Постанова № 40491098, 16.09.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 року Справа № 906/691/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Пронюк В.Я. (дов. № 14/182 від 15.07.14р.)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 05.08.14 р. у справі № 906/691/14 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до Комунального підприємства теплозабезпечення (м.Коростень)

про стягнення 7051364,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до КП теплозабезпечення (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 5730000 грн. основного боргу, 923146,09 грн. пені, 136685,09 грн. інфляційних, 261533,25 грн. річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.08.14 р. (а.с.168-171) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача: 3550017,00 грн. - основного боргу; 136685,09 грн. - інфляційних; 259883,75 грн. - 3% річних; 550241,55 грн. - пені. Припинено провадження в частині стягнення 369425,00 грн. основного боргу. В іншій частині позовних вимог відмовити.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги щодо стягнення 3919442 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем сплачено 369425 грн. основного боргу, а тому суд першої інстанції припинив провадження по справі в частині стягнення 369425 грн. боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, перевіривши правильність нарахування пені, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем безпідставно в період часу, за який здійснюються відповідні нарахування, включено день фактичної сплати суми боргу, у зв'язку з чим розмір пені складає 917069,25 грн., у стягненні 6076,84 грн. пені суд першої інстанції відмовив за безпідставністю. Водночас, суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити розмір заявленої пені до 550241,55 грн.

При перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних суд першої інстанції встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування річних, з огляду на те, що день фактичної сплати суми боргу не включається в період часу, за який здійснюється нарахування. Тому у стягненні з відповідача 1649,50 грн. 3% річних, суд першої інстанції відмовив.

Щодо інфляційних нарахувань, суд першої інстанції встановив, що позовні вимоги в частині стягнення 136685,09 грн. інфляційних обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 175-186) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 05.08.14 року у даній справі скасувати в частині зменшення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути 366827,70 грн. пені.

Обгрунтовуючи свої вимоги, скаржник посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що рішення господарського суду Житомирської області від 05.08.14 р. не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені на 40% від її заявленої.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що місцевий господарський суд при винесенні рішення не врахував особливості обставини щодо діяльності позивача та не врахував його інтереси.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/691/14 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Павлюк І.Ю.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 15.09.14 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Жодних клопотань щодо відкладення розгляду апеляційної скарги від відповідача не надходило.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 28.12.12 р. між НАК"Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством теплозабезпечення (покупець) укладено Договір купівлі - продажу природного газу №13/2660-ТЕ-10 з Додатковою угодою до нього (а. с. 14 - 20; далі - Договір),

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013 р. природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах цього Договору.

Згідно п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. газ обсягом до 15632 тис. куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб.м): січень - 4112; лютий - 2784; березень - 2218; квітень - 476; жовтень - 1167; листопад - 1957 та грудень - 2918.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу -1091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ -1309,20 грн.

Загальна вартість Договору на дату його укладення становить 17054512,00 грн., крім того ПДВ - 3410902,4 грн., разом з ПДВ - 20465414,4 грн. (п. 5.5 Договору).

Сторони домовилися, що приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3).

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця і газотранспортного підприємства три примірника акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Сторони при підписанні Договору, передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу. При невиконанні покупцем вимог, передбачених у п.6.1 цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору. (п.п.6.1, 6.2 договору).

У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати доставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплаченнх обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п. 7.2).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст.. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору .

Згідно з вимогами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а саме: акти прийому-передачі природного газу від 26.09.2013 р., від 31.10.2013 р., від 30.11.2013 р. і від 31.12.2013 р. (а. с. 21-27), Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що на виконання умов Договору, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в об'ємі 16901,569 тис.куб.м. на загальну суму 22127534,17 грн.

Однак, відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманого природного газу виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача 18208092,17 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а. с. 94 - 106) та виписками по рахунку (а. с. 28 - 30).

А відтак, колегія суддів констатує, що відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриманий природного газу, належним чином не виконував, в наслідок чого утворилась перед позивачем заборгованість за поставлений газ в сумі 3919442,00 грн.

Водночас, позивачем заявлено до стягнення 5730000 грн. боргу, що не підтверджено матеріалами справи.

Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачем сплачена сума основного боргу в розмірі 369425 грн., а тому господарський суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про припинення провадження в частині стягнення 369425 грн. основного боргу, на підставі п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3550017 грн. заборгованості за поставлений газ, в частині стягнення 1810558 грн. основного боргу слід відмовити за неогрунтованістю.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати доставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Здійснивши розрахунок пені, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 917069,25 грн. пені та відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6076,84 грн. пені слід відмовити.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач просить зменшити розмір пені, посилаючись на те, що причиною несвоєчасного погашення заборгованості стала збиткова діяльність підприємства, яка спричинена особливостями його фінансування та діяльності.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокій розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи вказане, суд констатує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що порушення зобов'язання потягло за собою значних збитків НАК "Нафтогаз України".

Водночас, в матеріалах справи містяться докази, що підтверджують об'єктивність причин прострочення виконання договірних зобов'язань з оплати за газ, а саме: звіт про фінансові результати за вересень 2013 року ( а.с. 80-82), звіт про фінансові результати за 2012 р. (а.с. 83-85), звіт про фінансові результати за І квартал 2014 р. (а.с. 84-88), баланс станом на 31.12.12 р. (а.с 78-79), баланс станом на 31.03.14 (а.с. 85-86), довідки про стан заборгованості споживачів м. Коростеня від 17.06.2014 р. та про різниці в ціні між затвердженими тарифами та фактичними витратами по всім групам споживачів за 2010-2014 роки (а. с. 92, 93,150), з яких вбачається збитковість підприємства, основним видом діяльності якого є вироблення теплової енергії та постачання централізованого опалення.

Колегія суду, оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги майновий стан сторін, враховуючи факт наявності заборгованості населення перед відповідачем, винятковість вказаних обставин, суд приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно зменшено розмір стягнення з відповідача пені на 40% до 550241,55 грн.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 550241,55 грн. пені та відмови в частині стягнення 372904,54 грн. пені.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За цих обставин апеляційна інстанція приходить до висновку, що неналежне виконання боржником зобов'язання є підставою для покладення на нього відповідальності зі сплати річних та інфляційних згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши розрахунок, колегія суддів погоджується з правильністю розрахунку господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 136685,09 грн. інфляційних та 259883,75 грн. річних та відмови у стягненні з відповідача 1649,50 грн. 3% річних.

Водночас, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" щодо законодавчого визначення поняття відстрочки виконання рішення та підстав її застосування .

Колегія суду констатує, що умовою надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення є наявність виключно виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Тобто, підставою надання відстрочки є не тільки підтверджені належними доказами обставини щодо ускладнення чи об'єктивної неможливості виконання рішення суду, а і винятковість таких обставин.

Причому обов'язок доказування обставин щодо ускладнення чи неможливості виконання рішення покладається на особу, яка звертається із заявою про надання відстрочки чи розстрочки рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування поданої заяви про відстрочку виконання рішення суду (а. с. 73 - 77), відповідач посилається на скрутне фінансове становище, що не дозволяє розрахуватись по наявній заборгованості з енергопостачання одразу, на те, що примусове виконання рішення суду призведе до арешту коштів на банківських рахунках підприємства, та може завдати негативних наслідків у вигляді банкрутства підприємства та неможливості надання населенню, підприємствам і організаціям міста Коростеня послуг з теплопостачання під час опалювального сезону.

На підтвердження вказаних обставин відповідач надав Звіти про фінансові результати за 2012 - 2013 роки, І квартал 2014 р. та баланси підприємства станом на 31.12.2012 р., на 31.12.2013 р., на 31.03.2014 р. (а. с. 78 - 91).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно - енергетичного комплексу" передбачено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно - енергетичного комплексу. Дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

На умовах, визначених цим Законом, дозволяється списання заборгованості підприємств паливно - енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру, у складі невиконання зобов'язань з оплати енергоносіїв державними та комунальними підприємствами, у тому числі через невідповідність тарифів на електричну, теплову енергію та газ, що спожиті такими підприємствами, вартості товарів, робіт, послуг, які вони реалізовували, виконували або надавали в межах своєї господарської діяльності, за умов, що величина такої вартості визначалася або встановлювалася органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (ст. 9 Закону).

Відповідно до п. 3.4. вказаного Закону, процедура погашення заборгованості підприємствами паливно - енергетичного комплексу діє до 1 січня 2016 року.

Суд зазначає, що на підтвердження участі відповідача в процедурі погашення заборгованості підприємств паливно - енергетичного комплексу, в матеріалах справи є копія наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 648 від 05.09.2013 р. "Про внесення Комунального підприємства теплозабезпечення до Переліку підприємств паливно - енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості" (а. с. 152), копія Виписки з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості станом на 16.09.2013 р. (а.с. 151) та, зроблений з електронного сайту Державного підприємства "Енергоринок", Перелік підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" станом на 26.12.2013 р. (а. с. 153 - 164).

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що в задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду слід відмовити за безпідставністю.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст. 49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 05.08.14 р. у справі № 906/691/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 05.08.14 р. у справі № 906/691/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/691/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.