Рішення № 40501397, 17.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № Провадження №361/4886/14-ц 22-ц/780/5138/14 Головуючий у І інстанції Маценко Н. П.Категорія52Доповідач у 2 інстанціїМихайло 17.09.2014 ______________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 вересня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Поліщука М.А.

суддів: Малорода О.І., Ігнатченко Н.В.

при секретарі: Лопатюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою державного підприємства «Державна інвестиційна компанія» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Державна інвестиційна компанія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та просив поновити його на посаді начальника відділу господарського та технічного забезпечення державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" з 09.04.2014 року, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2014 року по день поновлення на посаді, стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Позов обґрунтовував тим, що вважає своє звільнення з роботи незаконним, проведеним відповідачем з порушенням норм трудового законодавства. Зазначав, що з 9 квітня 2014 року був відсутній на роботі у зв'язку із хворобою, в період з 09 квітня по 29 травня 2014 року перебував на стаціонарному лікуванні. 29 травня 2014 року йому надійшло поштове повідомлення, з якого дізнався про звільнення із займаної посади з 09.04.2014 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на норми трудового законодавства вважає, що його звільнення за ч. 4 ст. 40 КЗпП України відбулося із порушенням трудового законодавства, що в свою чергу призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яку ним оцінено у розмірі 5000 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2014 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу господарського та технічного забезпечення державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" з 09.04.2014 року.

Стягнуто із державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 64469грн. 30коп. та моральну шкоду в розмірі 500грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, державне підприємство «Державна інвестиційна компанія» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, ухвалення з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст.212 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 звільнений з роботи за ч.3 ст.40 КЗПП України з порушенням процедури звільнення, а саме: станом на 9 квітня 2014 року позивач перебував на лікарняному.

В рішенні також вказано, що доводи відповідача щодо звільнення позивача з 7 квітня 2014 року є сумнівними, немотивованими і необґрунтованими.

Проте погодитись із цими висновками не можна, так як вони не відповідають обставинам справи і не узгоджуються із вимогами закону.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорюються.

ОСОБА_2 і державне підприємство «Державна інвестиційна компанія» перебували в трудових правовідносинах з 15.11.2010 року, позивач з 28.02.2013 року працював на посаді начальника відділу господарського та технічного забезпечення державного підприємства "Державна інвестиційна компанія".

9 квітня 2014 року наказом №13-к ОСОБА_2 звільнено з посади начальника відділу господарського та технічного забезпечення державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" за прогул, що стався 7 квітня 2014 року (п.4 ст.40 КЗПП України). (а.с.39).

7 квітня 2014 року співробітниками ДП "Державна інвестиційна компанія" складено акт про відсутність позивача на робочому місці з 14.00 до 18.00 годин. (а.с.40).

8 квітня 2014 року адміністрація відповідача звернулась до профспілкового комітету із поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст.40 КЗПП України.

8 квітня 2014 року рішенням первинної профспілкової організації ДП "Державна інвестиційна компанія" надано згоду на звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст.40 КЗПП України. (а.с.44).

В період з 9 по 22 квітня 2014 року, з 22 квітня по 15 травня 2014 року та з 15 травня по 29 травня 2014 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні.

При апеляційному розгляді, з врахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків щодо звільнення позивача з порушенням трудового законодавства.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно із роз'ясненнями, наданими в п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Як вбачається із наказу про звільнення від 9 квітня 2014 року і встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 звільнено з роботи 7 квітня 2014 року за прогул, що стався 7 квітня 2014 року.

Та обставина, що ОСОБА_2 7 квітня 2014 року був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня підтверджується актом від 7 квітня 2014 року, доповідною запискою головного фахівця експертно-аналітичного відділу від 7.04.2014 року (а.с.41) а також наданим суду апеляційної інстанції листом АТ «Український банк реконструкції та розвитку» від 29.04.2014 року з якого вбачається, що 7 квітня 2014 року відповідно до даних електронного реєстру автоматизованої ситеми пропуску картка ОСОБА_2 востаннє спрацювала на вихід з приміщення о 12 год55 хвилин.

Не можна погодитись із висновками суду щодо відсутності мотивів і необґрунтованості доводів відповідача щодо звільнення позивача 7 квітня 2014 року.

Листи відповідача на адресу ОСОБА_2 від 11 квітня 2014 року (а.с.49) та від 19 травня 2014 року (а.с.20) не є належним доказом звільнення позивача з 9 квітня 2014 року. У вказаних листах позивач повідомляється про звільнення з роботи з посиланням на наказ від 9 квітня 2014 року.

В наказі про звільнення зазначено, що ОСОБА_2 звільнено з роботи 7 квітня 2014 року за прогул, що стався 7 квітня 2014 року.

Надані позивачем письмові докази свідчать про перебування на лікарняному з

9 квітня 2014 року, а доказів поважності відсутності на робочому місці 7 квітня 2014 року позивачем не надано.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, доказам відповідача щодо відсутності ОСОБА_2 на робочому місці 7 квітня 2014 року дав неналежну правову оцінку.

Днем звільнення ОСОБА_2 є 7 квітня 2014 року.

Встановлено і підтверджується належними доказами, що у день звільнення ОСОБА_2 більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин був відсутній на роботі.

Адміністрація відповідача отримавши згоду профспілкової організації відповідно до ст.43 КЗПП України, на передбачених законом підставах звільнила ОСОБА_2 з

7 квітня 2014 року за п.4 ст.40 КЗПП України.

Звільнення відповідає вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, обставини справи, які суд вважав встановленими, є недоведеними, неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю і недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 на користь державного підприємства «Державна інвестиційна компанія» судові витрати в сумі 344рн.79коп.

Керуючись ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Державна інвестиційна компанія» задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до державного підприємства «Державна інвестиційна компанія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного підприємства «Державна інвестиційна компанія» судові витрати в сумі 344рн.79коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: