Ухвала суду № 40501405, 08.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7610/13-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.Провадження № 22-ц/780/4997/14 Доповідач у 2 інстанції Журба С.О.Категорія 58

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Іванової І.В., Коцюрби О.П.,

за участю секретаря Химинець Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки, скасування обтяження на нерухоме майно та зобов'язання виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запису про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, визнання неправомірними дій, визнання неправомірним надання кредиту в іноземні валюті, зобов'язання здійснити перерахунок сплачених коштів та повернути оплату комісії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивувало наступним:

05 січня 2012 року між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/0226/74/49459, відповідно до умов якого, банк надав позивальнику кредит у розмірі 851 739,95 грн. на строк до 05 грудня 2030 року зі сплатою 16,20 % річних.

Згідно п. 6.2. кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту та відсотків ануітетними платежами у валюті кредиту 06 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту. Якщо дата сплати не є банківським днем, платіж здійснюється не пізніше банківського дня, що передує цій даті. За прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню. Нарахування пені здійснюється, починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно.

В забезпечення виконання боржником зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 05 січня 2012 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 392.

Відповідно до п. 1.1. договору іпотеки предметом іпотеки є належне на праві власності ОСОБА_2. нерухоме майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Також 05 січня 2012 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком солідарно з позичальником за виконання зобов'язань, у том числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору.

ОСОБА_2 з лютого 2012 року належним чином зобов'язання за договором не виконував. Відповідачам неодноразово направлялись повідомлення про заборгованість позичальника, зокрема 29.12.2012 р. та 05.03.2013 р. їм були надіслані вимоги за вих. № 114-17-1-00/1003 та 114-17-2-00/285 про дострокове виконання грошових зобов'язань у строк, встановлений умовами відповідних договорів та чинним законодавством України. Проте в установлений строк заборгованість за кредитом повернута не була.

У зв'язку з викладеним банк просив суд стягнути з ОСОБА_3 як з поручителя, заборгованість за кредитним договором № 014/026/74/49459 від 05 січня 2012 року у розмірі 964 200,10 грн., із них: заборгованість за кредитом - 831 856,87 грн.; заборгованість за відсотками - 59 710,84 грн.; пеня за прострочення кредиту та відсотків - 72 632,39 грн., а також судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 964 200,10 грн. позивач просив звернути стягнення на передане ОСОБА_2 в іпотеку нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах, визначивши початкову ціну предмета іпотеки відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 720,50 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просили рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов, а первісний позов повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу обґрунтували тим, що судом не надано належної оцінки наданим ними доказам, зокрема щодо того, що кредитний договір від 05 січня 2012 року є продовженням договору від 14 липня 2008 року, банк неправомірно надав кредит в іноземній валюті, судом не розглядались в повному обсязі їх прохання зобов'язати позивача надати інформацію щодо сукупної вартості кредитних договорів від 14 липня 2008 року та від 05 січня 2012 року, надати у письмовому вигляді докази надання позичальнику письмової попередньої інформації, зокрема щодо умов кредитування. Крім того, зазначають, що оспорені ними договори укладені з порушенням чинного законодавства, суд не звернув уваги на їх несправедливі умови. Вказують, що судом необґрунтовано не взято до уваги, що оплата комісії за надання кредиту в розмірі 1388,0 доларів США не допускається чинним законодавством, оскільки це відноситься до витрат банку. Крім того, зазначають, що за наданими банками після 21 квітня 2008 року кредитами відсоткова ставка не може перевищувати облікову ставку Національного банку України в розмірі 12 відсотків річних, тому законних підстав для стягнення встановлених договором відсотків позивач не мав. Також суд не врахував, що у відповідності до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» позовна вимога про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру до задоволення не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції в повній мірі дослідив усі обставини правовідносин, що виникли між сторонами, та прийшов до виваженого висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому колегія суддів апеляційного суду вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи відповідачів жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено такі обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.12.2013 р. встановлено, що кредитний договір від 14.07.2008 р. №223387043 та договір іпотеки від 14.07.2008 р., укладений в його забезпечення, не пов'язаний з кредитним договором від 05.01.2012р. №014/0226/74/49459 та договором іпотеки від 05.01.2012 р., не випливають один з одного та не стосуються одного предмету та умов. Вказане рішення суду було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18.03.2014 р., набрало чинності, тому обставини, встановлені ним, не підлягають доведенню, з чого й виходив суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення. За таких умов твердження апелянтів про те, що судом не повною мірою досліджено обставини справи, зокрема щодо того, що кредитні договори та договори іпотеки 2008 року та 2012 року випливають один з одного, не можуть бути прийняті судом.

Критично колегія суддів відноситься й до посилань апелянтів щодо ненадання банком позичальнику усього обсягу інформації за кредитом. Згідно п. 8.4. підписаного ОСОБА_2 кредитного договору від 05.01.2012 р. позичальник підтвердив, що він перед укладенням договору повідомлений у письмовій формі про всі умови споживчого кредитування в Банку й орієнтовну сукупну вартість кредиту і не має зауважень, претензій щодо цієї інформації. Надана Позичальнику інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною.

Крім того, як вбачається з п. 8.3 кредитного договору від 05.01.2012 року позичальник свідчить, що усі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні договору та договорів забезпечення, він приймає на себе, такі обставини не є підставою для зміни чи розірвання вказаних договорів, як і невиконання їх умов.

Не відповідають дійсності й твердження апелянтів щодо невідповідності дій банку вимогам п.3.6 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зокрема щодо видачі кредиту як дії у власних економічних інтересах та відсутності права встановлювати комісії, оскільки дана норма положень щодо власних економічних інтересів в даному випадку та щодо комісій не містить. Хибними є й посилання апелянтів на незаконність встановленої договором кредиту відсоткової ставки через те, що вона є більшою від встановленої НБУ облікової ставки. Дані поняття (облікова ставка НБУ та відсоткова ставка за користування кредитом) не є тотожними. Законодавство України не зобов'язує фінансові установи встановлювати процентну ставку при наданні кредиту на рівні облікової ставки.

Не спростовують законності рішення суду першої інстанції й інші посилання апелянтів, зокрема щодо незаконності продовження розгляду справи суддею після скасування в апеляційному порядку його ухвали про залишення позову банку без розгляду, оскільки чинне процесуальне законодавство (зокрема ст. 21 ЦПК України) такої заборони не містить.

Критично відноситься колегія суддів й до посилань апелянтів на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року як на підставу для відмови в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру. З аналізу положень зазначеного закону вбачається, що ним встановлюється заборона за певних умов на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки. Зважаючи на те, що положеннями ст. 122 ЦПК України встановлене обмеження повторного звернення до суду після набрання законної сили рішення у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а також враховуючи те, що зазначений закон, як прямо заначено його п. 3, має тимчасовий характер, колегія суддів приходить до висновку, що він не може скасовувати права кредитора на забезпечення виконання боргу за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна, відтак не дає суду підстав для відмови в задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. В той же час на період дії вказаного закону фактичне виконання рішення про стягнення на предмет іпотеки має бути зупиненим, що вирішується за встановленою чинним законодавством України процедурою на стадії виконання рішення суду.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції при розгляді справи належно дослідив і оцінив її обставини, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим, відтак передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: