Ухвала суду № 40476935, 29.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2014 рокусправа № 804/8014/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 14 березня 2013 року №0000042720 та форми "В1" від 14 березня 2013 року №0000032720 прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби.

Не погодившись з постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, СДПІ по роботі з підприємствами ГМК у м. Кривому Розі (його правонаступник - СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську ДПС) було проведено позапланову документальну виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при здійсненні позивачем фінансово-господарської діяльності з окремими контрагентами за період з 01.01.2011 р. до 31.12.2012 р. та правомірності нарахування сум від'ємного значення і бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованих в уточнюючих розрахунках за жовтень 2011 року та березень-липень 2012 року.

За результатами перевірки СДПІ по роботі з підприємствами ГМК у м. Кривому Розі складено акт перевірки №13/08-23-120/2/24432974 від 04 березня 2013 року.

В акті перевірки зафіксовано порушення ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" вимог: пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.04.2011р. до 30.06.2012р. на суму 2 069 695,00 грн.; ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 662, ст. 655 та ст. 656 Цивільного кодексу України, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 192.1, п. 192.3 ст. 192, п. 193.1 ст. 193, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту та від'ємного значення ПДВ за червень-жовтень 2011 року, січень-квітень, червень 2012 року на суму 1 064 497,52 грн., завищення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ за липень-листопад 2011 року, лютий-травень, липень 2012 року на суму 1 064 497,52 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року:

- податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000042720, яким ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2 069 695,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 244 517,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення форми "В1" №0000032720, яким ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" зменшено бюджетне відшкодування ПДВ на суму 1 064 497,52 грн., визначено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 880 860,08 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 532 248,76 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, позивач при здійсненні фінансово-господарської діяльності з окремими контрагентами діяв відповідно до встановлених норм податкового законодавства України, що документально підтверджено первинними документами. З огляду на встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Отже, предмет доказування обумовлений предметом спору, який передано на вирішення суду.

Предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ДНЕПРОПЕТРОВСЬКА ТРУБНА КОМПАНІЯ», ТОВ «ІНЖІНІРІНГ-КОМПАНІ», ТОВ «НТЦ «ЕКОТЕХНІКА», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ЕРГОТЕК», ПП «АВЕРС», ПП «РАЙС», ТОВ «ТЕХМАРК», ПП «М'ЯСО ХЕРСОНЩИНИ», ПП «ФЕРРИ», ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНЕРГОМАШ».

Факт виконання договорів укладених між позивачем та зазначеними контрагентами та рух активів у процесі здійснення господарської операції підтверджується первинними документами: договорами/контрактами, видатковими накладними, актами приймання-передачі, документами щодо транспортування товарів (залізничні накладні, товарно-транспортні накладні).

Як вбачається з досліджених матеріалів справи, зазначені первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та є належними доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій за участю позивача.

Отже, дослідивши матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що відповідачем не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, податковий орган не врахував наступного.

Згідно до ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України передбачається, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Виходячи з аналізу даних норм законодавства, колегія суддів зазначає, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладені позивачем правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини не віднесені законом до нікчемних, разом з тим відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України відносно того, що укладені позивачем правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, чи є підстави для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, відповідачем не надано доказів, що свідчили б, що укладені позивачем договори, укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Отже, відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Щодо коригування податкового кредиту ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" у зв'язку з отриманням розрахунку коригування його контрагента ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» на суму 22 860 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" у реєстрі податкових накладних за березень 2012 року відображено по контрагенту ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" податкову накладну від 06.03.2012 р. №21 у сумі 114 300 грн., ПДВ 22 860 грн..

Як вбачається з акту перевірки, при співставленні Реєстрів отриманих та виданих податкових накладних ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" за березень 2012 року та Єдиного реєстру податкових накладних (надалі ЄРПН) відповідачем було з'ясовано, що ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" у ЄРПН не зареєстровано податкову накладну від 06.03.2012 р. №21 у сумі 114 300 грн. ПДВ 22 860 грн..

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі було направлено до ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" інформацію щодо помилок, які виявлені при співставленні Реєстрів отриманих та виданих податкових накладних у березні 2012 року та Єдиного реєстру податкових накладних (лист від 24.04.2012 р. № 1612/10/08-23-115)

ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" надано до СДПІ по роботі з ГМК уточнюючий розрахунок від 18.12.2012 р. №9079448527 з податку на додану вартість за березень 2012 року, яким проведено коригування розділу II додатку 5 до декларації з ПДВ "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" по контрагенту ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" у сумі "+" 114 300 грн., ПДВ "+" 22 860 грн. та у сумі "-" 114 300 грн., ПДВ "-" 22 860 грн..

Результати проведеного коригування відображено у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за листопад 2012 року.

Так, ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" було замінено податкову накладну ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" №21 від 06.03.2012 р. на податкову накладну №222 від 23.03.2012 р. на суму 270 516 грн., у т.ч. ПДВ 45 086 грн..

Судом встановлено, що СДПІ по роботі з підприємствами ГМК у м. Кривому Розі направлено запит до ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" з питання підтвердження взаємовідносин з ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" (запит від 05.02.2013 р. №1110/10/08-23-209).

ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" надано копію розрахунку від 14.06.2012 р. №142 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 23.03.2012 р. №222 на суму ПДВ - 45 086 грн., у розрахунку коригування у строчці "дата отримання розрахунку, підпис покупця" проставлено підпис та дату - 31.06.2012 р..

ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання" відображено розрахунок від 14.06.2012р. №142 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 23.03.2012 р. №222 на суму ПДВ - 45 086 грн. у рядку 4 розділу І додатку 1 до Декларації з ПДВ за червень 2012 року (вх. №9041896720 від 19.07.2012 р.).

В акті перевірки відповідачем зазначено, що у податковому обліку ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" розрахунок від 14.06.2012 р. №142 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 23.03.2012 р. №222 на суму ПДВ - 45086 грн. не знайшов свого відображення. Сума ПДВ віднесена ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" до складу податкового кредиту за березень 2012 року за податковою накладною від 23.03.2012 р. №222 складає 22 860,00 грн.. Отже, відповідачем зроблено висновок про те, що в порушення п. 192.1, п.192.3 ст. 192, п.193.1 ст.193, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" завищено суму податкового кредиту за березень 2012 року на 22 860,00 грн..

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 192.1 ст. 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Пунктом 192.3 статті 192 ПК України передбачається, що результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно із формою розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі - розрахунок), затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. №1379 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", покупець при його отриманні має засвідчити факт такого отримання, а саме вказати на примірнику розрахунку продавця дату отримання розрахунку та поставити підпис.

Таким чином, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача одночасно підлягають відповідному коригуванню в деклараціях з ПДВ того звітного податкового періоду, на який припадає дата отримання отримувачем розрахунку.

Тобто, розрахунок коригування від 14 червня 2012 року, отриманий підприємством 31 червня 2012 року не може зменшити податковий кредит за березень 2012 року.

Щодо сплати податку на додану вартість як необхідної умови для отримання бюджетного відшкодування, відповідачем зазначалося, що відповідно до ПК України бюджетному відшкодуванню підлягають лише ті суми, які були фактично сплачені до бюджету. Як стверджує відповідач, право на відшкодування податку на додану вартість з бюджету виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету від продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем в ціні товару.

Проте, такі висновки податкового органу є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування в порядку та за критеріями, визначеними у розділі V ПК України.

Отже, за своїм визначенням бюджетне відшкодування не передбачає умови, яка б пов'язувала його з надходженням податку до бюджету від продавця чи його постачальників.

Статтею 200 ПК України, яка регулює порядок визначення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податку від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати іншими платниками податку до бюджету.

Разом з тим, абз. 2 п. 200.17 вищезазначеної статті забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Таким чином, відшкодування ПДВ залежить виключно від формування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.

Виходячи з вищевикладених норм законодавства, колегія суддів зазначає, що Податковим кодексом України не передбачено, що для отримання платником податку бюджетного відшкодування обов'язковою умовою є фактичне надходження цих сум до бюджету. Слід зазначити, що у разі невиконання іншими підприємствами за ланцюгом постачання товарів зобов'язань зі сплати податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для цих підприємств. Факт невиконання іншими підприємствами за ланцюгом постачання товарів зобов'язань зі сплати податку до бюджету не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на бюджетне відшкодування, у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає безпідставними висновки відповідача щодо необхідності фактичної сплати ПДВ до бюджету як умови для надання бюджетного відшкодування.

Разом з тим, колегія суддів робить висновок про протиправність нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України встановлено, що при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Накладаючи на позивача штраф у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток, завищеної суми бюджетного відшкодування з ПДВ, відповідач виходив із того, що позивач повторно протягом 1095 днів порушив норми податкового законодавства щодо нарахування та сплати зазначених вище податків.

Однак, як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, повторність вчинення позивачем протягом 1095 днів порушення норм податкового законодавства стосовно податку на прибуток та ПДВ не підтверджується жодними доказами.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 14 березня 2013 року №0000042720 та форми "В1" від 14 березня 2013 року №0000032720 прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко