Рішення № 40486155, 08.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4511/14 08.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Преміум Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті -Плюс»

Про стягнення 66001,94 грн.

Та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті -Плюс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Преміум Груп»

Про визнання недійсним з моменту укладення додаткових угод

Колегія суддів Трофименко Т.Ю. (головуюча)

Ващенко Т.М.

Літвінова М.Є.

Представники:

Від позивача: Герасименко М.В. - по дов. №б/н від 07.04.2014р.

Богданов В. В. - по дов. №б/н від 07.04.2014р.

Від відповідача: Громова М.О. - по дов. №10 від 08.09.2014р.

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Преміум Груп» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті -Плюс» 66001,94 грн., із яких: 62 994,71 грн. основний борг, 2 190,82 грн. пеня, 505, 57 грн. - 3% річних, 310.84 грн. - інфляційні.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до договору №08-02/11 на надання послуг по охороні підприємства від 08.02.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/4511/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.04.2014р. за участю представників сторін та третьої особи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2014р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.05.2014р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

14.05.2014р. через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІНІТІ-ПЛЮС" просить визнати недійсним з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 01.09.2013р. та додаткову угоду № 2 від 01.10.2013р. до договору № 08-02/11 від 08.02.2011р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2014р., відповідно до ст. ст. 60-65, 69, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято зустрічну позовну Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІНІТІ-ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПРЕМІУМ ГРУП" про визнання недійсним з моменту укладення додаткових угод, продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та оголошено в судовому засіданні перерву до 04.06.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2014 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/4511/14.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 05.06.2014 р. доручено розгляд справи № 910/4511/14 колегіально у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча), Борисенко І.І., Ярмак О.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2014р., відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів Трофименко Т.Ю. (головуюча), Борисенко І.І., Ярмак О.М. прийнято справу № 910/4511/14 до свого провадження та призначено до розгляду на 02.07.2014р. за участю представників сторін.

В судовому засіданні 02.07.2014р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 04.08.2014р.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 р. доручено розгляд справи № 910/4511/14 колегіально у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча), Смирнова Ю.М., Літвінова М.Є. у зв'язку з відпусткою суддів Борисенко І.І., Ярмак О.М.

Ухвалою від 04.08.2014р. справа № 910/4511/14 прийнята колегією суддів у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча), Смирнова Ю.М., Літвінова М.Є. до свого провадження та призначено справу до розгляду на 08.09.2014р.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 08.09.2014 р. доручено розгляд справи № 910/4511/14 колегіально у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча),Ващенко Т.М.., Літвінова М.Є. у зв'язку з відпусткою судді Смирнова Ю.М.

В судовому засіданні 08.09.2014р. представник позивача за зустрічним позовом підтримав подане через канцелярію суду клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи.

Клопотання мотивоване тим, що позивач за первісним позовом в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором про охорону об'єкта, надав суду акти виконаних робіт, які підписані невідомою особою. Представник позивача зазначив, що дані акти підписані керівником відповідача за первісним позовом. Із візуального порівняння наданих позивачем доказів, а саме основного договору про охорону об'єкта, додатків до договору та актів виконаних робіт можна зробити висновок, що підписи на цих документах здійсненні різними особами.

Представник відповідача за зустрічним позовом проти задоволення даного клопотання заперечував посилаючись на його необгрунтованість.

Суд розглянувши дане клопотання та заслухавши думку представників сторін, вважає що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що питання, яке зазначено в клопотанні представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи не має значення для правильного вирішення даного спору, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні поданого клопотання.

Представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача за первісним позовом проти задоволення позову заперечував. Позовні вимоги, викладені у зустрічному позовні, підтримав в

В судовому засіданні 08.09.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

По первісному позову:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

08.02.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА ПРЕМІУМ ГРУП», надалі по тексту - позивач та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ-ПЛЮС», надалі по тексту - відповідач було укладено договір № 08-02/11 про надання послуг по охороні підприємства відповідача.

Відповідно до п.1.1 договору позивач взяв на себе зобов'язання організувати та забезпечити охорону підприємства відповідача за адресою: місто Київ, вул. Московська, 45/1, корпус 33, 7-й поверх та товарно-матеріальних цінностей відповідача, прийнятих під охорону, не допустити розкрадання цінностей та проникнення сторонніх осіб на об'єкт що охороняється, здійснювати перепустковий режим на об'єкті.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному сплачено вартість наданих послуг в період з жовтень 2013 року по грудень 2013 року, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 62 994,71 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вартість надання послуг охорони за цим договором є договірною і визначається сторонами в протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1). Оплата послуг наданих позивачем за місяць, здійснюється відповідачем до 5-го числа наступного місяця.

В п.6.4 договору передбачено, що зміни та/або доповнення вносяться в договір за взаємною згодою Сторін в письмовій формі та оформляються додатковими угодами, які є невід'ємною частиною Договору.

01 вересня 2013 року, між сторонами по справі була підписана додаткова угода №1 до договору №08-02/11 від 08.02.2011 року. Умовами даної угоди сторони погодили здійснити в період з 01.09.2013р. по 24.09.20134р. включено введення 6 (шести) додаткових постів охорони та території відповідача. Вартість послуг, наданих за цією додатковою угодою становить 45156,000 грн.

01 жовтня 2013 року між сторонами була підписана додаткова угода №2 до договору №08-02/11 від 08.02.2011 року.

Умовами договору визначено, що підтвердженням факту отримання відповідачем послуг позивача з охорони є підписаний сторонами акт приймання наданих послуг (п.4.4 договору).

Позивачем до позовної заяви подано акти наданих послуг за договором на загальну суму 79 994,71 грн.

Акт наданих послуг №435 від 30 вересня 2013 р. на суму 45 156, 00 грн.

Акт надання послуг №476 від 31 жовтня 2013р. на суму 12000 грн.

Акт надання послуг №497 від 30 листопада 2013р. на суму 12 000 грн.

Акт надання послуг №549 від 31 грудня 2013р. на суму 10 838, 71 грн.

При розгляді справи судом встановлено, що акт наданих послуг №435 від 30 вересня 2013 р. на суму 45 156, 00 грн. підписаний відповідачем та скріплений печаткою підприємства. Відповідачем здійснена часткова оплата послуг позивача по зазначено акту в сумі 17 000 грн., що підтверджується виписками про рух коштів, що надані позивачем.

Акти надання послуг №476 від 31 жовтня 2013р. на суму 12000 грн., №497 від 30 листопада 2013р. на суму 12 000 грн., №549 від 31 грудня 2013р. на суму 10 838, 71 грн. відповідачем не підписані.

Умовами п. 4.5 договору передбачено, що за умови не повернення замовником підписаного акту приймання наданих послуг чи не надання обгрунтованих заперечень щодо обсягу послуг, наданих виконавцем в звітному місяці, в термін, визначений п.4.4. даного договору, вважається, що послуги в такому місяці надані виконавцем в повному обсязі і прийняті замовником без зауважень..

Акти надання послуг №476 від 31 жовтня 2013р. на суму 12000 грн., №497 від 30 листопада 2013р. на суму 12 000 грн., №549 від 31 грудня 2013р. на суму 10 838, 71 грн. разом з вимогою про сплату були надіслані відповідачу 12.02.2014 рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується поштовою квитанцією № 3189 та описом вкладання у цінний лист від 12.04.2014.

Проте, на момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач зазначені акти не підписав та не повернув позивачу, а отже послуги за жовтень, листопад, грудень 2013 року вважаються наданими та прийнятими відповідачем без зауважень.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, замовник в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №08-02/11 на надання послуг охорони майна від 08.02.2011р. вартість наданих послуг у визначений договором строк не виконав та в повному обсязі не сплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 62 994, 71 грн.

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 62 994, 71 грн.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 62 994, 71 грн. підлягають задоволенню повністю.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договорів, у визначені строки оплату за надані послуги охорони не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

При укладанні договору №08-02/11 на надання послуг охорони від 08.02.2011р. сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг у вигляді пені в розмірі 3-х відсотків від суми простроченого платежу, але не менше подвійної облікової ставки НБУ (п.4.6 договору).

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 4.6 договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір якої, за обґрунтованим розрахунком позивача, з врахуванням ст. 232 Господарського кодексу України, становить 2 190,82 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, спірне грошове зобов'язання у жодний із передбачених чинним законодавством способів не припинилось, має місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період, а тому позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі нарахованих інфляційних 310,84 грн. та 3% річних в сумі 505,57 грн. за визначений позивачем період підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

По зустрічному позову.

Позивачем заявлені вимоги про визнання недійсними з моменту укладення додаткової угоди № 1 від 01.09.2013р. та додаткової угоди № 2 від 01.10.2013р. до договору № 08-02/11 від 08.02.2011р. року

Вимоги вмотивовані тим, що у вказаних додаткових угодах від імені ТОВ «ТРІНІТІ-ПЛЮС» зазначено генеральним директором ОСОБА_11, а підписані вони взагалі невідомою особою. Оскільки, порівнявши підписи ОСОБА_11 на додаткових угодах та основному договорі вони повністю відрізняються одні від одних. Крім того, за поясненнями ОСОБА_11 вказаних додаткових угод він ніколи не бачив та не підписував їх.

Згідно витягу із Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (додається) станом на вересень-жовтень 2013 року директором ТОВ «ТРІНІТІ-ПЛЮС» ОСОБА_11 не значиться. Що підтверджує відсутність у нього повноважень на підписання оскаржуваних угод.

Вказане свідчить, що додаткові угоди, які нібито були підписані від імені ТОВ «ТРІПГП-ПЛЮС», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Представник відповідача проти задоволення зустрічного позову заперечував посилаючись на його необгрунтованість.

При розгляді зустрічного позову суд встановив:

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що:

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА ПРЕМІУМ ГРУП», надалі по тексту - позивач та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ-ПЛЮС», надалі по тексту - відповідач, було укладено договір № 08-02/11 про охорону об'єкту від 08 лютого 2011 року. Предметом якого було організація та забезпечення охорону підприємства відповідача за адресою: м. Київ, вул. Московська, 45/1, корпус 33, 7-й поверх та товарно- матеріальних цінностей відповідача, прийнятих під охорону, не допустити розкрадання цінностей та проникнення сторонніх осіб на об'єкт що охороняється, здійснювати перепустковий режим.

01 вересня 2013 року, між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода №1 до Договору №08-02/11 від 08.02.2011 року на суму 45156,00 грн.

01 жовтня 2013 року між сторонами була підписана додаткова угода №2 до договору №08-02/11 від 08.02.2011 року.

При розгляді справи судом встановлено, що договір і додаткові угоди до нього підписав ОСОБА_11

Позивач посилається на те, що на час укладенні оспорюваних додаткових угоди ОСОБА_11 не був директором товариства, а тому не мав права їх підписувати, що є підставою для визнання додаткових угод недійсними.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ч. 1 цієї статті визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України, а також ч. 1 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється установчими документами.

Частиною 1 статті 145 Цивільного кодексу України встановлено: вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний - дирекція або одноособовий - директор), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

Як передбачає ч. 3 статті 145 Цивільного кодексу України, компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Із змісту частини 1 статті 167 Господарського кодексу України випливає, що частка особи у статутному фонді (майні) господарської організації визначає обсяг правомочностей на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, дає право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також включає інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб станом на 07.04.2014р. засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті - Плюс» є ОСОБА_11, а директором ОСОБА_12 з 25.12.2012р.

Позивач за зустрічним позовом не надав доказів того, що він повідомляв відповідача про зміну директора товариства.

При розгляді справи судом встановлено, що на оспорюваних угодах стоїть печатка позивача за зустрічним позовом.

Тобто, проставляючи печатку товариства в розділі «реквізити сторін», відповідач своїми діями підтвердив прийняття умов даного договору.

Технічні вимоги до розміщення відтиску печатки на документах, включаючи договори, встановлені у п.5.26 ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлювання документів". Відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, договори, листи тощо, створювані в результаті діяльності, у тому числі й підприємств, установ, організацій та їх об"єднань усіх форм власності.

Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин, згідно наказу №5 МВС України з 21 лютого 2011, скасована видача дозволів на виготовлення печаток і контроль над виготовленням круглих печаток з боку дозвільної системи МВС.

Підтвердження законності виготовлення печаток і відповідальність за їх використання тепер покладена на власників печаток - керівників підприємств, приватних підприємців, нотаріусів, лікарів, адвокатів та ін,.

Враховуючи викладене, відповідальність і контроль за зберігання печатки Товариства з обмеженою відповідлавьністю «Трініті - Плюс» ", а також контроль за законністю користування нею покладено на керівника, а саме директора Товариства, який скріпив цією ж печаткою оспорювані додаткові угоди та акт прийому - надання послуг №435 від 30.09.2013р.

В судових засіданнях позивач за зустрічним позовом не посилався на незаконне використання печатки товариства; щодо наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, позивач повідомив, що не звертався до жодних органів державної влади з відповідною заявою; доказів звернення до правоохоронних органів за фактом викрадення та незаконного використання печатки та визнання спірного договору недійсним позивачем протягом всього часу розгляду справи суду не надано.

Суд також звертає увагу на той факт, що у постановах Вищого господарського суду України (далі ВГСУ) від 01.06.2010 у справі № 14/361, від 11.10.2011 у справі № 18/1042/11, від 05.10.2011 у справі № 5013/552/11 ВГСУ наголошує на тому, що судам необхідно звертати увагу на надання/ненадання заявником доказів незаконного використання печатки товариства, на наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, а також доказів звернення до правоохоронних органів стосовно обставин, на які особа посилається в якості обґрунтування своїх вимог.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що печатка позивача за зустрічним позовом на спірних угодах використовувалась незаконно та без відома директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті- Плюс» ОСОБА_12

Також при розгляді справи судом встановлено, що акт прийому - надання послуг №435 від 30.09.2013р. позивачем за зустрічним позовом частково оплачений в сумі 17 000 грн,, що підтверджується випискам и про рух коштів по рахунку відповідача за зустрічним позовом, а т ому суд приходить до висновку про наступне схвалення додаткової угоди №1.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати понесені по зустрічному позову покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

В И Р І Ш И В:

Первісний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обм еженою відповідальністю «Трініті - Плюс» (01015, м. Київ, пр. Оболонський, 23-А, , код 32594099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Преміум Груп» (04114, м. Київ, вул.. Полупанова, 14, код ЄДРПОУ 35961770) 62 994 грн. 71 коп. основного бору, 310 грн. 84 коп. - інфляційні, 505 грн. 57 коп. - проценти за користування коштами, 2 190 грн. 82 коп. пені, 1827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.09.2014р.

Колегія суддів Трофименко Т.Ю. (головуюча) Ващенко Т.М. Літвінова М.Є