Рішення № 40486151, 10.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9049/14 10.09.14За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Українського державного підприємства поштового зв'язку

«Укрпошта»

про стягнення 64411,29 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача: Коваленко С.В. - по дов. №155/1/03-05 від 08.01.є2014р.

Від відповідача: Гибало О.В. - по дов. №12-40 від 20.01.2014р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Українського державного підприємства поштового зв"язку "Укрпошта" про стягнення 64 411,29 грн., іщз яких: 62 010, 05 грн. заборгованості за користування приміщенням, 1972, 02 грн. - пені, 429, 19 грн. -3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 12052 від 27.04.2010р. оренди нежитлового приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/9049/14р. та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.06.2014р. за участю представників сторін.

04.06.2014р. через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого Українське державне підприємство поштового зв"язку "Укрпошта" не визнає повному в повному обсязі та зазначає, що відповідно до п. 3 Акту обстеження нежитлових приміщень будинку № 152 літ. А по вул. Фрунзе - сторони підтвердили, що станом на 27.03.2014р. борг по орендній паті за УДППЗ "Укрпошта" - відсутній.

В судових засіданнях 04.06.2014р. та 16.06.2014р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерви до 16.06.2014р. та 07.07.2014р. - відповідно.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 07.07.2014 р. справу № 910/9049/14, передано для розгляду судді Сіваковій В.В., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Трофименко Т.Ю.

За вказаних обставин суд визнав за необхідне прийняти справу № 910/9049/14 до свого провадження та призначити її до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 06.08.2014р.

В судових засіданнях 06.08.2014р., 13.08.2014р. та 20.08.2014р. оголошувались перерви, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги в судив засіданнях під тримав в повному обсязі. Вимоги вмотивовані тим, що після закінчення договору відповідач використовує спірні приміщення, а тому зобов'язаний сплачувати орендну плату, яка визначена сторонами в актах фактичного використання приміщення.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що орендна плата ним сплачувалась відповідно до умов договору, а не актів фактичного використання. Приміщення.

В судовому засіданні 10.09.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Спір у справі виник в зв'язку з користуванням відповідачем нежилими приміщеннями загальною площею загальною площею 274,80 кв.м. в будинку № 152 на вул. Фрунзе в м. Києві відповідач в порушення 3.4 договору не сплатив оренду плату після закінчення строку дії договору, за період з 01.12.2013р. по 30.04.2014р.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Між Управлінням комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у м.Києві ради (Оболонської районної у м.Києві державної адміністрації) та Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Північного поштамту Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (надалі - Відповідач) був укладений договір № 12052 від 27.04.2010 (надалі - Договір) оренди нежилого приміщення загальною площею 274,80 кв.м. в будинку № 152 на вул. Фрунзе в м. Києві.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 9.1. договору строк дії договору був встановлений сторонами до 25.04.2013.

Відповідно до п. 9.4. договору даний договір припиняє дію в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно п. 2 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 5 статті 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності…

Згідно ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

09.08.2010 Київська міська рада прийняла рішення № 7/4819 "Про питання організації управління районами в м. Києві" згідно з яким вирішено припинити дію районних у місті Києві рад та їх виконавчих органів - районних державних адміністрацій та прийняти у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій та іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.

Отже, на момент закінчення дії договору спірні приміщення віднесені до комунальної власності територіальної громади міста Києва та уповноваженим органом розпоряджатись яким є Київська міська рада.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.05.2012 №725 «Про закріплення за комунальним підприємством площею 274,80 кв.м. в будинку № 152 на вул. Фрунзе в м. Києві закріплено на праві господарського відання за КП «Київжитлоспецексплуатація» (надалі - Позивач) та передані на баланс по акту 0З-1 від 02.07.2012 р.

Таким чином, до Позивача з 02.07.2012 р. перейшло право господарського відання нежилих приміщень в будинку № 152 на вул. Фрунзе «Київжитлоспецексплуатація» нежилих приміщень» нежилі приміщення загальною

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Норми ч. З ст. 133 Господарського кодексу України гарантують рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Статтею 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до Порядку укладення договору оренди підставою для укладення основного договору оренди майна є рішення Київської міської ради.

Доказів того, що Київською міською радою, як органом уповноваженим розпоряджатись майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, прийнято рішення про надання дозволу відповідачу передати в оренду приміщення, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Фрунзе, 152 літ. А не подано.

В зв'язку з наведеним судом встановлено, що строк договору №12052 від 27.04.2010 припинив свою дію 25.04.2013.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Пунктом 3.4 Договору сторонами погоджено, що орендна плата сплачується Орендарем починаючи з дати підписання акту прийому-передачі. Орендна плата нараховується до:

- дати підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві;

- дати примусового виселення.

Відповідно до розрахунку плати за користування за липень 2012 року сторони погодили розмір орендної плати в сумі 599, 56 грн. без ПДВ. Розмір плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно п. 3.5 Договору, Орендар повинен сплачувати орендну плату незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 15-го числа поточного місяця.

При розгляді справи судом встановлено, що між сторонами по справі було складено акт про фактичне використання нежилих приміщень у будинку № 152 літ. А у м. Києві, загальною площею 265, 30 кв.м. за березень та квітень 2014 року. Дані акти підписано та скріплено печатками обох сторін.

Сторони склали цей акт про те, що приміщення загальною площею 265,30 кв. м. фактично використовує без відповідних розпорядчих документів Київської міської ради відповідач.

Зазначеними актами сторони погодили плату за користуванням приміщенням за березень 2014 року в сумі 12 905 грн. 32 коп., за квітень 2014 року в сумі 13 189, 24 грн.

Виходячи зі змісту наведених актів, суд дійшов висновку, що сторони встановили фактичне використання відповідачем вищенаведеного приміщення та встановили плату за користування лише за березень та квітень 2013 року.

Доказів того, що сторонами в період з грудня 2013 року по лютий 2014 року було визначено іншій розмір орендної плати ніж встановлено умовами договору, а саме в розрахунку плати за користування за липень 2012 року, яким сторони погодило розмір орендної плати в сумі 599, 56 грн. без ПДВ. позивачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 24 617, 92 грн. (заборгованість за березень та квітень 2014 року).

В іншій частині позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з грудня 2013 року по лютий 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів внесення сторонами змін в договір в частині зміни розміру орендної плати. Позивачем також не надано акти фактичного користування відповідачем приміщення за період з грудня 2013 року по лютий 2014 року в яких сторони погодило розмірі плати за фактичне користування приміщенням.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1972, 02 грн. - пені, 429, 19 грн. -3% річних.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням задоволення судом позовних вимог в частині стягнення основного боргу частково судом здійснено перерахунок 3% річних, а тому , суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 429, 19 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 31,35 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів12177.2416.03.2014 - 31.03.2014163 %16.01

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів12440.6816.04.2014 - 30.04.2014153 %15.34Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами (пункт 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 1972,05 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 166,53 грн.

Розрахунок суми пені

Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення12177.2416.03.2014 - 31.03.2014166.5000 %0.036 %*69.39Таким чином, загальна сума пені за договором складає 69.39 грн.

Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення12440.6816.04.2014 - 30.04.2014159.5000 %0.052 %*97.14Таким чином, загальна сума пені за договором складає 97.14 грн.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 01189979) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, код ЄДРПОУ 03366500) 24 617 грн. 92 коп. основного боргу, 97 грн. 14 коп. пені, 31 грн. 35 коп. - 3% річних, 701 грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням в законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.09.2014р.

СуддяТрофименко Т.Ю.