Постанова № 40492855, 29.08.2014, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2014 року Справа № 803/1681/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - другий відділ ДВС Луцького міського управління юстиції) про скасування постанов про звернення стягнення на заробітну плату/пенсію боржника від 31 липня 2014 року ВП №37457257, ВП №37457385, ВП №37457478.

В обґрунтування позову вказав, що на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «Захід Ліс», де він працює, надійшли постанови про звернення стягнення на заробітну плату/пенсію боржника від 31 липня 2014 року ВП №37457257, ВП №37457385, ВП №37457478 при примусовому виконанні постанов Державної автомобільної інспекції (ДАІ): від 13 листопада 2009 року №042209 про стягнення штрафу в сумі 860,00 грн., а також виконавчого збору 86,00 грн. та витрат на виконавче провадження в сумі 50,00 грн.; від 19 листопада 2010 року № 238171 про стягнення штрафу в сумі 510,00 грн., виконавчого збору в сумі 51,00 грн., витрат на виконавче провадження в сумі 50,00 грн.; від 20 травня 2011 року №001909 про стягнення штрафу в сумі 520,00 грн., виконавчого збору в сумі 52,00 грн. та витрат на виконавче провадження в сумі 50,00 грн.

Позивач вказує, що згідно зі статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 49 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

З огляду на давність виконавчих документів вважає, що оскаржувані постанови про звернення стягнення на заробітну плату/пенсію боржника від 31 липня 2014 року є незаконними та підлягають скасуванню. Крім того, постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначених постанов ДАІ йому не надходили. В свою чергу, відкриття виконавчого провадження можливе лише у разі пред'явлення до виконання постанов органів (посадових осіб) у справах про адміністративні правопорушення протягом трьох місяців.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

У судове засідання сторони не прибули, однак у письмових клопотаннях просили судовий розгляд здійснювати за їх відсутності (а.с.72-73).

З урахуванням положень частини першої статті 41, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження - за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання та його фіксування звукозаписувальним технічним засобом.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є органами державної виконавчої служби, завданнями яких є виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України (статті 1, 3 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Отже, відповідач є органом державної виконавчої служби, що покликаний здійснювати виконання рішень судів та інших органів у встановленому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

В розумінні статті 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частин першої, другої статті 17 цього Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Виконанню державною виконавчою службою підлягають, у тому числі постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що постановами посадових осіб органів ДАІ від 13 листопада 2009 року № 042209, від 19 листопада 2010 року №238171, від 20 травня 2011 року № 001909 в справах про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності з накладенням на нього штрафів у сумі 430,00 грн., 255,00 грн., 260,00 грн. відповідно, а у випадку несплати штрафу протягом 15 днів з дня винесення постанови - у сумі 860,00 грн., 510,00 грн., 520,00 грн. (а.с.18, 36, 53).

Зазначені постанови є виконавчими документами та у разі їх невиконання у добровільному порядку можуть бути звернуті до примусового виконання.

Як вбачається із матеріалів виконавчих проваджень ВП №37457478, ВП №37457385, ВП №37457257 (а.с.17-68), на виконанні у відповідача перебувають вказані вище виконавчі документи.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Але з матеріалів справи слідує, що зазначені вище виконавчі документи передані відповідачу відділом Державної виконавчої служби (відділ ДВС) Горохівського районного управління юстиції з постановами про закінчення виконавчого провадження від 19 березня 2013 року (а.с. 29, 47, 64); документи надійшли до відповідача 08 квітня 2014 року. Тобто, питання про наявність підстав для відкриття виконавчого провадження вирішувалося при надходженні виконавчих документів від стягувача саме відділом ДВС Горохівського районного управління юстиції. Дії та рішення останнього не охоплені зазначеним позовом, відтак не підлягають перевірці судом при вирішенні даного спору.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

При цьому заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (стаття 32 вказаного Закону).

Постанови про закінчення виконавчих проваджень відділом ДВС Горохівського районного управління винесені на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» - направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби (а.с.29-30, 47-48, 64-65).

Зі змісту постанов державного виконавця відділу ДВС Горохівського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 19 березня 2013 року (ВП №35937903, ВП № 35967203, ВП № 36148761) вбачається, що ліквідного майна, належного боржнику ОСОБА_1 на праві приватної власності і на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу за місцем реєстрації, вказаному у виконавчому документі, не виявлено; згідно з довідкою Мар'янівської селищної ради Горохівського району від 12 березня 2013 року № 65 боржник на території ради зареєстрований, але фактично проживає в місті Луцьку та згідно з повідомленням податкової інспекції працює в ТзОВ «Захід Ліс», також є керівником ТзОВ «ЛісКонтинентТрейд». Зазначені обставини і стали фактичною підставою для передачі виконавчих документів до другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції - за місцем роботи боржника - позивача у справі.

Частинами першою, п'ятою, сьомою статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу. Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції

України.

10 квітня 2013 року відповідач відкрив виконавчі провадження у зв'язку із передачею виконавчих документів відділом ДВС Горохівського районного управління юстиції (постанови ВП №37457478, ВП №37457385, ВП №37457257 - а.с.31, 49, 66). Зазначені постанови не є предметом оскарження в даній справі.

31 липня 2014 року у виконавчих провадженнях №37457478, ВП №37457385, ВП №37457257 відповідачем винесені постанови про звернення стягнення на заробітну плату/пенсію боржника ОСОБА_1, який отримує заробітну плату в ТзОВ «Захід Ліс» (а.с. 34, 51, 68).

Частинами першою, третьою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів.

Згідно зі статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості за всіма іншими видами стягнень (крім стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника та збитків чи шкоди, заподіяних злочином), якщо інше не передбачено законом - двадцять відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати п'ятдесят відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими документами.

При винесенні оскаржуваних постанов було з'ясовано, що боржник штрафи за виконавчими документами не сплатив. Доказів протилежного суду позивачем також не надано. Крім того, зі змісту постанов від 31 липня 2014 року ВП №37457478, ВП №37457385, ВП №37457257 вбачається, що відповідачем винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (ці постанови позивач також не оскаржує).

Відтак, борг за виконавчими документами, а також виконавчий збір та витрати виконавчого провадження підлягають примусовому стягненню із заробітку позивача у розмірі, встановленому у постановах від 31 липня 2014 року ВП №37457478, ВП №37457385, ВП №37457257 до їх погашення з урахуванням правил, визначених статтею 70 вказаного Закону.

Встановлені у справі обставини свідчать про дотримання положень Закону України «Про виконавче провадження» щодо черговості виявлення і звернення стягнення на заробітну плату позивача.

Строк здійснення виконавчого провадження визначений частиною першою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження»: державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи-підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, є підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 6 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»).

З наведеного слідує, що законодавець розрізняє поняття «строк здійснення виконавчого провадження», «строк відповідного виду стягнення».

Разом з тим, на думку суду, закінчення встановлених статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» строків вчинення виконавчих дій не є підставою для скасування постанови про звернення стягнення на заробітну плату/пенсію боржника, оскільки передбачений статтею 32 цього Закону увесь комплекс виконавчих дій не вичерпано. Тобто, без такого виду стягнення не був би реалізований обов'язок державного виконавця у повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а тому суд вважає, що застосування положень пункту 6 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» може мати місце лише у тому разі, коли послідовне застосування заходів, з яким зазначений Закон пов'язує примусове виконання рішень, не дали результатів в погашенні боргу. Незавершення усього комплексу заходів протягом шести місяців з дня відкриття провадження може лише вказувати на порушення прав стягувача щодо своєчасного виконання рішення, а не прав боржника.

В свою чергу, строк виконання рішень, якими передбачається сплата коштів, залежить і від добросовісних дій безпосередньо боржника (позивача у справі).

Зважаючи на ту обставину, що постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчими документами від 13 листопада 2009 року № 042209, від 19 листопада 2010 року №238171, від 20 травня 2011 року № 001909 є чинними, визначені ними суми штрафів позивачем не сплачені, так само як і суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за нескасованими постановами про їх стягнення, а постанови про звернення стягнення на заробітну плату позивача прийняті у спосіб та в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», то суд вважає, що скасування цих постанов виключно з підстав, на які вказує позивач - закінчення шестимісячного строку вчинення виконавчих дій, та увільнення позивача від обов'язку виконати такі рішення суперечитиме в цілому змісту вказаного вище Закону.

З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Оскільки в задоволенні позову суд позивачу відмовляє, то понесені ним судові витрати за правилами статті 94 КАС України йому не присуджуються.

Керуючись статтями 2, 71, 94, 122, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про скасування постанов про звернення стягнення на заробітну плату/пенсію боржника від 31 липня 2014 року ВП №37457257, ВП №37457385, ВП №37457478 відмовити повінстю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк