Ухвала суду № 40500839, 24.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 березня 2014 рокусправа № 206/2442/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради

на постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2013 року

справа № 206/2442/13-а

за позовом ОСОБА_1

до управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради

про визнання протиправними дій,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання незаконною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2013 року позовні вимоги задоволені частково, визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 сум державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 1 жовтня 2012 року по 25 червня 2013 року у меншому розмірі, ніж передбачено ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради нарахувати ОСОБА_1 щомісячну допомогу по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку за період з 01 жовтня 2012 року по 12 червня 2013 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 1 жовтня 2012 року - 1118 гривень, з 1 грудня 2012 року. - 1134 гривень, з 1 січня 2013 року - 1147 гривень, та зобов'язано виплатити різницю між нарахованими та виплаченими сумами.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 працює в комунальному закладі освіти «Навчально-виховний комплекс №122» м. Дніпропетровська та згідно свідоцтва про народження є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з чим перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а. с. 7, 9).

ОСОБА_1 є застрахованою особою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, перебуває на обліку управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради де отримує грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працюючим жінкам у розмірі 130.00 гривень.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо здійснення нарахування та виплати грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працюючим жінкам у розмірі 130.00 гривень, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Отже, предметом даного спору є нарахування та виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, меншому, ніж визначено статтею 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"

Аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що до 1 січня 2008 року, тобто, до набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися як Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" № 2811-XII від 21 листопада 1992 (далі - Закон № 2811-ХІІ), дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) так і Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі - Закон № 2240-III), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами (статтями 15 та 43 відповідно).

Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому, будь-яких обмежень щодо розміру вказаної допомоги норма Закону не містила, та не визначала будь-якого іншого порядку щодо призначення вказаної допомоги.

Однак, пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III, а саме: дію статті 13 Закону № 2811-ХІІ з 01 січня 2008 року поширено і на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III виключено статті 40-44.

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними положення пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Отже, з вищезазначеного вбачається, що з 01 січня 2009 року відновлено дію вищезазначених положень Закону № 2240-III, у тому числі, і статті 43 цього Закону, приписи якої мали б бути застосовані відповідачем при нарахуванні допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, адже даною нормою Закону чітко визначено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму.

Правлінням Фонду у 2011, 2012 роках будь-яких рішень щодо визначення розміру указаної допомоги не приймалось.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» № 2857 від 23.10.2010 та «; Про Державний бюджет України на 2012 рік» № 4282 від 22.12.2011 року не містять будь-яких положень щодо розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону № 2240-ІІІ або делегування повноважень по визначенню такого розміру Кабінету Міністрів України.

За таких обставин допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має надаватися застрахованій особі у розмірі, визначеному статтею 43 Закону № 2240-ІІІ, а саме - у розмірі прожиткового мінімуму.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, меншому, ніж визначено ст. 43 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" діяв неправомірно та з порушенням норм матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення відповідно до ст.202 КАС України.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради - залишити без задоволення.

Постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим