Ухвала суду № 40489991, 09.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17619/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Коровай» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Коровай» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Коровай» звернулось у суд із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 року №0002352240 та №0002362240, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податків на прибуток та на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на не підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг», за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит та віднесено частину витрат на зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року, за підсумками якої складено акт від 01.06.2013 року №2502/2230/00381350 та виявлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 138.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результат чого позивачем за період, що перевірявся, занижено податок на прибуток в загальному розмірі на 2 647 033 грн., п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6 п. 201.10 ст. 201 Кодексу, в результаті чого позивачем за період, що перевірявся занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 378 126 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 14.06.2013 року №0002352240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі на 3 108 047 грн., в т.ч. 2 647 033 грн. - за основним платежем, 461 014 грн. - за штрафними санкціями, №0002362240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 3 567 189 грн., в т. ч. 2 378 126 грн. - за основним платежем, 1 189 063 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, а також результатами їх адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, позивач звернувся в суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування вищевказаних податкових зобов'язань було безпідставне, на переконання відповідача, завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток на вартість придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарів, а також віднесення суми податку на додану вартість за придбані у цього суб'єкта господарювання товари до податкового кредиту.

Вказані висновки ґрунтуються на результатах дослідження первинних документів, наданих позивачем до перевірки, змісту господарських операцій, на підтвердження яких такі документи були складені, а також на аналізі результатів документальної позапланової виїзної перевірки контрагента позивача, висвітлених в акті від 30.04.2013 року №1305/22-20/37269136, якою не підтверджено реальність господарських операцій між ТОВ «Саноіл Торг» та іншими контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками в період з 04.10.2010 року по 31.12.2011 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, судова колегія приходить до наступного.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковим кодексом України у пп. «а» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у ст. 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту реального існування фінансово - господарських правовідносин з ТОВ «Саноіл Торг» позивачем надано суду копії договору купівлі-продажу № 03-10-11 від 03.10.2011 року з доданою до нього специфікацію, видаткової накладної, довіреності, акту приймання-передачі, платіжні доручення, бухгалтерську виписку по рахунку.

Предметом згаданого договору купівлі-продажу є зобов'язання продавця (ТОВ «Саноіл Торг») передати у власність покупця (позивач) продукцію та матеріали (товар), а також зобов'язання останнього прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

Пунктами 2.1, 2.3, 2.5 цього договору передбачено, що загальна вартість договору визначається на підставі сум, зазначених у специфікаціях.

Розрахунки за договором здійснюються протягом 90 (дев'яносто) банківських днів від дати поставки товару та проводяться в безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до термінів та умов поставки (Розділ ІІ договору), товар вважається поставлений продавцем і прийнятий покупцем з моменту підписання сторонами відповідного акту прийняття-передачі товару. За кожним фактом відвантаження (передачі) товару складається акт приймання-передачі товару. До кожного такого акту оформлюють видаткову накладну та податкову накладну. Інші документи оформлюються за погодженням сторін.

Враховуючи приведені умови договору, кожна поставка товару здійснюється на підставі складеної специфікації, а товар вважається поставленим з моменту складання акту приймання-передачі, разом з яким складаються видаткова та податкова накладні.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем надано суду специфікацію № 2 від 22.12.2011 року до вказаного договору купівлі-продажу на поставку олії соняшникової нерафінованої у кількості 583,470 тонн на суму 5268734,10 грн. в тому числі ПДВ, видаткову накладну № РН-0001454 від 22.12.2011 року та акт приймання-передачі № 3 від 22.12.2011 року.

На підтвердження розрахунку за даною поставкою позивачем надано суду платіжні доручення.

Із дослідження платіжних доручень, наданих суду на підтвердження оплати поставки, вбачається, що вони не підтверджують оплату товару, оскільки порушують умови договору, а саме, більшість наданих платіжних доручень оформлені до поставки товару, а деякі - після спливу терміну оплати передбаченого договором купівлі-продажу.

Окрім того, позивачем на підтвердження факту використання товару отриманого від ТОВ «Саноіл Торг» у своїй господарській діяльності, надано суду копію договору комісії № 0310М від 03.10.2011 року, укладеного з ТОВ «Югекотоп», предметом якого є зобов'язання останнього від свого імені та за рахунок комітента (позивач) за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних поставок з продажу товару, найменування, кількість, вартість якого перераховується у відповідному додатку до діючого договору комісії.

Пунктами 2.2, 2.8, 2.15 цього договору передбачено обов'язок ТОВ «Югекотоп» забезпечити митне та транспортне оформлення товару та здійснити його поставку на експорт, в т.ч. оформити вантажно митну декларацію у відповідності з митним режимом експорту із зазначенням комітента (позивача) в якості відправника/експортера, а комісіонера - в якості відповідального за фінансове врегулювання.

На підтвердження проведення угоди комісіонер зобов'язаний передати комітенту документи - оригінал вантажно-митної декларації з відміткою митного органу про фактичний вивіз товару за межі території України, а також інші документи, що використовувались при оформлені ВДМ; копію експортного контракту з покупцем; довідку з банку комісіонера про зарахування коштів від покупця. Натомість, в обов'язки комітента входить передача комісіонеру товару згідно акту приймання за кількістю та якістю.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано суду акти - передачі товару ТОВ «Югекотоп» № 1 від 24.10.2011 року, № 2 від 25.10.2011 року та № 3 від 22.12.2011 року, а також звіти комісіонера перед комітентом за виконані роботи згідно договору комісії та вантажно-митні декларації.

Разом з тим, надані позивачем документи не підтверджують отримання товару від ТОВ «Саноіл Торг», оскільки специфікація, згідно якої позивач отримував товар від цього товариства, складена 22.12.2011 року, тобто, після передачі товару за договором комісії ТОВ «Югекотоп». Відтак, у суду підстави для висновків, що переданий за згаданим договором комісії товар має відношення до взаємовідносин позивача з ТОВ «Саноіл Торг» за договором № 03-10-11 від 03.10.2011 року. Так само, не підтверджують відношення позивача до задекларованого ТОВ «Югекотоп» товару й надані вантажно-митні декларації, адже в них як відправником/експортером так і особою відповідальною за фінансове врегулювання значиться ТОВ «Югекотоп», що прямо суперечить наведеним вище умовам договору комісії № 0310М від 03.10.2011 року.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин позивача з ТОВ «Саноіл Торг», позаяк надані позивачем докази не узгоджуються із його поясненнями та не доводять факт оплати товару, отриманого від ТОВ «Саноіл Торг» та фактичне використання його у власній господарській діяльності.

Наведене свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладене, а тому скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Коровай» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М