Рішення № 40476989, 11.09.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 вересня 2014 р. Справа № 902/1237/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна

компанія «Нафтогаз «України», м. Київ

до: Комунального підприємства «Вінницяоблтеплоенерго», м. Вінниця

про стягнення 6 043 719,13 грн

при секретарі судового засідання Т. Солоненко, за участю представників:

позивача : Станішевський І.С. за довіреністю № 14-125 від 13.05.2014 року;

відповідача : Луценко І.М. за довіреністю № 25/01/13 від 10.09.2014 року;

Жейда І.І. за довіреністю № 02/01/01 від 02.01.2014 року.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз «України» звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з комунального підприємства «Вінницяоблтеплоенерго» заборгованості в загальному розмірі 6 043 719,13 грн., з яких: 4 861 994,34 грн. - основний борг, 503 572,31 грн. - пеня, 580 927,16 грн. - інфляційні втрати та 97 225,32 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/2790-БО-1 від 28.12.2012 року позивач протягом січня-грудня 2013 року поставив відповідачу природний газ загальною вартістю 46 994 812,98 грн..

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач провів розрахунки за природний газ на суму 42 082 818,64 грн., і станом на 14.07.2014 року сума заборгованості становить 4 861 994,34 грн..

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.08.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1237/14 з призначенням до розгляду на 11.09.2014 року.

Відповідач в відзиві № 1089/01 від 08.09.2014 року суму основного боргу та трьох відсотків річних визнає в повному обсязі. Щодо заявленої до стягнення суми пені, відповідач, посилаючись на збитковість підприємства та відсутність його вини в утворенні заборгованості, просить зменшити її розмір. Окрім того, відповідач клопоче про відстрочення виконання рішення строком на 6 місяців.

В доповненнях до відзиву б/н. від 11.09.2014 року відповідач зазначає, що позивачем не вірно проведено розрахунок суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за зобов'язаннями жовтня та листопада 2013 року.

Враховуючи визнання відповідачем суми основного боргу, суд зважає на наступне.

Частиною четвертою статті 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Представникам відповідача роз'яснено правові наслідки визнання позову, передбачені статтею 78 ГПК України.

Перевіривши доводи представника сторін доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

28 грудня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, за договором Продавець) та комунальним підприємством «Вінницяоблтеплоенерго» (відповідач, за договором Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2790-БО-1. (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п. 1.2. Договору).

Розділом 2. Договору визначено обсяг газу, що підлягає передачі за період з 01 січня 2013 року та 31 грудня 2013 року.

Приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця (п. 3.3. Договору).

Ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ. Ціна за 1000 куб.м. газу становить 3 509.00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ - 29% - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. (триста шістдесят шість гривень 72 коп.).

До сплати з 1000 куб.м. природного газу - 3 884,78 грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.. Загальна вартість цього Договору разом з ПДВ - становить 47 130 191, 40 грн. п.п. 5.1., 5.2., 5.5. Договору).

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представника Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. Договору).

Додатковою угодою № 1 від 17.07.2013 року до Договору сторони виклали пункти 5.2. і 5.5. Договору в новій редакції, де визначили, що вартість 1000 куб. м. природного газу з ПДВ становить 4 588,54 грн..

Додатковою угодою № 2 від 14.10.2013 року до Договору викладено в новій редакції п. 4.1. Договору, та визначено, що кількість газу, яка передається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Покупця.

Як свідчать матеріали справи та визнається представниками сторін, позивачем зобов'язання за договором виконані належним чином та в повному обсязі. Так, в період з січня по грудень 2013 року позивачем поставлено відповідачеві природний газ в обсязі 10 129,147 тис. куб.м. на загальну суму 46 944 812,98, що стверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 18-29).

Відповідачем, в рамках Договору, перераховано на рахунок позивача 42 082 818,64 грн., про що свідчить реєстр операцій по рахунку 36-1-08-8-8 (а.с. 37, 38).

Таким чином, станом на день розгляду справи розмір заборгованості за Договором становить 4 861 994,34 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті поставленого газу та послуг по поставці.

З моменту укладення сторонами договору 28.12.2013 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України «Поставка».

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовільняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 503 572,31 грн., суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 580 927,16 грн. та три відсотки річних в розмірі 97 225,32 грн..

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору він у безcпірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіривши правильність нарахування заявлених до стягнення сум трьох відсотків річних судом не виявлено помилок, у зв'язку з чим вказані суми є правомірними та обґрунтованими, з огляду на що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів судом виявлено помилки в періодах нарахування. Водночас, вказані помилки не вплинули на загальний розмір заявленої до стягнення суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

За таких обставин, вказана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

З огляду на наведене, судом не беруться до уваги заперечення відповідача щодо нарахування суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за зобов'язаннями жовтня та листопада 2013 року.

Провівши перевірку заявленої до стягнення суми пені, за визначені в розрахунку періоди судом не виявлено помилок.

Разом з тим, відповідач у відзиві від 08.09.2014 року № 1089/01 (а.с.60-63) клопотав перед судом про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 80%. При цьому, останній посилався на важкий фінансово-економічний стан підприємства, наявність дебіторської заборгованості, різницю в тарифах на теплову енергію, яка виникла внаслідок невідповідності тарифів та теплову енергію, що реалізується відповідачем, їх фактичній вартості та не доведення регулятором тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованого рівня.

Представник позивача заперечував проти зменшення розміру пені.

З врахуванням досліджених у справі обставин, суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Окрім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України.

Враховуючи, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, суд, приймаючи рішення про зменшення розміру пені, бере до уваги наступні обставини:

- КП «Вінницяоблтеплоенерго» є підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

- газ, який постачався за Договором використовувався КП «Вінницяоблтеплоенерго» виключно для виробництва теплової енергії, яка споживалася бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами;

- збитковість діяльності КП «Вінницяоблтеплоенерго», що стверджується Звітами про фінансові результати за 2013 рік;

- різницю в тарифах на теплову енергію.

Поряд з цим, визначаючись щодо зменшення, суд також враховує обов'язковість виконання зобов'язань, баланс інтересів сторін та значний розмір основного боргу, що потягнув за собою нарахування пені.

З огляду на викладене, суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню на 75% та стягує з відповідача пеню в розмірі 125 893,08 грн..

У відзиві відповідач також клопоче перед судом про відстрочення виконання рішення суду строком на шість місяців. При цьому останній посилається на те, що заборгованість виникла не з його вини, а в силу об'єктивних обставин, у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії встановленим тарифам. Крім того, відповідач зазначає, що знаходиться у вкрай важкому матеріальному становищі.

Представники відповідача при розгляді справи 11.09.2014 року клопотання про розстрочку підтримали.

Представник позивача проти задоволення зазначеного клопотання заперечує з посилаючись на те, що надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі погіршить тяжкий фінансовий стан підприємства позивача, в підтвердження чого надав звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2013 рік.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Наведені боржником підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тією виключною обставиною щодо розстрочки виконання судового рішення в розумінні статті 121 ГПК України.

Крім того, в разі задоволення судом зазначеної заяви, будуть порушені матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього та матиме дискримінаційний характер відносно його прав та інтересів, оскільки, підприємство позивача не є газовидобувною компанією, а є лише постачальником імпортованого природного газу. Несвоєчасна сплата боржником грошових коштів за поставлений позивачем газ може призвести до невиконання позивачем своїх грошових зобов'язань перед іноземними постачальниками.

Відповідно до п. 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17 жовтня 2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2. вищезазначеної постанови визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення

Крім того, в п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» зазначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК України і ст. 121 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Отже, враховуючи той факт, що обставини, покладені відповідачем в основу обґрунтування клопотання про відстрочку виконання рішення не є винятковими обставинами у розумінні ст. 121 ГПК України, суд дійшов висновку щодо відмови в його задоволенні .

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також суд враховує п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Вінницяоблтеплоенерго» (21037, м. Вінниця, вул. Вишнева, 24, код ЄДРПОУ 33649363) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 4 861 994 (чотири мільйона вісімсот шістдесят одну тисячу дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 34 коп. - боргу; 125 893 (сто двадцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто три) грн. 08 коп. - пені; 580 927 (п'ятсот вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять сім) грн. 16 коп. - суми, на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів; 97 225 (дев'яносто сім тисяч двісті двадцять п'ять) грн. 32 коп. - 3% річних; 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 377 679,23 грн. пені відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 вересня 2014 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи