Ухвала суду № 40500021, 28.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2014 р. м. Київ К/800/39398/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючої Юрченко В.П., суддів: Приходько І.В., Сіроша М.В., при секретарі судового засідання Педан А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року

у справі № 2а-2110/10/1770

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000741751/2 та № 0000731751/2 від 18 січня 2007 року,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2014 р. відхилена касаційна скарга платника податків, судові рішення першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 17 червня 2014 р. ухвала Вищого адміністративного суду України скасована, справа направлена на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, враховуючи обов'язковість рішення Верховного Суду України, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,податковим органом проведено комплексну планову документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.2003 року по 30.06.2006 року, за результатами якої складено акт №28/НОМЕР_1 від 04.10.2006 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: пп. 7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян», внаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.01.2007 р. № 000073175/2, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 488,67грн.; п. 2.1 ст. 2, пп.7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, ст. 7, п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.01.2007 р. № 000074175/2, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 42123 грн. (27062 грн. - основний платіж, 15061 грн. - штрафна санкція).

В період з 12.01.2007 року по 15.01.2007 року відповідачем проведено позапланову документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 1.07.2003 року по 30.06.2006 року, за результатами якої складено акт №3 від 15.01.2007 року.

Вищевказаною перевіркою встановлено, що впродовж 2004 року ФОП ОСОБА_1 здійснювала свою діяльність на спрощеній системі оподаткування. Виручка від реалізації товарів робіт, послуг за період 2004 року становила 646705,35грн.

Визнаючи правомірними спірні податкові повідомлення-рішення, суди зазначили, що обсяг виручки ФОП ОСОБА_1 від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2004 календарний рік склав понад 500000,00 грн., тому ФОП ОСОБА_1 не мала права перебувати на спрощеній системі оподаткування у вигляді сплати єдиного податку, тому повинна була перейти на загальну систему оподаткування, яка включає сплату податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість. Відмовляючи в задоволенні позову, суди зазначили, що відповідач правомірно визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 488 грн 67 коп. та суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 42 123 грн, посилаючись на те, що у ІІ-ІV кварталах 2005 року вона неправомірно перебувала на спрощеній системі оподаткування.

Скасовуючи рішення суду касаційної інстанції, Верховний Суд України зазначив, що позивачка перебувала на загальній системі оподаткування з 1 січня 2005 року. Відповідно до положень Указу Президента від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Указ № 727/98)вона 15 березня 2005 року звернулась до податкового органу із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування з наступного кварталу, на підставі якої їй було видано свідоцтво платника єдиного податку. Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон № 2505-IV) внесено зміни до Закону № 168/97-ВР, статтю 2 якого викладено в новій редакції. Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 цієї статті особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн (без урахування ПДВ) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

Законом України від 3 червня 2005 року № 2642-IV «Про внесення змін до деяких законів України» (далі - Закон № 2642-IV) внесено зміни до Закону № 168/97-ВР, зокрема у підпункті 2.3.1 пункту 2.3 слова «незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством» виключено.

Таким чином, суб'єкти спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності (юридичні особи, що сплачують єдиний податок за ставкою 10 %, та фізичні особи) з дати набуття чинності вказанимЗаконом незалежно від загальної суми від здійснення ними операцій з поставки товарів та послуг отримали право не реєструватися як платники ПДВ на підставі підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР.

Верховний Суд України прийшов до висновку, що виходячи з положень зазначених норм права, суб'єкти спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності зобов'язані були зареєструватись як платники ПДВ у зв'язку з набуттям чинності (31 березня 2005 року) Законом № 2505-IV та сплачувати цей податок до дати набуття чинності Законом № 2642-IV (30 червня 2005 року), та відповідно до положень Указу № 727/98 перевищення встановленого обсягу виручки платником єдиного податку в поточному календарному році не є перешкодою для перебування ним на спрощеній системі оподаткування з 2-го кварталу наступного року.

Як вже зазначалось, позивач з 1 січня 2005 року знаходилась на загальній системі оподаткування, з 01.04.2005 р. - на спрощеній системі оподаткування. В цей же період, ФОП ОСОБА_1 отримала свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 28.04.2005., на підставі заяви від 3.06.2005 р. вона виключена з реєстру платників ПДВ з 01.07.2005 р.

Разом з тим, судами не встановлено чи виникли у ФОП ОСОБА_1 податкові зобов'язання з ПДВ в 2-му кварталі 2005 р., та якими первинними документами вони підтверджуються, оскільки як зазначає Верховний суд України, суб'єкти спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності зобов'язані були зареєструватись як платники ПДВ та сплачувати цей податок за період з 31.03.2005 р. по 30.06.2005 р.

Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. (ч.2 ст.227 КАС України).

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, керуючись рішенням Верховного Суду України, приходить до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 р., та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013 р. - скасуванню, оскільки судами не встановлено всі фактичні обставини по справі, тобто допущено порушення норм процесуального права, та суд касаційної інстанції не може встановлювати ці обставини.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі № 2а-2110/10/1770 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П. Юрченко

І.В. Приходько

М.В. Сірош