Рішення № 40507763, 11.09.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/472/14-ц 11.09.2014 11.09.2014 11.09.2014

Провадження №22-ц/784/2389/14 Суддя суду 1-ї інстанції - Сябренко І.П.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

11 вересня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Данилової О.О., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Кудрі В.М.,

за участю:

- представника позивача -Банку - Ремешевського Є.А.,

- відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2014 року у справі за

позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач вказував, що 11 грудня 2006 року уклав з відповідачем кредитно-заставний договір, за умовами якого останній отримав 1 879,90 грн. кредитних коштів строком на 2 роки під 24 % річних.

Посилаючись на те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 18 лютого 2014 року утворилася заборгованість у сумі 17 229,02 грн., просив стягнути її з відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що вже сплатив всю заборгованість за кредитним договором на підставі судового наказу, окрім іншого, просив про застосування позовної давності.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2014 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 278,60 грн. кредитної заборгованості, із яких: 2 993,97 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 366,60 грн. - по комісії за користування кредитом; 5000 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; 918,03 грн. - штрафи. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Банку.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, згідно із ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та відсотки.

За змістом ст. ст. 526, 527, 530, 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений сторонами строк, відповідно до вказівок договору та вимог Цивільного Кодексу, одностороння відмова від виконання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 11 грудня 2006 року між сторонами укладено кредитно-заставний договір, який складається із заяви позичальника разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифами. Датою укладення договору є дата підписання позичальником заяви.

За умовами договору ОСОБА_4 отримав 1 879,90 грн. кредитних коштів строком на 2 роки зі сплатою 2 % у місяць (або 24 % річних) на залишок заборгованості, тобто до 11 грудня 2008 року включно.

Загальний щомісячний платіж мав становити 136,37 грн., який відповідач повинен був сплачувати з 1 по 5 число кожного місяця для погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, а також інших витрат згідно з Умовами.

В заяві позичальника зазначено, що при порушенні позичальником зобов'язань за кредитним договором він сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 11,03% в місяць (або 132, 36 % річних).

Відповідач також зобов'язався за порушення зобов'язання по погашенню заборгованості по кредиту сплачувати Банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кожен день такої прострочки (п.5.1 Умов).

Крім того, при порушенні строків будь-яких платежів, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову ( п. 5.3 Умов).

Позовна давність по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у 5 років ( п. 5.5 Умов).

Із заяви, підписаної позичальником вбачається, що він ознайомлений та погоджується з Умовами надання йому вказаного споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які були надані йому у письмовому вигляді (а.с.6).

В такій редакції Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) були затверджені наказом позивача від 21 березня 2006 року, тобто така редакція була чинною на час укладення кредитного договору між сторонами.

Проте, відповідач неналежно виконував умови договору.

Згідно із судовим наказом, виданим Казанківським районним судом 28 лютого 2008 року за заявою Банку, за цим кредитним договором із відповідача стягнута кредитна заборгованість станом на 8 лютого 2008 року в сумі 3 778,35 грн., із яких:

- 1 879,90 грн. - заборгованість за кредитом (тіло);

- 1 111,15 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 274,06 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Проте, за період з 9 лютого 2008 року по 18 лютого 2014 року, утворилася заборгованість за кредитним договором (а.с. 52-57), яка відповідно до уточненого Банком розрахунку (з урахуванням заборгованості стягнутої за судовим наказом) становила 19 202, 91 грн., із яких:

- 2 993,97 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 366,60 грн. - заборгованість по комісії;

- 14 451,73 грн. - заборгованість по пені;

- 500 грн. - штраф (фіксована частина);

- 890,61 грн. - штраф (процентна складова).

Із розрахунку заборгованості також вбачається, що всього відповідачем сплачено за період з 25 грудня 2009 року по 22 вересня 2011 року включно на погашення заборгованості 6 718,30 грн.

У тому числі ним сплачено добровільно по 450 грн. через касу Банку та термінали самообслуговування 13 квітня, 11 червня, 13 липня та 20 жовтня 2010 року.

Тому, вирішуючи спір, суд прийшов до вірного висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, а наявність судового наказу про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором станом на 8 лютого 2008 року, не є підставою для відмови у задоволенні пред'явлених позовних вимог Банку про стягнення заборгованості, яка утворилася станом на 18 лютого 2014 року.

Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та роз'ясненнями п. 17 (абзац 2) постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», де зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення розміру заборгованості та діючи в межах заявлених позовних вимог, суд не в повній мірі перевірив його на відповідність умовам договору та вимогам закону.

Зокрема, стягуючи штраф 500 грн. як фіксовану частину, а також і процентну складову (5 % від суми позову), суд не звернув уваги на зміст пункту 5.3 Умов, яким визначено, що при порушенні строків будь-яких платежів, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову.

Відповідно до ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, розмір штрафу, визначений як процентна складова відповідно до п. 5.3 Умов ( 5 % від суми позову ) пов'язується не з певною подією кредитних правовідносин (прострочення понад певний строк), а з фактом звернення з позовом, що не відповідає самій сутності та правовій природі штрафу як способу забезпечення виконання зобов'язання. Тому колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення штрафу лише в сумі 250 грн. ( а не 500 грн. як помилково зазначено в рішенні суду).

Крім того, вимога позивача про стягнення з відповідача пені (неустойки), розмір якої майже в чотири рази перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання вона перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитора. Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України та положення п. 5 ч.3 ст. 18 цього Закону України «Про захист прав споживачів», колегія вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за період з 9 лютого 2008 року по 18 лютого 2014 року до 3000 грн.

За такого, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача становитиме 6 360,57 грн.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, є необґрунтованими.

Оскільки із матеріалів справи вбачається, що позовна давність була збільшена за узгодженням сторін до 5 років, що відповідає вимогам ст. 259 ЦК України.

Крім того, здійснення відповідачем платежів на погашення заборгованості протягом 2010 року ( 13 квітня, 11 червня, 13 липня та 20 жовтня ) свідчить про переривання перебігу позовної давності. Відповідно до частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення районного суду підлягає зміні на підставі п. 2 ч. ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2014 року змінити в частині стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № NKH3RX09060140 від 11 грудня 2006 року станом на 18 лютого 2014 року в сумі 6 360,57 грн., із яких:

- 2 993,97 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 9 лютого 2008 року по 18 лютого 2014 року;

- 366,60 грн. - заборгованість по комісії;

- 250 грн. - штраф за порушення зобов'язання (фіксована частина).

- 3 000 грн. - пеня.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: