Постанова № 40497366, 28.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2014 року Справа № 6018/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Мельника О.А., Марценюка Р.П.,

Сокаль-Кривохатько Г.І.,

представника відповідачів СтецькоН.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України та головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 7.05.2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до головного управління Міндоходів у Тернопільській області та Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу та поновлення на публічній службі,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного управління Міндоходів у Тернопільській області та Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу та поновлення на публічній службі.

Позивач просив скасувати як протиправний наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.07.2013 року № 2422-о та поновити його на посаді заступника начальника оперативного управління головного управління Міндоходів у Тернопільській області.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 7.05.2014 року позов задоволено.

Скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 29 липня 2013 року № 2422-о « Про звільнення ОСОБА_1».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління головного управління Міндоходів у Тернопільській області.

Стягнуто з головного управління Міністерства доходів у Тернопільській області, Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 липня 2013 р. по 07 травня 2013 р. включно.

Постанову суду першої інстанції оскаржив представник Міністерства доходів і зборів України та головного управління Міндоходів у Тернопільській області, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову постанову про відмову позивачу в задоволенні позову.

Представник апелянтів свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що позивача було правомірно звільнено з посади та органів податкової міліції на підставі поданого рапорту за власним бажанням. Поданню рапорту передувало проведення кримінального провадження відносно позивача, оголошенню йому підозри в злочині, передбаченому ч. 4 ст. 368 КК України, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зміненого на грошову заставу, не приступання до виконання посадових обов'язків після подання рапорту. Тому звільнення його з посади до закінчення 3-х місячного строку відповідає вимогам законодавства. Позов подано до суду тільки більше як три місяці після прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, тому його було розглянуто судом безпідставно.

Вислухавши суддю-доповідача, представників апелянтів, які апеляційну скаргу підтримали, позивача та його представника, які просять апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 проходив публічну службу в органах податкової міліції з 10.11.1999 р.

08.07.2013 р. ним подано на ім»я Міністра доходів і зборів України рапорт про звільнення зі служби в органах податкової міліції в запас за власним бажанням з посади заступника начальника оперативного управління головного управління Міндоходів у Тернопільській області .

29.07.2013 р. Міністерством доходів і зборів України видано наказ, відповідно до якого позивача звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних сил України за пунктом 64 підпунктом "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і навчальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до відмітки, що міститься на вищезазначеному наказі, позивач не був згідний із наказом, оскільки, на його думку, він виданий із порушенням вимог п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (не дотримано трьохмісячного терміну з дня подання рапорту про звільнення за власним бажанням).

2.08.2014 р. ОСОБА_1 отримано трудову книжку.

Проведення розрахунку із позивачем при його звільненні підтверджується видатковими касовими ордерами № 144 від 28.08.2013 р., № 146 від 02.09.2013 р., та від 02.08.2013р.

02.10.2013 р. позивачем подано рапорт на ім'я Міністра доходів і зборів України про залишення без розгляду його попереднього рапорту від 08.07.2013 р., одночасно повідомлено про це головне управління Міндоходів у Тернопільській області.

15.10.2013 р. за № 5481/8/19-00-04-19/940 позивач отримав відповідь головного управління Міндоходів у Тернопільській області, в якій зазначено, що його звільнено зі служби в органах податкової міліції Міністерства доходів і зборів України наказом від 29.07.2013 р. за № 2422-о, з яким його було ознайомлено, трудову книжку видано згідно чинного законодавства.

08.11.2012 р. позивач звернувся із даним адміністративним позовом до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ щодо його звільнення з посади та органів податкової міліції не відповідає вимогам чинного законодавства.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів суду апеляційної інстанції.

Правове регулювання діяльності податкової міліції визначається нормами, що містяться у розділі XVIII Податкового кодексу України ( далі - ПК України).

П. 353.1 ст. 353 ПК України визначено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регламентує Положення про проходження служби рядовим і навчальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою KM Української PCP від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення ).

Підпунктом "ж" п. 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до п. 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Судом встановлено, що із відповідним рапортом на ім»я Міністра доходів і зборів Клименка О. В. про звільнення зі служби в запас за власним бажанням із посади заступника начальника оперативного управління головного управління Міндоходів у Тернопільській області позивач за командою звернувся 09.07.2013 р., що свідчить про наявність прийнятого позивачем рішення звільнитися за власним бажанням.

Міністерством доходів і зборів України 29.07.2013 р. видано наказ, про звільнення позивача з посади та податкової міліції у запас Збройних сил України за п. 64 підп. "ж" (за власним бажанням) через 20 днів після подання позивачем відповідного рапорту, тобто до закінчення трьохмісячного терміну, встановленого п. 68 Положення .

Такі дії відповідача, суперечать вимогам пункту 68 Положення, оскільки за його змістом, до закінчення трьохмісячного строку попередження, згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність такої домовленості між сторонами, зважаючи на те, що позивачем на рапорті про звільнення дати звільнення не зазначено, при ознайомленні із оскарженим наказом від 29.07.2013 р. позивачем здійснено на його копії запис, що засвідчує його незгоду з ним з підстав порушення трьохмісячного строку, передбаченого п. 68 Положення .

В подальшому 02.10.2013 р. позивачем подано рапорт на ім'я Міністра доходів і зборів України про залишення без розгляду рапорту від 08.07.2013 р., одночасно повідомлено про це головне управління Міндоходів у Тернопільській області, що також об'єктивно свідчить про відсутність домовленості між сторонами про звільнення у більш короткий строк.

Приписами ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) встановлено, що Рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Оскільки аналогічну правову позицію щодо застосування у подібних правовідносинах п. 68 Положення викладено у рішенні Верховного суду України від 5.12.2011 р. в справі № 21-236а11, а також в постанові цього суду від 9.04.2012 року в справі № 21-99а12, це зобов'язувало суд першої інстанції діяти у відповідності до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України.

Отже, звільнення позивача з посади та органів податкової міліції мало місце з порушенням вимог законодавства, тому суд першої інстанції обґрунтовано скасував оскаржуваний наказ та поновив позивача на посаді в органах податкової міліції, з якої він був звільнений незаконно.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з постановою суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд не врахував, що позивач таких позовних вимог не заявляв, а чинне законодавство не передбачає обов'язку стягнення за вимушений прогул у випадку незаконного звільнення при відсутності позовних вимог про таке стягнення. Мотивування виходу за межі позовних вимог в оскаржуваній постанові відсутнє.

Крім того, з матеріалів справи видно, що станом на час звільнення з посади та органів податкової міліції позивач у встановленому законом порядку в рамках кримінального провадження був відсторонений від посади, тому підстав вважати час невиконання позивачем посадових обов'язків вимушеним прогулом не має.

Тому постанова суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул підлягає скасуванню, а в решті - залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги, з огляду на викладене, підставою для її задоволення бути не можуть. Посилання апелянтів на наявність кримінального провадження відносно позивача, вчинення ним кримінального правопорушення правового значення при вирішенні даної справи не має, оскільки позивач був звільнений зі служби за власним бажанням. Посилання апелянтів на пропущення позивачем строків звернення до суду з даним позовом є також безпідставними, оскільки ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду скасована ухвалою суду апеляційної інстанції, яка набрала законної сили.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України та головного управління Міндоходів у Тернопільській області задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 7.05.2014 року в справі № 819/2627/13-а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а в решті цю постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : А.І. Рибачук

Д.М.Старунський