Постанова № 40519319, 31.07.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2014 року 16 год. 47 хв. № 813/4043/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В.,

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_10,

представника відповідача - Збитковської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці Міндоходів, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів Ярмольського С.І. від 25.04.2014 року № 451-о «Про звільнення ОСОБА_2» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України;

- поновити на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Мостиська» в Львівській митниці Міндоходів;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що підставою для винесення оскаржуваного наказу була заява позивача про звільнення за згодою сторін, однак зазначає, що така заява була написана за вказівкою та під тиском начальника Львівської митниці Ярмольського С. І., а тому вважає, що така заява не може бути підставою для видачі наказу про його звільнення.

Позивач та його представник, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, просять позов задоволити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов від 18.06.2014 року № 13-70-10/20-920 та обґрунтовується тим, що факт волевиявлення позивача щодо звільнення з посади за згодою сторін підтверджується його заявою від 25.04.2014 року з умовою дати звільнення з 25.04.2014 року, резолюцією начальника на заяві, тому вважає, що наказ винесений з дотриманням вимог чинного законодавства, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях на позов, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, допитавши свідка, суд встановив наступне.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Наведені норми КЗпП України застосовуються у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

З врахуванням роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 8 постанови від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», визначено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Відтак, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін, та строк, з якого договір припиняється. Відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін.

Позивач посилається на те, що заява про звільнення з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів була складена ним при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадових осіб відповідача під впливом психологічного тиску

Судом встановлено, що наказом Львівської митниці Міндоходів від 25.04.2014 року №451-о «Про звільнення ОСОБА_2» відповідно до поданої особистої письмової заяви, керуючись п. 1 ст. 36 КЗпП України, звільнено ОСОБА_2 з 25.04.2014 року із займаної посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів, за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

У матеріалах справи наявна копія заяви позивача від 25.04.2014 року, в якій він просить звільнити його з займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України з 25.04.2014 року. В лівому верхньому кутку заяви є резолюція «ОСОБА_6/До наказу (підпис) 25.04.14».

У судовому засіданні позивач надав пояснення та повідомив, що 25.04.2014 року одразу ж після закінчення робочої зміни він був викликаний до адміністративної будівлі Львівської митниці. Приблизно о 10 - 11 годині ранку 25.04.2014 року в кабінеті начальника Львівської митниці Ярмольського С. І. проводилася нарада по обговоренню обставин пропуску на митну територію України через митний пост «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів під час робочої зміни з 20.00 год. 24.04.2014 року по 08.00 год. 25.04.2014 року транспортного засобу д.н.з. НОМЕР_1 та переміщуваних у ньому товарів. Зазначив, що начальник Львівської митниці Міндоходів Ярмольський С. І. в ультимативній формі повідомив позивача про необхідність його звільнення із займаної посади, оскільки щодо ОСОБА_2 може бути розпочато досудове розслідування за перевищення службових повноважень при митному оформленні транспортного засобу д.н.з. НОМЕР_1, який переміщувався через митний кордон України 25.04.2014 року та митне оформлення якого проводилось позивачем.

Позивач зазначив, що начальник Львівської митниці Міндоходів Ярмольський С. І. разом зі своїм заступником Жуком В. А., т.в.о. керівника відділу персоналу ОСОБА_6 почали здійснювати на нього психологічний тиск, погрожуючи досудовим розслідуванням кримінального правопорушення, службовим розслідуванням, звільненням за статтею та вимагали від нього заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України з 25.04.2014 року.

Оскільки наміру звільнятися він не мав, перебував у стані сильного душевного хвилювання, т.в.о керівника відділу персоналу ОСОБА_6 особисто продиктував йому текст заяви в кабінеті начальника митниці. Т.в.о керівника відділу персоналу ОСОБА_6, виявивши помилку у назві посади, з якої звільнявся позивач, вже в кабінеті заступника начальника відділу персоналу Львівської митниці Міндоходів Чудяка О.І., повторно змусив ОСОБА_2 переписувати заяву. Тільки з третьої спроби позивач написав остаточний варіант заяви про звільнення за угодою сторін.

Позивач зазначає, що весь цей період часу він навіть був обмежений у пересуванні, так як весь час перебування в адміністративному корпусі Львівської митниці його супроводжував заступник начальника відділу персоналу Чудяк О. І. і лише після ознайомлення з наказом Львівської митниці Міндоходів від 25.04.2014 року № 451-о «Про звільнення ОСОБА_2» приблизно після 15 години позивач зміг покинути зазначене приміщення.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 зазначив, що 25.04.2014 року він, як виконувач обов'язків керівника відділу персоналу Львівської митниці Міндоходів, брав участь у нараді по обговоренню обставин пропуску на митну територію України через митний пост «Мостиська» транспортного засобу д.н.з. НОМЕР_1 та переміщуваних у ньому товарів. Враховуючи інформацію про факт пропуску на митну територію без належного митного оформлення транспортного засобу д.н.з. НОМЕР_1, адміністрація Львівської митниці Міндоходів запропонувала ОСОБА_2 написати заяву про звільнення за угодою сторін. Позивач погодився з такою пропозицією та особисто в кабінеті начальника Львівської митниці Міндоходів Ярмольського С. І. без жодного тиску, добровільно написав заяву про звільнення за угодою сторін. Свідок зазначив, що позивач перебував у стані сильного душевного хвилювання, так як хвилювався через можливе досудове розслідування кримінального правопорушення, а тому робив помилки при написанні заяви.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Предметом доказування у такому спорі є встановлення свідомого волевиявлення працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Суд вважає, що в угоді сторін про припинення трудового договору (п. 1 ст. 36 КЗпП України), дія працівника є спрямованою на припинення трудового договору, волевиявлення працівника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, інакше дійсність вказаної угоди є сумнівною.

Угода сторін про припинення трудового договору, вчинена працівником проти його справжньої волі внаслідок застосування щодо нього погроз, реальність яких підтверджена, не може створювати юридичних наслідків та не є дійсною, а відтак звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним, а права позивача є порушеними та підлягають захисту у обраний ним спосіб.

Психологічним тиском на працівника є методи різноманітного впливу на психіку людини з метою введення в стан розгубленості, для прийняття особою вигідного маніпулятору рішення. Примус може здійснюватися у двох формах: фізичному насильстві або погрозі настанням несприятливих наслідків для особи.

Оцінивши обставини справи у сукупності, суд бере до уваги покази ОСОБА_2, так як вони узгоджуються з іншими матеріалами справи, а саме щодо наявності психологічного тиску з боку адміністрації Львівської митниці на позивача 25.04.2014 року під час написання заяви на звільнення за угодою сторін та відсутності внутрішнього волевиявлення, в силу погроз звільнення за статтею за порушення трудового законодавства та повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Реальність існування таких підстав підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 та позивач.

Відповідно до Акту службового розслідування дій ОСОБА_2 щодо обставин пропуску на митну територію України через митний пост «Мостиська» транспортного засобу д.н.з. НОМЕР_1 від 19.06.2014 року рекомендовано за вчинення одноразового грубого порушення звільнити позивача за ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що повністю узгоджується з іншими матеріалами справи щодо наявності тиску на позивача. Слід зазначити, що Акт службового розслідування складений 19.06.2014 року, тобто Акт оформлений у період, коли позивач вже звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Як встановлено у судовому засіданні позивач не мав бажання звільнятися з посади, однак вимушений був написати заяву про звільнення за ініціативою адміністрації Львівської митниці Міндоходів під психологічним примусом, в силу погроз досудовим розслідуванням та звільненням за статтею за порушення трудового законодавства.

Проаналізувавши пояснення позивача, покази свідка ОСОБА_6, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що ОСОБА_2 не мав наміру звільнятись 25.04.2014 року. До такого висновку суд дійшов врахувавши також ті обставини, що у позивача були відсутні причини, які б свідчили про його намір звільнитися за угодою сторін, адже його основне місце праці є єдиним джерелом заробітку, на його утриманні перебуває дружина та малолітня дитина (ІНФОРМАЦІЯ_1), інші доходи у нього відсутні.

Відтак, з огляду на вищенаведене, оскаржуваний наказ Львівської митниці Міндоходів від 25.04.2014 року № 451-о «Про звільнення ОСОБА_2» прийнято відповідачем передчасно, необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена у справах Вищого Адміністративного суду України К/800/19415/14, К/800/19069/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки суд дійшов висновку, що наказ Львівської митниці Міндоходів від 25.04.2014 року № 451-о «Про звільнення ОСОБА_2» є протиправним та підлягає скасуванню, відтак позивача слід поновити на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 року № 7 задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з пп. "в" п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

Відповідачем надано суду довідку щодо розміру середньої заробітної плати ОСОБА_2 № 13-70-05/13-246 від 09.07.2014 року. Відповідно до вказаної довідки середньомісячна заробітна плата з врахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (15 %) та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальні страхування (6,1 %) становить 2573,46 грн, середньоденна - 116,98 грн.

День звільнення позивача 25.04.2014 року є його останнім робочим днем, відтак період вимушеного прогулу позивача з 26.04.2014 року по 31.07.2014 року складає 3 місяці 3 дні, отже розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача становить 8071,32 грн (3 місяці * 2573,46 грн + 3 дні * 116,98 грн).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 256 КАС України, суд дійшов висновку про можливість допущення постанови до негайного виконання в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на посаді.

Враховуючи положення ст. 94 КАС України, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів від 25.04.2014 року № 451-о «Про звільнення ОСОБА_2».

3. Поновити ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Мостиська» в Львівській митниці Міндоходів з 26.04.2014 року.

4. Стягнути з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 8071 (вісім тисяч сімдесят одна) гривня 32 копійки.

5. Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_2 та стягнення на його користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2573 (дві тисячі п'ятсот сімдесят три) гривні 46 копійок звернути до негайного виконання.

6. Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Постанова у повному обсязі складена 05.08.2014 року.