Ухвала суду № 40516732, 11.09.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/393/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Сарап М. Б.

Категорія 125 (106) Доповідач в колегії апеляційного суду Могильний О. П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2014 м.Кіровоград

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Могильного О.П.,

суддів - Поступайло Н.І., Драного В.В.,

за участю секретаря - Сакари І.І.,

прокурора - Черниш Г.Р., Петросяна А.М.

потерпілої - ОСОБА_3,

представника потерпілої - ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 11-кп/781/393/14 ЄРДР № 12013120170001073 за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_3, прокурора у кримінальному провадженні, на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2014 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець Багаєвського району, Ростовської області, Російської Федерації, українець, громадянин України, освіта середня, такий, що не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає на дачній ділянці НОМЕР_1, в СТ «ДБК» Соколівської сільської ради, Кіровоградсього району, Кіровоградської області

визнаний невинним та виправданий за недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України.

Згідно вироку суду органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що 02.08.2013 року, близько 11.00 год. він стоячи біля паркану, який розташований між земельними ділянками НОМЕР_2 і НОМЕР_1, які розташовані в СТ «ДБК», що на території Соколівської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області, сперечався із ОСОБА_3 В ході сварки ОСОБА_5 умисно, цілеспрямовано, в той момент як ОСОБА_3 витягувала шифер з під паркану, знизу паркану схватив її за праву руку та почав тягнути на свою сторону, а вона на свою, чим своїми діями спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на правому передпліччі, синця на лівій кісті, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 668 від 05.06.2013 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_5 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч.1 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

В апеляційних скаргах:

-потерпіла ОСОБА_3 просить вирок районного суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді 200 годин громадських робіт. Стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_3 500 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Скарга обґрунтована наступними доводами.

Вирок суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки в основу вироку покладено одні докази, які на думку суду підтверджують невинність ОСОБА_5 у вчиненні злочину та відхилені інші докази, які на думку апелянта, є протилежними та належним чином не вмотивовано чому суд надав перевагу одним доказам над іншими.

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що судово-медична експертиза стосовно ОСОБА_6 проводилась по документах лікарської установи і експерт особисто не бачила тілесних ушкоджень у вказаного свідка, що викликає сумнів в достовірності таких даних.

Вважає, що вина ОСОБА_5 доведена узгодженими між собою доказами, які вказують, що 02.06.2013 року ОСОБА_5 умисно спричинив потерпілій ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження.

-прокурор просить вирок районного суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, задовольнивши цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 на загальну суму 1000 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що суд, виправдовуючи ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 125 КК України, прийшов до помилкового висновку, що участь останнього у вчиненні інкримінованого злочину не доведено, оскільки прийняв на віру покази ОСОБА_5, який заперечив факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3 та покази його жінки ОСОБА_6, яка підтвердила покази чоловіка та покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які змінили свої показання надані під час досудового розслідування. Натомість показання потерпілої ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_9, які підтвердили факт спричинення тілесних ушкоджень саме ОСОБА_5 оцінив критично, вказавши на зацікавленість останніх. Крім того, суд не взяв також до уваги показання свідка ОСОБА_10, яка пояснила суду, шо дійсно після спричинення ОСОБА_5 її сусідці ОСОБА_3 тілесних ушкоджень допомагала останній перев'язувати руку. Показання вищевказаного свідка суд взагалі не прийняв до уваги, пославшись на те, що вони не узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема показами судмедексперта ОСОБА_11.

До того ж вказує, що в обґрунтування невинуватості ОСОБА_5 суд вказує, що як ОСОБА_3 так і ОСОБА_6 проведено судово-медичні експертизи за висновками, яких встановлені легкі тілесні ушкодження, проте, ОСОБА_3 звернулась із відповідною заявою до Кіровоградського РВ УМВС України в області в день події, тобто 02.06.2013 року і на наступний день їй проведено судово-медичну експертизу, а ОСОБА_6 звернулась через 2 тижні, та лише після того, як дізналась, що потерпіла звернулась до правоохоронних органів. Оцінюючи судово-медичну експертизу, якою підтверджено факт тілесних ушкоджень ОСОБА_6, судом не враховано, що експертизу проведено на підставі медичної картки, а не на підставі безпосереднього огляду, що з урахуванням давності звернення останньої до медичної установи ускладнює встановлення фактичних обставин події. Більше того, жоден з учасників подій, що відбувались 02.06.13 не вказував на те, що остання взагалі була присутня. На думку, прокурора показання ОСОБА_6, є неправдивими, а показання обвинуваченого ОСОБА_5, такими, що не відповідають дійсності та надані ним, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Зазначає, що на досудовому розслідуванні обвинувачення ОСОБА_5 підтверджувалось показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_12, які повідомляли, що перебували на території домоволодіння ОСОБА_13 і бачили, як ОСОБА_5 схватив її за руку і тягнув під парканом, чим і наніс тілесні ушкодження, проте в судовому засіданні змінювали свої показання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, потерпілу ОСОБА_3, яка також просила задовольнити її апеляційну скаргу, при цьому визнати ОСОБА_5 винним ат призначити відповідне покарання, обвинуваченого ОСОБА_5, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої,- перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілої задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Так, допитаний в ході судового розгляду провадження в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, не визнав, як і не визнав пред'явлений до нього цивільний позов та показав суду, що протягом п'яти років він мешкає разом із своєю цивільною дружиною ОСОБА_6 та її дітьми на дачній ділянці НОМЕР_1 що в СТ «ДБК», на території Соколівської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області. Поруч з їх земельною ділянкою знаходиться дачна земельна ділянка ОСОБА_3 З останньою вони перебувають у неприязних відносинах довгий час, останній конфлікт у них виник із за того, що він підставив свій шифер на паркан ОСОБА_3, щоб їх собака не бігала по земельній ділянці ОСОБА_3 та не шкодила. ОСОБА_3 стала сваритись, висловлювати різні претензії, що вони пошкоджують її паркан.

02.06.2013 року, вранці ОСОБА_3 знову почала говорити, щоб він забрав шифер, на що він не погодився, пояснивши, що шифер знаходиться на його земельній ділянці. Близько 11 години ОСОБА_3 викликала голову правління СТ «ДБК» ОСОБА_14, щоб останній вплинув на дану ситуацію. ОСОБА_14 прийшов разом із членом правління СТ «ДБК» ОСОБА_7 Будучи на території дачної ділянки ОСОБА_3, поспілкувавшись з нею, вони прийшли до нього, на його дачну ділянку, та подивились, що нічого страшного не має. Він їм розповів, що шифером закрив знизу пройом, щоб не лізла собака. ОСОБА_3 у цей час була за забором і почула що представники правління не на її стороні, стала кричати що вона зараз буде прибирати шифер сама та перекидати шифер через паркан. Після чого, ОСОБА_3 будучи на своїй земельній ділянці, засунувши свої руки під паркан стала валяти шифер. В це час, він стояв біля ОСОБА_14 та ОСОБА_7. Його дружина ОСОБА_6 була ближче до забору і коли ОСОБА_3 почала відштовхувати і тягнути на себе шифер, та хотіла перекинути його через паркан, ОСОБА_6 підбігла та схопилася за шифер, та стала його утримувати, щоб він не завалився. Коли дружина стала кричати, що вже не може втримати шифер і він побачив, що шифер падає, то підбіг та взявся за шифер з другої сторони та підтримав шифер, руки ОСОБА_3, які тримали шифер з низу були між їхніми руками. У зв'язку з тим, що шифер був гострий то він та дружина порізали собі руки. Все це закінчилось тоді, коли шифер тріснув в руках ОСОБА_3 Яких не будь тілесних ушкоджень він ОСОБА_3 не спричиняв, та не мав для цього наміру та можливості для цього. За руки її не хватав, а навпаки тільки підтримував шифер, щоб він не впав та не розбився. За таких обставин він порізав собі руки, що зробила і ОСОБА_6 у зв'язку з чим вони звертались до медпункту за допомогою, а ОСОБА_6 і у міліцію за спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_3 Особисто він за руки ОСОБА_3 не хватав, яким чином остання спричинила собі тілесні ушкодження не знає, та зазначає, що остання сама просунула свої руки під металевий огорожу та намагалась відкинути шифер, під час чого, можливо і спричинила тілесні ушкодження, крім того, вона була у рукавицях.

Відповідність наданих ним показань, фактичним обставинам справи за клопотанням сторони обвинувачення, були предметом перевірки і в суді апеляційної інстанції та знайшли своє повне підтвердження в показаннях допитаних свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, які однозначно вказали, що ОСОБА_5 ніяких умисних дій на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3 не вчиняв. Із показань самої потерпілої та її чоловіка ОСОБА_9 навпаки вбачається, що потерпіла після висловлення словесних погроз про знесення шиферної загорожі зі сторони земельної ділянки де проживав ОСОБА_5, перейшла до активних дій, просунувши руки під паркан і розпочавши його руйнування, тобто сама спровокувала даний конфлікт. Указані нею, як отримані тілесні ушкодження у виді порізів, дійсно не відповідають висновку судово-медичної експертизи № 668 від 05.06.2013 року, які були підтримані експертом ОСОБА_11, оскільки утворились від травматичного контакту із тупим об'єктом, що в свою чергу спростовує в цій частині, як показання потерпілої, так і показання свідка ОСОБА_10 та вказує на неправдивість їх показань взагалі. Підтвердженням цьому можуть бути і фотографії з місця події, надані самою потерпілою при її допиті в апеляційному суді, що в свою чергу, ще раз підтверджує правдивість показань обвинуваченого та правильність висновків суду першої інстанції.

Тому, колегія суддів вважає, що викладені у вироку суду висновки про недоведеність участі ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, , тобто в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3 ґрунтуються на сукупності зібраних у провадженні доказів, які у повному обсязі досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду провадження, та є взаємоузгодженими між собою і відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин, які не оспорювались, не перевіряються.

Вирок районного суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим. Рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду в суді першої інстанції та належно оцінені судом відповідно до статті 94 КПК України, тому апеляційні доводи потерпілої ОСОБА_3 в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Апеляційні твердження прокурора з приводу того, що суд першої інстанції в основу виправдувального вироку не може класти показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 так як на досудовому розслідуванні останні надавали інші показання, ніж надані в судовому засіданні, є безпідставними, виходячи з наступного.

Положеннями ч.4 ст. 95 КПК України регламентовано, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Таким чином, суд першої інстанції у відповідності до положень ст.ст. 94, 95 КПК України оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також на показанях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, дійшов правильного висновку про те, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України є недоведеною.

Так як, пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення за ч.1 ст. 125 КК України є недоведеним та на підставі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про виправдання ОСОБА_5 за недоведеності його участі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України.

На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційних скарг потерпілої ОСОБА_3 та прокурора під час апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли, підстав для їх задоволення, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 376,404, 405, 407, 408,418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2014 року стосовно ОСОБА_5 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

СУДДІ:

Могильний О.П. Поступайло Н.І. Драний В.В.