Постанова № 40495949, 22.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2014 року 14:15 № 826/10343/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар - Роз»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.06.2014

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар - Роз» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2014 № 0003172201, 0003162201.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 30.07.2014.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податку на прибуток та податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

19 червня 2014 відповідачем на підставі акту перевірки № 4580/26-51-22-01 від 06.06.2014 прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- № 0003162201, яким позивачу за порушення п.п. 138.1.1, 138.8.1, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» всього в сумі 321252 грн., в т.ч. за основним платежем 214168 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 107084 грн.

- № 0003172201, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 198.1, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 493150,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 328767 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 164383,50 грн.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах наявності у контрагентів позивача ознак фіктивності, внаслідок відсутності у останніх трудових ресурсів, основних засобів, а також відсутності суб'єктів господарювання за місцезнаходженням.

Вказані обставини встановлені відповідачем на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, та актів про неможливість проведення зустрічних звірок третіх осіб, з яким позивач у взаємовідносини не вступав.

Інших обставин неправомірної поведінки позивача акт перевірки в собі не містить.

Разом з тим, незважаючи на встановлення контролюючим органом обставин порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, контролюючий орган прийшов до переконання про відсутність об'єктів оподаткування по господарським операціям, на підстав яких позивачем сформовано відповідні показники податкової звітності, внаслідок їх (операції) нікчемності та, як наслідок, безтоварності (а.с. 28 Том І).

Суд відхиляє такі доводи відповідача, вмотивовуючи це наступним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент здійснення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій щодо відсутності постачальників в ланцюзі постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В даному випадку суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача та/або відповідача до суду з позовом про визнання спірних господарських зобов'язань такими, що не відповідають ст. 207 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем і контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, які відсутні, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи.

Висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача, акти перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки його контрагентів, не сприймається судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору поставки № 343 від 20.03.2013 позивач придбавав у ТОВ «Торенія» комплектуючі для вантажних автомобілів MersedesBenz: КПП С4/100-6/9/0 за 181 241,00 грн. та задній міст за 119240,00грн.

Зазначені матеріальні засоби були оплачені двома платежами 12.04.2013 в сумі 36058,00 грн. та 11.06.2013 в сумі 264422,00 грн., що підтверджується дублікатами платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (а.с. 76 - 77 Том І).

Поставка автомобільних комплектуючих підтверджується належним чином завіреними копіями видаткової накладної № 1007 від 28.03.2013 та податкової накладної № 1007 від 28.03.2013 (а.с. 78 - 80 Том І).

Отримані автомобільні комплектуючі були введені в експлуатацію наказом № 52-ОД від 30.08.2013. Про внутрішнє переміщення зазначених матеріальних цінностей складено Акти приймання - здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (Типова форма № 03-2) № ВР-00000002 та № ВР-00000003 від 30.08.2013 (а.с. 81 - 82 Том І).

Зміни в бухгалтерському обліку позивача підтверджуються належним чином завіреними копіями відомості по амортизації, картки рахунку 631 за березень 2013, оборотно-сальдової відомості по рахунку 1522 за березень - серпень 2013 (а.с. 84 - 88 Том І).

Відповідно до договору № 28 купівлі-продажу обладнання від 18.02.2013 позивачем придбано у ТОВ «Грант Тайм» 45 контейнерів для ТПВ об'ємом 1,1 куб.м. за 132750,00 грн.

Зазначені матеріальні цінності були оплачені двома платежами: 18.03.2013 та 02.04.2013 по 116820 грн. та 15930,00 грн. відповідно, що підтверджується дублікатами платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (а.с. 98 - 99 Том І).

Поставка контейнерів підтверджується видатковою накладною № 1037 від 28.02.2013 та податковою накладною № 1037 від 28.03.2013 (а.с. 100 - 102 Том І).

Отримані матеріальні цінності були введені в експлуатацію наказом № 20-ОД від 28.02.2013. Про внутрішнє переміщення зазначених контейнерів складено Акт приймання - передачі (внутрішнє переміщення) основних засобів (Типова форма № 03-1) № ВР -00000011 від 28.02.2013 (а.с. 103 Том І).

За період, що був охоплений перевіркою на вказані контейнери нараховано амортизацію на загальну суму 18436,50 грн., що підтверджується належним чином завіреною копією відомості по амортизації (а.с. 105 - 107 Том І).

Зміни в бухгалтерському обліку також підтверджуються карткою рахунку № 631 за лютий 2013 та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 1521 за той самий період (а.с. 108 - 109 Том І).

Відповідно до договору № 30 купівлі-продажу обладнання від 04.03.2013 позивачем придбано у ТОВ «Грант Тайм» 52 контейнери для ТПВ об'ємом 1,1 куб.м. за 166400,00 грн.

Придбані товари оплачені двома платежами: 16.07.2013 та 01.10.2013, що підтверджується дублікатами платіжних доручень (а.с. 117 - 118 Том І).

Поставка товару підтверджується належним чином завіреними копіями видаткової накладної № 1200 від 27.06.2013 та податкової накладної № 1200 від 27.06.2013 (а.с. 119 - 121 Том І).

Отримані матеріальні засоби були введені в експлуатацію наказом № 41-ОД від 28.06.2013. Про внутрішнє переміщення зазначених матеріальних засобів складено Акт приймання - передачі (внутрішнє переміщення) основних засобів (Типова форма №03-1) № ВР-00000025 від 28.06.2013 (а.с. 122 Том І).

За період, що був охоплений перевіркою на вказані контейнери була нарахована амортизація на загальну суму 13865,28 грн. (а.с. 124 - 126 Том І).

Відповідно до договору № 85 купівлі-продажу обладнання від 24.06.2013 позивачем придбано у ТОВ «Грант Тайм» ваги автомобільні електронні НПВ 25 тон РПЕ - 25 Ш 15 за 110000 грн.

Зазначені матеріальні засоби були оплачені двома платежами: 16.07.2013 та 01.10.2013, що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень (а.с. 135 - 136 Том І).

Передача автомобільних електронних ваг підтверджується належним чином завіреними копіями видаткової накладної № 1201 від 28.06.2013 та податкової накладної № 1201 від 28.06.2013 (а.с. 137 - 139 Том І).

Отримані матеріальні засоби введені в експлуатацію наказом № 41-ОД від 28.06.2013.

Про внутрішнє переміщення зазначених матеріальних засобів складено Акт приймання - передачі (внутрішнє переміщення) основних засобів (Типова форма №03-1) № ВР-0000026 від 28.06.2013.

За період, що був охоплений перевіркою на вказані ваги була нарахована амортизація на загальну суму 9166,68 грн., що підтверджується належним чином завіреною копією відомості по амортизації основних засобів, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 142 Том І).

Відповідно до договору № 05-02 поставки від 05.02.2013 позивачем придбано у ТОВ «Гатіора» дизельний автонавантажувач Komatsu FD18t-20 за 180000,00 грн. та трактор ЧТЗ Т-170 за 384271,00 грн.

Зазначені основні засоби були оплачені двома платежами: 18.03.2013 у сумі 67712,00 грн. та 02.04.2013 у сумі 496559,00 грн. (а.с. 168 - 169 Том І).

Поставка техніки підтверджується належним чином завіреними копіями: видаткової накладної № 1170 від 28.02.2013 (трактор ЧТЗ Т-170), видаткової накладної № 1171 від 28.02.2013 (дизельний автонавантажувач Komatsu FD18t-20); податкової накладної № 1170 від 28.02.2013 (трактор ЧТЗ Т-170) та № 1171 від 28.02.2013 (дизельний автонавантажувач Komatsu FD18t-20).

Отримані основні засоби введені в експлуатацію наказом № 21-ОД від 28.02.2013.

Про внутрішнє переміщення зазначених основник засобів складено Акт приймання - передачі (внутрішнє переміщення) основних засобів (Типова форма №03-1) № ВР-00000012 від 28.02.2013 та № ВР-00000013 від 28.02.2013.

За період, що був охоплений перевіркою, на основні засоби нараховано амортизацію на загальну суму 53371,00 грн. (трактор ЧТЗ Т-170) та 25000,00 грн. (дизельний автонавантажувач Komatsu FD18t-20).

Відповідно до договору № 102 поставки від 08.04.2013 позивачем придбано у ТОВ «Гатіора» колісний екскаватор Volvo EW 160 за 698700,00 грн.

Оплату по даному договору було здійснено двома платежами: 17.05.2013 в сумі 83844,00 грн. та 11.06.2013 в сумі 614856,00 грн.

Передача основного засобу підтверджується належним чином завіреною копією видаткової накладної № 942 від 26.04.2013 та податкової накладної № 942 від 26.04.2013.

Введення основного засобу в експлуатацію підтверджується належним чином завіреною копією наказу № 32-ОД від 30.04.2013.

Внутрішнє переміщення основного засобу підтверджується Актом приймання - передачі (внутрішнє переміщення) основних засобів (Типова форма №03-1) № ВР-00000017 від 30.04.2013.

За період, що був охоплений перевіркою, на даний матеріальний засіб було нараховано амортизацію на загальну суму 77633,36 грн. (а.с. 159 Том І).

Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що акт перевірки жодних зауважень до змісту та обсягу вказаних вище господарських операцій в собі не містить. Не містить також в собі акт перевірки і жодних доказів невідповідності первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд вважає за можливе, в даному випадку, прийняти вказані документи в якості належних доказів наявності об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по спірним господарським операціям, адже окрім посилань на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, в яких органами податкової служби робляться висновки про наявність ознак фіктивності в діяльності контрагентів позивача, інших доводів стосовно неправомірної поведінки позивача акт перевірки № 4580/26-51-22-01/21701113 в собі не містить.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, доводи, викладені в актах перевірок та акті про неможливість проведення зустрічної звірки, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання такого акту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання представника відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованим платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту та витрат; матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ТОВ «Фірма «Володар Роз» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.06.2014 № 0003162201, № 0003172201.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Фірма «Володар Роз» (код ЄДРПОУ 21701113) судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський