерухомого військового майна № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.06.2014 у справі № 911/3414/13 позов задоволено повністю; вирішено вилучити від товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." та передати на користь Військової частини А2215 майно, що було передане за договором оренди нерухомого військового майна № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 року.

Місцевий господарський суд встановивши обставини невиконання відповідачем зобов'язання з повернення орендованого майна за договором № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 року після закінчення строку його дії, задовольнив позовні вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 20.06.2014 у справі № 911/3414/13 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що прокурором не вірно обрано спосіб захисту порушеного права, а також, що строк дії договору було продовжено і на даний час він не закінчився.

В процесі здійснення апеляційного провадження прокурором та третім позивачем подано до суду клопотання про призначення у даній справі судово-технічної експертизи додаткових угод № 6 від 20.05.2009, № 6/1 від 10.07.2009 та № 7 від 15.10.2009 до договору оренди нерухомого військового майна № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 року.

Заявники зазначених клопотань вважають, що для вирішення даного спору необхідно встановити правомірність укладення зазначених додаткових угод.

Розглянувши подані клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічна правова позиція міститься і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.11.2006 N 01-8/2651.

Враховуючи те, що у даному випадку встановлення обставин правомірності укладення зазначених у клопотанні документів не впливає на результат розгляду цього спору, оскільки прокурором було не вірно обрано спосіб захисту порушеного права (про що буде наведено нижче у даній постанові), дійсна потреба у спеціальних знаннях при розгляді саме цього спору відсутня.

За наведених обставин, у задоволенні клопотань про призначення по даній справі судово-технічної експертизи слід відмовити.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 16.09.2014 надав пояснення, якими підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою.

Представники прокуратури, другого та третього позивачів надали пояснення, якими просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Перший позивач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис представника на розписці про оголошення перерви у судовому засіданні 08.09.2014.

Будь-яких заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи з наданням доказів поважності неможливості участі в засіданні суду від першого позивача не надійшло.

Крім того, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Виходячи з наведеного, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Між Військовою частиною А2215, як орендодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А.", як орендарем 26.05.2003р. укладено договір оренди нерухомого військового майна, розташованого в Бориспільському гарнізоні за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко (в/містечко № 1) № 52-с/2003/ГоловКЕУ, згідно якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в строкове оплатне користування нерухоме військове майно - склад паливно-мастильних матеріалів, 3 шт. резервуари (1 350 куб.м.), будівлі № 54, 23, б/н - 449 кв.м., розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко (в/містечко № 1), що знаходиться на балансі в/частини А2215, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить станом на квітень 2003 року за експертною оцінкою 98 848 грн.

До даного договору оренди шляхом укладення додаткових угод сторонами вносились зміни, зокрема, строк дії цього договору продовжувався.

Прокурор посилаючись на неправомірність утримання відповідачем орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 року звернувся до суду з даним позовом.

Предметом зазначеного позову, розглянутим судом першої інстанції, були вимоги Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини А2215 про вилучення від товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." та передання на користь Військової частини А2215 майна, що було передане за договором оренди нерухомого військового майна № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 року.

При цьому, нормативно обґрунтовуючи зазначену вимогу прокурор у позовній заяві посилався на ст. 387 Цивільного кодексу України, якою передбачено право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Отже, прокурором подано віндикаційний позов.

Судом першої інстанції за результатом розгляду зазначених вимог прийнято рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Так, місцевий господарський суд, встановивши обставини невиконання відповідачем зобов'язання з повернення орендованого майна за договором № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 року після закінчення строку його дії, задовольнив позовні вимоги та вирішив вилучити від товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." майно, що було передане за договором оренди і передати його на користь Військової частини А2215.

При цьому, суд першої інстанції визнаючи вимоги обґрунтованими дійшов висновку, що вони підлягають задоволенню на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів з наведеним висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Статтею 387 Цивільного кодексу України (якою прокурор нормативно обґрунтовує свої позовні вимоги та на підставі якої судом ці вимоги було задоволено) передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

У даному випадку саме з таким позовом і звернувся до суду прокурор.

Наведене слідує, як з визначеного прокурором предмету позову, так і з його нормативного обґрунтування.

Підсудність при подачі позову також була визначена на підставі ч. 3 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, тобто виходячи з подачі віндикаційного позову - за місцезнаходженням майна.

Крім цього, третій позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про те, що поданий прокурором віндикаційний позов обґрунтовано задоволено судом першої інстанції.

На обґрунтованості подання у спірній ситуації саме віндикаційного позову наполягав і прокурор у судовому засіданні апеляційного суду.

Проте, віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин.

У зв'язку з цим у випадках, коли підставою для позову про витребування у натурі майна є невиконання відповідачем обов'язку щодо його повернення, зокрема, за договором найму (оренди), такий позов не може бути віндикаційним.

При цьому, відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Наведеної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, про що, зокрема, зазначено в Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ.

Так, Верховний Суд України вказує, що наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування особі, яка зобов'язалась повернути це майно після закінчення строку, на який воно передане, але не виконує цього обов'язку, базується на умовах укладеного між сторонами договору та регулюється відповідно розд. ІІІ кн. 5 ЦК. Майно, передане власником іншій особі у володіння або користування за договором між ними, не може вважатися таким, що вибуло з володіння власника не з його волі.

Таким чином, головною умовою пред'явлення віндикаційного позову є відсутність між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин, на підставі яких майно передавалося у володіння та підлягало поверненню.

У даному ж випадку між Військовою частиною А2215 та відповідачем було укладено договір оренди.

Тобто, передання відповідачу в оренду майна за зазначеним договором не може вважатися таким, що вибуло з володіння власника не з його волі.

Наведене в свою чергу виключає можливість пред'явлення за таких умов до відповідача віндикаційного позову.

Аналогічно викладеній правовій позиції Верховного Суду України, пунктом 21 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності ті інших речових прав" від 07.02.2014 № 5 передбачено, що спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

Отже, спори про повернення майна у випадку відсутності між сторонами договірних відносин підлягають вирішенню за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

У разі ж якщо між сторонами існують (існували) договірні відносини такі спори не можуть віршуватися за правилами зазначених вище статей Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, з урахуванням наявності між третім позивачем та відповідачем договірних відносин, незалежно від їх припинення на даний час, спір у даній справі не підлягає вирішенню за віндикаційним позовом - на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, прокурором було не вірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та безпідставно розглянув по суті віндикаційний позов, який мотивовано закінченням строку договору оренди.

За обставин, якими мотивовано вимоги прокурора, спір може бути розглянуто лише виключно за негаторним позовом.

Слід також зазначити, що даний позов було пред'явлено та відповідно розглянуто господарським судом Київської області за місцезнаходженням майна, а не відповідача.

Прокурор при визначенні підсудності з урахуванням позовних вимог керувався статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про витребування майна з чужого незаконного володіння, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Проте, оскільки зазначені вимоги не підлягають розгляду за правилами ст. 387 Цивільного кодексу України (про що було зазначено вище), підсудність в такому випадку повинна визначатись за місцезнаходженням відповідача.

Наведене в свою чергу також унеможливлює зробити суду апеляційної інстанції висновок про розгляд даного спору з належним чином поданим негаторним позовом.

Отже, у будь якому разі спірна ситуація підлягає вирішенню шляхом пред'явлення негаторного позову з визначенням при цьому підсудності за місцезнаходженням відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 976 грн. 96 коп. за розгляд позовної заяви покладаються на третього позивача та відповідно підлягають стягненню з нього в доход державного бюджету України.

Крім цього, з третього позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 988 грн. 48 коп.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." на рішення господарського суду Київської області від 20.06.2014 у справі № 911/3414/13 за позовом Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини А2215 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду Київської області від 20.06.2014 у справі № 911/3414/13 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі № 911/3414/13, яким у задоволенні позовних вимог Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини А2215 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити повністю.

4. Стягнути з Військової частини А2215 (Київська область, м. Бориспіль, Соцмістечко, 1, код за ЄДРПОУ 08081802) в доход державного бюджету України 1 976 грн. 96 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.

5. Стягнути з Військової частини А2215 (Київська область, м. Бориспіль, Соцмістечко, 1, код за ЄДРПОУ 08081802) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." (м. Київ, бул. Івана Лепсе, б. 4, корп. 21, код за ЄДРПОУ 25392923) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 988 грн. 48 коп.

6. Доручити господарському суду Київської області видати відповідні накази.

7. Матеріали справи № 911/3414/13 повернути до господарського суду Київської області.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко