Постанова № 40497336, 21.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року Справа № 50577/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Попко Я. С., Кухтея Р. В.;

за участю:

секретаря судового засідання - Мартинишина Р. С.;

представника позивачів - ОСОБА_1;

представника третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10 до реєстратора товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» Овічіннікової М. А., реєстратора товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» Сосновського Володимира Йосиповича, товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про скасування держаної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2011 року Тернопільським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_9, ОСОБА_10 до реєстратора товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» Овічіннікової М. А., реєстратора товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» Сосновського Володимира Йосиповича, товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про скасування з моменту прийняття рішення реєстратора ОСОБА_15 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_13 на мансардний поверх загальною площею 243,4 кв. м. та житловою площею 139,3 кв. м. житлового будинку АДРЕСА_1; визнання протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_5 на 22/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; скасування з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_5 на 22/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; скасування з моменту прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру НОМЕР_1; визнання протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_2 28/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; скасування з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_2 на 28/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; скасування рішення з моменту його прийняття про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру НОМЕР_2 житлового будинку АДРЕСА_1; визнання протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_6 на 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; скасування з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_6 на 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; визнання протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_3 на 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; скасування з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_3, на 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1; скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_3 на квартиру НОМЕР_3 житлового будинку АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним реєстратором ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_15 незаконно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_13 на мансардний поверх житлового будинку загальною площею 243,4 кв. м. та житловою площею 139,3 кв. м. по АДРЕСА_1 на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року, яке в подальшому скасовано рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2010 року, а також незаконно, на підставі договорів купівлі-продажу відповідних часток мансардного поверху, в подальшому проведено державну реєстрацію переходу права власності до нових набувачів. Відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» поверх не належить до категорій нерухомого майна, на які реєструється виникнення, перехід та припинення права власності. Крім того, мансардний житловий поверх не було введено в експлуатацію, що відповідно до п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 18 лютого 2002 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, є перешкодою для здійснення реєстраційних дій. Рішення про реєстрацію на підставі договорів купівлі-продажу суперечать вимогам ст. ст. 355-357, 658 Цивільного кодексу України.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 року позов задоволено частково. Скасовано з моменту прийняття рішення реєстратора ОСОБА_15 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на мансардний поверх загальною площею 243,4 кв. м. та житловою площею 139,3 кв. м. житлового будинку АДРЕСА_1. Визнано протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_5 на 22/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1. Скасовано з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_5 на 22/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1. Визнано протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_2 на 28/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1. Скасовано з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_2 на 28/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1. Визнано протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_6 на 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1. Скасовано з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_6 на 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнано протиправним рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_3 на 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1. Скасовано з моменту прийняття рішення реєстратора Сосновського В. Й. про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ОСОБА_3, на 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.

Дану постанову мотивовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року у справі № 2-9144/09, яким визнано за ОСОБА_8 право власності на нерухоме майно мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 та рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2010 року у справі № 22ц-2283/2010 рік, яким скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 листопада 2009 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_13 в задоволенні позову, встановлено, що мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 є самочинно збудоване нерухомим майном, а тому, у відповідності до вимог ч.2 ст. 376 ЦК України , яка передбачає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, реєстрація є протиправною. Протиправність первинної реєстрації зумовлює протиправність подальших реєстраційних дій.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, а також одним із відповідачів - товариством з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації», подано апеляційні скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду, в яких висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та припинити провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг зазначено, що на момент прийняття відповідачами оскаржуваних рішень в останніх були всі належні і передбачені законодавством підстави для здійснення відповідних дій. Правовстановлюючі документи на момент здійснення реєстраційних дій скасовано не було.

Представник позивачів, у судовому засіданні, вимоги апеляційних скарг заперечив та просить такі залишити без задоволення.

Представник третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у судовому засіданні, вимоги апеляційних скарг підтримав та просить такі задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності.

Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційних скарг, внаслідок чого зроблено висновок про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року у справі № 2-9144/09 за ОСОБА_8 визнано право власності на нерухоме майно - мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 243,4 кв. м. та житловою площею -139,3 кв. м.

01.03.2010 року на підставі вказаного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, реєстратором товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано за ОСОБА_13 право власності на вищезазначений мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1, про що свідчить відповідний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25450075 від 01.03.2010 року.

В подальшому, вищезазначене рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року у справі № 2-9144/09 - скасоване рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2010 року (справа № 22ц-2283/2010).

Також встановлено, що за громадянкою ОСОБА_5 було зареєстровано 22/100 частини мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_16 за реєстром № 425 укладеного 04 березня 2010 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_5

21 березня 2010 року за гр. ОСОБА_2 зареєстровано 28/100 частини мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_16 04 березня 2010 року за реєстром № 429 укладеного 03 серпня 2010 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_2

06 серпня 2010 року за гр. ОСОБА_3 зареєстровано 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_17 04 березня 2010 року за реєстром № 3416 укладеного 03 серпня 2010 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_3

06 серпня 2010 року за гр. ОСОБА_6 зареєстровано 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_17 31 липня 2010 року за реєстром № 3367.

20 жовтня 2010 року за гр. ОСОБА_7 зареєстровано 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_17 за реєстром № 4059 укладеного 21 вересня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

18 листопада 2010 року за гр. ОСОБА_14 зареєстровано 22/100 частини мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_18 за реєстром № 1726 укладеного 11 листопада 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_14

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Таким чином, вирішуючи наявний між сторонами спір, суд повинен виходити з того, що оскаржувані рішення відповідачів як рішення суб'єктів владних повноважень можуть бути оцінені на відповідність вимогам законодавства, яке було чинним на момент їх прийняття, і для вирішення цього спору суд зобов'язаний надати оцінку діям відповідачів щодо того, чи були в них, з урахуванням всіх обставин на час звернення, достатні підстави для прийняття оскаржуваних рішень.

Так, відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, станом на час прийняття відповідачами оскаржуваних рішень регулювались:

- нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року №1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» №1878-VI від 11.02.2010 року (надалі по тексту - Закон №1952-VI),

- нормами Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445 - в редакції зі змінами, внесеними відповідним наказом Міністерства юстиції України від 28.07.2010 року № 1692/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.07.2010 року за № 582/17877 (надалі по тексту - Тимчасове положення № 7/5).

Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій та рішень відповідачів вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо покликань представника позивачів про відсутність у відповідачів повноважень для прийняття оскаржуваних рішень, оскільки ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» не є комунальним підприємством.

Відповідно до Преамбули Закону № 1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) - цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Частиною 7 статті 3 Закону № 1952-IV було встановлено, що державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.

В той же час, пунктом 1 Тимчасового положення № 7/5 (у редакції наказів Міністерства юстиції України від 17.02.2010 року № 324/5, від 28.07.2010 року № 1692/5) було установлено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ), створеними до набрання чинності Законом України від 11.02.2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Тобто, до 01.01.2012 року на відносини у сфері державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна поширювались, зокрема, норми Закону № 1952-IV - в редакції від 17.11.2009 року.

Так, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень вказаного закону було встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Також пунктом 7 Прикінцевих положень Закону № 1952-IV у цій же редакції було визначено, що до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Повноваження комунальних підприємств бюро реєстрації та технічної інвентаризації як узагальнюючого поняття системи органів, спрямованих на виконання делегованих повноважень щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на час здійснення реєстраторами ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації" Овічінніковою М. А. та Сосновським В. Й. реєстрації права власності на нерухоме майно були також визначені п. 1.3 Тимчасового положення № 7/5, відповідно до якого державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 1.4. Тимчасового положення № 7/5 було встановлено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Відповідач - ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», має правовий статус юридичної особи, однак, враховуючи ту обставину, що єдина система органів державної реєстрації прав, створення якої було передбачено саме Законом №1952-IV (в тому числі до створення місцевих органів державної реєстрації - відділень державної госпрозрахункової юридичної особи з консолідованим балансом), - станом на час здійснення реєстраторами ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» Сосновським В.Й. та Овчинніковою М. А. реєстрації права власності на нерухоме майно ще не була створена, то визначення його організаційно-правової форми саме у статусі комунального підприємства бюро технічної інвентаризації - не була обов'язковою, оскільки ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці виконував повноваження, делеговані йому виконавчим органом місцевого самоврядування (виконавчим комітетом Тернопільської міської ради) щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Таким чином відповідач при виконанні делегованих повноважень владного суб'єкта здійснював владні управлінські функції, тобто передбачені законом дії у сфері діяльності публічної влади у розумінні пункту 1 статті 3 КАС України, - а саме: функції щодо здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно та його обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно та його обмежень, що супроводжується внесенням відповідних даних до Реєстру прав власності.

Щодо твердження позивачів про те, що поверх не належить до категорій нерухомого майна, на які реєструється виникнення, перехід та припинення права власності.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 11 лютого 2010 року) у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

На думку суду апеляційної інстанції, мансардний поверх є частиною внутрішнього об'єму житлових будинків, що відповідно вказує на можливість проведення державної реєстрації права власності на такий об'єкт.

Крім того, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445).

Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445, встановлено, що забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Тому, реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду.

Щодо необхідності введення об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, як необхідної умови здійснення реєстраційних дій, то ні п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 18 лютого 2002 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, ні інші норми згаданого Тимчасового положення № 7/5, не містять у собі вимог щодо обов'язку фізичних чи юридичних осіб надавати органу реєстрації для реєстрації прав власності нерухомого майна за рішенням судів й акт вводу в експлуатацію нерухомого майна.

Щодо підстав проведення реєстраційних дій.

Так, у відповідності до статті Закону № 1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону № 1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) - обов'язковій державній реєстрації підлягали речові права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Статтею 19 Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) визначено підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

У відповідності до частини 1 вказаної статті встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Тобто, нормами вказаної статті договори, укладені у порядку, встановленому законом, та рішення судів, що набрали законної сили, - визначено як окремі підстави, за яких здійснюється державна реєстрація прав.

Так, судом встановлено, що підставою державної реєстрації права власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_13 було рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року (щодо визнання за ОСОБА_13 права власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1), яке набрало законної сили, що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25450075 від 01.03.2010 року.

В подальшому право власності на спірні приміщення перейшло до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на час державної реєстрації права власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_13 рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26.10.2010 року ще не існувало, а рішення Тернопільського міськрайонного сулу від 29.12.2009 року (щодо визнання за ОСОБА_13 права власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1) - було чинним.

Разом з тим, законодавча визначені підстави для подальшої реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 були іншими, аніж підстави для реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_13, а саме: укладені між ними та ОСОБА_13 договори купівлі-продажу.

Частина 2 статті 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004 року (далі ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 317 Цивільного кодексу України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 321 Цивільного кодексу України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У ході розгляду даної справи жодних доказів, в тому числі рішень, що набрали законної сили у встановленому порядку, які б свідчили про те, що нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу часток мансардного поверху (укладені між ОСОБА_13 та ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 відповідно) були визнані нечинними у визначеному законом порядку, а право власності за вказаними договорами покупцями набуте неправомірно, судом не встановлено.

Не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вищенаведеного і позивачами.

Вищезазначене свідчить про те, що укладені договори купівлі-продажу часток мансардного поверху були чинними станом на час здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачі мали усі необхідні документи та законодавчо визначені підстави для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3.

Аналізуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно із ч. 6 ст. 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Частинами 1, 2 ст. 94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Аналізуючи зміст вищевказаних процесуальних норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для компенсації судових витрат позивачам.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачами судових витрат, які підлягають компенсації.

Таким чином, розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 87, 94, 158-163, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 року в справі № 2а-578/11/1970 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_9, ОСОБА_10 до реєстратора товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» Овічіннікової М. А., реєстратора товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» Сосновського Володимира Йосиповича, товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про скасування держаної реєстрації - відмовити.

Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у випадку коли, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови в повному обсязі відкладено - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: Я. С. Попко

Р. В. Кухтей

Постанову складено в повному обсязі 26 серпня 2014 року