Постанова № 40486232, 15.09.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"15" вересня 2014 р. Справа № 918/889/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Бригинець Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик"

на рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2014 р.

у справі № 918/889/14 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом: Приватного підприємства "Рівне-Флекс"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик"

про стягнення в сумі 139 821 грн. 58 коп.

за участю представників сторін:

позивача: Солімчук І.М.;

відповідача: Андрієнко І.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.08.2014 р. у справі №918/889/14 позов Приватного підприємства "Рівне-Флекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" про стягнення в сумі 139 821 грн. 58 коп. задоволено частково. Присуджено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" на користь Приватного підприємства "РІВНЕ - ФЛЕКС" 130 464,64 грн. основного боргу та 2 609,35 судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 9 356,94 грн. основного боргу відмовлено.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, як підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, за період з 01.03.2011 року по 25.11.2013 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 562 133,97 грн., який відповідач сплатив частково, у зв'язку з чим заборгованість останнього станом на 26.11.2013 року склала 137 773,12 грн. Крім того, судом було встановлено, що з 27.11.2013 року по 03.01.2014 року позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 151 623,76 грн., що підтверджується видатковими накладними. Відповідач у період з листопада 2013 року по січень 2014 рік сплатив позивачеві кошти в сумі 155 912,18 грн., частина яких була спрямова на погашення заборгованості станом на 26.11.2013 р. (137 773, 12 грн.), про що свідчать платіжні доручення.

З урахуванням того факту, що залишок коштів на суму 18 139, 06 грн. був спрямований на часткову оплату боргу в розмірі 151 623, 76 грн., а відповідачем повернуто частину поставленого за видатковою накладною № 202 від 23.12.2013 року товару на суму 3 020, 06 грн., що стверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною (повернення) № НК-0000002 від 28.07.2014 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що залишок боргу відповідача становить 130 464,64 грн.

Також судом першої інстанції було встановлено, що договірні зобов'язання сторін ґрунтувалися на договорі поставки від 21.03.2011 року (зі строком дії до 31.12.2011 року), договір № 16 від 01.04.2011 року сторонами не укладався.

При вирішенні спірних правовідносин, місцевим господарським судом було прийнято до уваги відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та роз'яснення, наведені в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та нормативно-правові приписи діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому позовні підлягають частковому задоволенню - на суму 130 464,64 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2014 р. у справі №918/889/14 скасувати.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Всупереч вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, копії накладних, наданих позивачем як підстава для стягнення коштів з відповідача, не відповідають вимогам законодавства та містять недостовірні дані, а саме: в копіях накладних зазначено договір № 16 від 01.04.2011 р., тоді як договір з такими реквізитами між сторонами не укладався; відсутнє місце складання первинного документу; відсутні реквізити довіреності, за якою уповноважена особа відповідача має приймати товарно-матеріальні цінності.

Крім того, як зазначає скаржник, позивачем не було долучено до матеріалів справи жодного доручення відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей, які були поставлені, як стверджує позивач за накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Також у видаткових накладних не зазначено реквізитів довіреностей, за якими директор відповідача ОСОБА_3 є уповноваженою особою на отримання товарно-матеріальних цінностей. При цьому скаржник зазначає, що директор відповідача ОСОБА_3 не є уповноваженою особою на прийняття товару від постачальників і фактично не здійснює прийняття товару та такі доручення на ОСОБА_3 відповідачем не видавались.

Поряд з тим, скаржник звертає увагу на те, що в порушення норм Господарського процесуального кодексу України в жодному судовому засіданні судом не було досліджено оригіналів документів (в тому числі видаткових накладних), копії яких були надані позивачем як докази по справі, не було дотримано вимог кодексу щодо сприяння здійснення сторонами належних їм прав, було порушено право відповідача на участь у дослідженні доказів по справі.

Внаслідок відсутності оригіналів документів позивача (видаткових накладних), які суд неодноразово витребував через ухвали суду, суд було позбавлено можливості їх дослідити та перевірити на відповідність копіям, наданих до матеріалів справи, а позивач не довів належними доказами свої позовні вимоги.

Скаржник наголошує на тому, що відповідачем жодного разу протягом розгляду судової справи не було визнано таких документів як видаткові накладні, копії яких були надані позивачем до справи як підстава для стягнення коштів з відповідача. Відповідач визнавав факт продажу етикетки позивачем, але не визнає факт продажу/поставки фотополімерних кліше, зазначених в копіях видаткових накладних № 192 від 05.12.2013 р. на суму 2 242,00 грн. та № 6 від 03.01.2014 р. на суму 1 327,50 грн.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було частково задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги- відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

З урахуванням положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції, позивач стверджує, що надані видаткові накладні мають всі обов'язкові реквізити.

Також, процесуальний опонент скаржника наголошує на тому, що Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містить вимог щодо доказів в господарському процесі одержання товарів. При цьому, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на яку посилається апелянт, визначає підставу для бухгалтерського обліку господарських операцій - первинні та зведені облікові документи, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

З урахуванням положень ст..ст. 92, 207, 208, 217, 244 ЦК України та ст.. ст.. 179, 180, 181 ГК України, позивач звертає увагу на те, що директор позивача Лівшук М.М. та директор скаржника ОСОБА_3 шляхом підписання видаткової накладної уклали договір поставки у спрощений спосіб. При цьому, директор відповідача - ОСОБА_3 своїм підписом та відбитком печатки підтвердив факт отримання товару, оскільки згідно витягу з ЄДРЮОФОП саме вказана особа уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами.

В частині спростування тверджень скаржника щодо ненадання позивачем суду першої інстанції для огляду та дослідження оригіналів документів, то позивач вказує, що на виконання вимог ухвали суду від 13.06.2014 р. в судове засідання, яке відбулося 24.06.2014р., надав оригінали документів, проте сам відповідач в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав.

За наведених підстав, позивач стверджує, що доводи скаржника є безпідставними, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

15 вересня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Додатково зауважила, що в судовому засіданні суду першої інстанції не було оглянуто оригінали видаткових накладних. Крім того, зазначені документи за своєю формою та змістом не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Також скаржник зазначила, що в матеріалах справи відсутні довіреності на підтвердження повноважень уповноваженої особи щодо отримання товарно-матеріальних цінностей від імені відповідача. Поряд з тим, скаржник пояснила, що раніше питання щодо належності підписів на видаткових накладних не з'ясовувалося, оскільки не було надано оригіналів таких документів.

З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2014 р. у справі №918/889/14 слід скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача - Приватного підприємства "Рівне-Флекс" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Крім того, пояснив, що оригінали видаткових накладних надавалися для огляу в судове засідання суду першої інстанції. Про вказаний факт невідомо відповідачу з огляду на те, що останній був відсутній у першому судовому засіданні господарського суду Рівненської області, вимоги оглянути документи в засіданні від сторони не надходило. Позивач стверджує, що всі реквізити на видаткових накладних відповідають вимогам Закону. При цьому надав суду для огляду оригінали видаткових накладних та рахунки на оплату. Також зауважив, що повноваження директора відповідача - ОСОБА_3 на отримання товару від імені відповідача підтверджуються витягом з ЄДРЮОФОП, згідно з яким саме директор уповноважений представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами та має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності. Крім того, таке право надане директору і згідно із Статутом ТОВ "ДН Класик".

З огляду на зазначене, представник позивача просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 13 червня 2014 року Приватне підприємство "РІВНЕ - ФЛЕКС" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" про стягнення 146 872, 08 грн. заборгованості за поставлений товар (а.с. 2-3).

07.07.2014 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 139 821,58 грн. з огляду на те, що відповідач не визнає одержання товару згідно видаткової накладної № 5 від 14.01.2014 року на суму 7 050,50 грн. (а.с. 68).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актом звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ДН Класик» та ПП «Рівне-Флекс» за період з 01.03.2011 року по 25.11.2013 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 562 133,97 грн., з яких відповідач сплатив 1 424 360,85 грн. (у тому числі згідно з платіжними дорученнями №507 від 07.11.2013 року на суму 19 000,00 грн., № 522 від 13.11.2013 року на суму 11 992,11 грн., № 541 від 15.11.2013 року на суму 10 000,00 грн., № 591 від 25.11.2013 року на суму 30 000,00 грн., долученими до матеріалів справи, а.с. 100-103).

Вказаний акт засвідчений підписами та скріплений печатками сторін (а.с. 157-163).

Таким чином, сторонами визнається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.11.2013 року становила 137 773,12 грн.

Також, матеріалами справи підтверджується, що за період з 27.11.2013 року по 03.01.2014 року позивачем поставлено відповідачу продукцію (етикетки, кліше) на загальну суму 151 623,76 грн.

Зокрема, факт поставки продукції позивачем підтверджується видатковими накладними №188 від 27.11.2013 року на суму 21 391,50 грн., № 190 від 29.11.2013 року на суму 11 802,18 грн., № 192 від 05.12.2013 року на суму 25 951,66 грн., № 202 від 23.12.2013 року на суму 42 518,36 грн., № 203 від 23.12.2013 року на суму 45 345,12 грн., № 6 від 03.01.2014 року на суму 4 614,94 грн. (а.с. 7-11, 166).

Оригінали вказаних накладних надані представником позивача були досліджені Рівненським апеляційним господарським судом в судовому засіданні 15.09.2014р. та оглянуті представником відповідача.

Наведені вище видаткові накладні засвідчені підписом керівника відповідача та містять відтиск печатки, що вказує на прийняття товару останнім.

При цьому, вказані видаткові накладні містять посилання на договір № 16 від 01.04.2011 р.

В матеріалах справи міститься копія договору поставки від 21.03.2011 р., який підписано сторонами та скріплено їхніми печатками (а.с. 52-54). В той же час, наявна копія договору поставки № 16 від 01.04.2011 р., проте вказаний договір не підписано позивачем, що вказує на відсутність договірних правовідносин на підставі договору № 16 від 01.04.2011 р. (а.с. 56-58).

Позивачем виставлено відповідачу рахунки № 170 від 27.11.2013 року на суму 21 391,50 грн., № 174 від 05.12.2013 року на суму 25 951,66 грн., № 185 від 23.12.2013 року на суму 42 518,36 грн., № 186 від 23.12.2013 року на суму 45 345,12 грн., № 6 від 03.01.2014 року на суму 4 614,94 грн., № 2 від 14.01.2014 року на суму 7 050,50 грн., а всього на загальну суму 146 872, 08 грн. (а.с. 13-18).

При цьому наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач у період з листопада 2013 року по січень 2014 рік сплатив позивачеві 155 912,18 грн.

Вказаний факт стверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи, а саме: № 616 від 29.11.2013 року на суму 14 110,00 грн., № 631 від 05.12.2013 року на суму 20 000,00 грн., № 635 від 10.12.2013 року на суму 10 000,00 грн., № 662 від 17.12.2013 року на суму 30 000,00 грн., № 671 від 19.12.2013 року на суму 30 000,00 грн., № 692 від 24.12.2013 року на суму 15 000,00 грн., № 719 від 03.01.2014 року на суму 10 000,00 грн., № 726 від 09.01.2014 року на суму 15 000,00 грн., № 810 від 09.01.2014 року на суму 11 802,18 грн. (а.с. 104-112).

За рахунок зазначеної суми (155 912,18 грн.) було погашено заборгованість, що виникла у відповідача перед позивачем за поставлений раніше товар, та розмір якої станом на 26.11.2013 року становив 137 773,12 грн.

Відповідно, залишок коштів від погашення заборгованості, що становив 18 139,06 грн., був спрямований на часткове погашення заборгованості поставленого за видатковими накладними товару в сумі 151 623,76 грн. Таким чином, несплаченою залишилася сума заборгованості, яка становила 133 484,70 грн.

Крім того, наявною в матеріалах справи видатковою накладною (повернення) № НК-0000002 від 28.07.2014 року, підписаною сторонами та скріпленою їхніми печатками, засвідчується той факт, що відповідачем повернуто частину поставленого за видатковою накладною № 202 від 23.12.2013 року товару на суму 3 020,06 грн. (а.с. 121).

З урахуванням встановленого факту, колегія суддів констатує ту обставину, що сума боргу, яку слід стягнути з відповідача становить 130 464,64 грн.

На момент вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення заборгованості на вказану суму.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особа, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається із встановлених обставин у даній справі, предметом спору є вимога позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Матеріали справи свідчать про те, що поставка продукції здійснена позивачем на підставі видаткових накладних, реквізити яких містять посилання на договір №16 від 04.01.2011 р., який фактично між сторонами не укладався.

Поставка продукції за видатковими накладними між господарюючими суб'єктами є способом укладення сторонами договору у спрощеній формі і виникнення на підставі таких накладних прав та обов'язків сторін.

Враховуючи той факт, що предметом позовної вимоги є стягнення боргу за поставлений та частково несплачений товар, то відповідно заборгованість з оплати продукції, поставленої за видатковими накладними, підлягає до стягнення у судовому порядку.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів суду апеляційної інстанції констатує факт кваліфікації наявних між сторонами правовідносин як договірних, оскільки фактичні обставини свідчать про наявність між сторонами договірних відносин з поставки продукції, оформлених у спрощеній формі шляхом визначення істотних умов таких зобов'язань у видаткових накладних, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Всупереч наведеному вище, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази (банківські виписки, чеки, платіжні доручення) на підтвердження факту сплати відповідачем в повному обсязі вартості товару, поставленого згідно з вищезазначеними видатковими накладними.

В той же час, слід враховувати, що прострочення оплати вартості товару має місце й з огляду на те, що всупереч положенням ст.. 692 ЦК України відповідач не здійснив оплати після його прийняття. Адже поставка товару була здійснена на підставі видаткових накладних, у яких міститься посилання на договір, який фактично не укладався, а тому умови договору в частині визначення строку проведення оплати на такі правовідносини на поширюються. У зв'язку з цим, видаткові накладні є самостійною підставою для виникнення обов'язку по оплаті за отриманий товар у строки, визначені законом.

Таким чином, враховуючи факт поставки продукції позивачем та факт прийняття за видатковими накладними даної продукції відповідачем, часткової її оплати, існування боргу відповідача перед позивачем на суму 130 464,64 грн., судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 130 464,64 грн. є цілком правомірним та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.

З приводу доводів скаржника в частині неналежного оформлення первинних документів, що є підставою, на думку апелянта, для відмови у задоволенні позову, то такі твердження апелянта не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на їх безпідставність, що підтверджується наступним.

Як свідчать матеріали справи, відповідач факт поставки товару за видатковими накладними не заперечує, але посилається на те, що надані позивачем копії видаткових накладних за поставками товару не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, та інші необхідні реквізити, що є підставою для висновку про відповідність таких документів вимогам зазначеного закону та, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З приводу тверджень скаржника про те, що видаткові накладні містять посилання на договір № 16 від 01.04.2011р., який насправді не укладався, що свідчить про невідповідність вказаних накладних вимогам закону, то судова колегія вважає за необхідне зазначити, що окремі дефекти та недоліки в оформленні цих накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більше, що таке здійснення підтверджується діями відповідача з часткової оплати отриманого за зазначеними накладними товару.

В силу дії частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 15.04.2014 р. у справі № 5024/2113/2011-5023/10074/11.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що поставка товару у даній справі відбувалася за видатковими накладними. На підставі видаткових накладних відповідач приймав товар без застережень та в подальшому частково оплачував його, тобто, вчиняв юридично значимі фактичні дії щодо виконання договору, тим самим не ставлячи під сумнів його дійсність.

Як зазначено вище, оригінали вказаних накладних надані представником позивача були досліджені Рівненським апеляційним господарським судом в судовому засіданні 15.09.2014р. та оглянуті представником відповідача. При цьому твердження представника щодо ненадання оригіналів накладних суду першої інстанції спростовується протоколом судового засідання від 24.06.2014р. (а.с.46) на яке представник відповідача не з'явився .

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції констатує той факт, що спірна поставка товару відбулася на підставі видаткових викладних, а сторони, хоча і відступили від окремих умов щодо документального оформлення поставки товару, проте, своїми конклюдентними діями підтвердили факт виконання договірних зобов'язань, відповідно до яких позивач передав у власність відповідача товар у визначеній кількості та за погодженими цінами, які визначені у видаткових накладних, а відповідач - прийняв товар, тому зобов'язаний оплатити його у порядку, визначеному законом.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Також, не заслуговують на увагу твердження скаржника з приводу підписання видаткових накладних від імені відповідача неуповноваженою на те особою. При цьому колегія суддів виходить за наступного.

У графі "отримав(ла)" видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, зазначено: "Директор ОСОБА_3", міститься підпис вказаної особи, який скріплений печаткою підприємства.

Згідно з витягом з ЄДРЮОФОП станом на 20.06.2014 р. зазначено, що ОСОБА_3 є особою, яка обирається до органу управління юридичної особи (ТОВ "ДН Класик"), уповноваженою представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або особою, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи. ОСОБА_3, 12.10.2010 р. - керівник, підписант (а.с. 25).

Крім того, у п. 5.6. Статуту ТОВ "ДН Класик" зазначено, що директор Товариства без довіреності діє від імені Товариства, представляє його у відношеннях з організаціями, підприємствами, установами та державними органами з усіх питань діяльності Товариства. Директор має право без доручення виконувати дії від імені Товариства (а.с. 78-90).

Таким чином, повноваження директора відповідача - ОСОБА_3 на отримання товарно-матеріальних цінностей від імені відповідача підтверджуються установчими документами апелянта, що вказує на факт доведення позивачем своєї правової позиції в частині поставки та отримання товару відповідачем з дотриманням вимог діючого законодавства.

Оскільки факт невиконання грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача суми заборгованості, яка складає 130 464, 64 грн.

Стосовно доводів скаржника щодо неотримання відповідачем частини товару - фотополімерного кліше "Шико" (вартістю 2 242,00 грн.) та фотополімерного кліше (вартістю 1 327,50 грн.) на підставі видаткових накладних № 192 від 05.12.2013 року та №6 від 03.01.20134 року, то судова колегія не приймає вказані доводи до уваги. Адже, як відрно відзначив суд першої інстанції, відповідачем не було надано жодного належного доказу в розумінні ст.. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження даного факту. В той же час, такі твердження спростовуються підписаними сторонами та скріпленими печатками видатковими накладними.

Долучені до матеріалів справи за клопотанням відповідача документи, про звернення до УМВС України в Рівненській області з заявою про порушення кримінального провадження по факту незаконного використання знаку для товарів і послуг (а.с.200-204), не спостовують факту передачі товару відповідачу, борг по оплаті за який просить стягнути позивач.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом Рівненської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2014 р. у справі №918/889/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2014 р. у справі №918/889/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" - без задоволення.

2. Справу № 918/889/14 надіслати господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Бригинець Л.М.