Постанова № 40476735, 15.09.2014, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4389/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюк І.В.,

за участю секретаря - Чернобай А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000114800 від 06.05.2014 року, № 0000234800 від 30.07.2014 року, № 0000244800 від 30.07.2014 року; визнати незаконними дії відповідача при проведенні планової виїзної документальної перевірки та складання за її наслідками акту перевірки від 17.04.2014 року № 39/2808-48/01125672/9.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі - Товариство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 17.04.2014 року № 39/2808-48/01125672/9, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіряючими безпідставно зроблені висновки щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операції між ДП «ІМТП» та його контрагентами, відсутності об'єктів оподаткування, неможливості реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання, недодержання вимог Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (нікчемність договору). Також акт перевірки містить необґрунтовані висновки про неможливість встановити виконання робіт ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» та вплив отриманих послуг на господарську діяльність Порту, а також про неутримання і неперерахування податку на доходи фізичних осіб під час відшкодування коштів відрядженим працівникам. Разом із тим, позивач зазначає, що формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, що є підставою для зменшення об'єкту оподаткування. Висновки про неправомірність віднесення до валових витрат та податкового кредиту коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентами не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконними. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірні та підлягають скасуванню. Крім того, перевірка проведена з порушенням процедури, встановленої ПК України, оскільки проводилася на підставі наказів керівника податкового органу, які завчасно не були вручені суб'єкту господарювання, у зв'язку із чим відповідні дії по проведенню перевірки та складенню акту перевірки, на думку позивача, є неправомірними.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити, зважаючи на обґрунтованість оскаржуваних дій щодо проведення перевірки, наказу і податкових повідомлень-рішень та наявність порушень позивачем податкового законодавства.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову.

Судом встановлено, що на підставі п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.77.4 ст.77, п.82.3 ст.82 ПК України в періоді з 26.12.2013 року по 10.04.2014 року співробітниками СДПІ з ОВП у м. Одесі міжрегіонального Головного управляння Міндоходів України проведена планова виїзна документальна перевірка ДП «Іллічівський морський торговельний порт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складений акт від 17.04.2014 року № 39/2808-48/01125672/9.

Перевірка проводилася у періоді з 26.12.2013 року по 10.04.2014 року, чим на думку позивача порушено порядок проведення перевірок, встановлений ст.ст. 77, 82 ПК України.

Судом встановлено, що наказом СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУМ від 10.12.2013 року № 185 створено робочу групу по проведенню планової виїзної документальної перевірки ДП «ІМТП» та доручено у 30-денний строк провести перевірку, починаючи з 26.12.203 року. Наказом від 17.01.2014 року № 41 проведення планової виїзної документальної перевірки було зупинено з 20.01.2014 року на строк не більше 30 робочих днів, наказом від 19.02.2014 року № 111 проведення перевірки було поновлено з 24.02.2014 року. В подальшому наказом від 13.03.2014 року № 150 термін проведення перевірки було продовжено на 15 робочих днів з 21.03.2014 року.

Відповідно до п.82.1 ст.82 ПК України тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів. Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Згідно з п.82.4 ст.82 ПК України проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов'язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Відповідно до п.1.2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Держаної податкової служби від 31 жовтня 2012 року № 948, за рішенням керівника органу ДПС, яким було призначено перевірку, проведення документальної планової або позапланової виїзної перевірки великого платника податків може бути зупинено на строк, визначений у п. 82.4 ст. 82 розділу II Кодексу, з подальшим поновленням проведення на невикористаний строк, про що видається відповідний наказ із зазначенням строку зупинення та обставин, що спричинили таке зупинення.

Наказ про зупинення документальної планової чи позапланової виїзної перевірки видається на підставі доповідної записки керівника підрозділу органу ДПС, який організував (очолював) таку перевірку, з викладенням об'єктивних причин необхідності такого зупинення.

Копія наказу органу ДПС про зупинення перевірки не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків (посадовим особам платника або його законному (уповноваженому) представнику) під підпис.

За необхідності поновлення перевірки керівник органу ДПС, який видав наказ про зупинення перевірки, може видати наказ про поновлення документальної планової або позапланової виїзної перевірки до закінчення терміну, на який її було призупинено. Наказ видається на підставі доповідної записки керівника підрозділу органу ДПС, який організував (очолював) перевірку, у разі усунення (закінчення дії) обставин, що стали підставою для такого зупинення. У такому випадку орган ДПС може поновити перевірку не раніше наступного робочого дня з дня вручення платнику податків копії наказу про поновлення перевірки із зазначенням дати такого поновлення.

Як встановлено судом, фактично перевірка ДП «ІМТП» тривала 45 робочих днів, що відповідає ст.82 ПК України. Посилання позивача на отримання повноважною особою Підприємства наказу від 13.03.2014 року № 150 із запізненням на один день (18.03.2014 року замість 17.03.2014 року), як на підставу для визнання незаконними дій відповідача при проведенні планової виїзної документальної перевірки, суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначений довід та його методологічна основа базується виключно на засадах юридичного позитивізму, що суперечить засаді розумності правового регулювання.

Поряд із тим, суд враховує, що обраний позивачем спосіб захисту прав, які він вважає порушеними, не відповідає законодавству, позаяк факт проведення перевірки та стверджувані ним обставини не спроможні порушити права особи та складаються виключно на реалізацію компетенції суб'єкта владних повноважень, в даному випадку - податкового органу. Натомість викладені в акті перевірки висновки, які слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, підлягають правовій оцінці при розгляді по суті позовних вимог щодо оскарження зазначених відповідних податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням викладеного не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання незаконним дій відповідача при проведенні планової виїзної документальної перевірки та складанні за її наслідками акту перевірки від 17.04.2014 року № 39/2808-48/01125672/9.

Перевіркою встановлено ряд порушень податкового законодавства, з якими позивач не погодився, у зв'язку із чим надав відповідні заперечення, які були задоволені частково.

На підставі вищевказаного акту перевірки було прийнято ряд податкових повідомлень-рішень, які були оскаржені ДП «Іллічівський морський торговельний порт» в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги Підприємства податковим органом було скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014 року №№ 0000144800, 0000134800; частково скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.04.2014 року № 000084800 в сумі основного платежу 1197295,62 грн., в сумі штрафної (фінансової) санкції 598647,82 грн., та № 0000094800 в сумі основного платежу 134468 грн., в сумі штрафної (фінансової) санкції 26725 грн.; залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000114800 від 06.05.2014 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18261 грн.

На підставі п.5.1 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року № 1236, податковою інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.07.2014 року № 0000234800, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в розмірі 386337 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 99124 грн.; від 30.07.2014 року № 0000244800, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 174873,83 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 111053,60 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями № 0000114800 від 06.05.2014 року, від 30.07.2014 року №№ 0000234800, 0000244800, позивач звернувся за судовим захистом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині підлягаючими задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 30.07.2014 року № 0000244800 слугували висновки щодо порушення Портом пп.192.1.1 п.192.1, п.192.3 ст.192, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Розділу V Податкового кодексу України; податкового повідомлення-рішення від 30.07.2014 року № 0000234800, відповідно, - п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.1, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

Зокрема, перевіряючі дійшли висновку щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операції між ДП «ІМТП» та його контрагентами, відсутності об'єктів оподаткування, неможливості реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання, недодержання вимог Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (нікчемність договору).

Так, в ході перевірки правомірності включення до складу витрат вартості робіт по забезпеченню охорони громадського порядку Іллічівським МВ ГУ МВС України в Одеській області в сумі 988470 грн. перевіряючі дійшли висновку щодо завищення ДП «ІМТП» витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в загальні сумі 988470 грн.

Згідно з висновком податкового органу, собівартість наданих послуг, що відображено бухгалтерською проводкою Дт91 «Загальновиробничі витрати» з подальшим віднесенням на рахунок 23 «Виробництво», за умови наявності на Підприємстві власної служби морської безпеки у кількості 465 осіб, неправомірно віднесено до валових витрат, оскільки влив цих послуг на господарську діяльність неможливо встановити.

Поряд із тим, судом встановлено, що у періоді, який перевірявся, діяв укладений між Портом та Іллічівським МВ ГУМВС України в Одеській області договір від 30.04.2004 року № 345-о, предметом якого є забезпечення охорони громадського порядку та посилення умов збереження матеріальних цінностей, у тому числі вантажів, на підвідомчій Порту території силами особового складу відділу за плату.

Згідно з умовами Договору Відділ щомісячно до 10го числа поточного місяця виставляє рахунки на передоплату, а Порт оплачує рахунки на протязі п'яти банківських днів з моменту отримання. Розрахунок суми за виконані Відділом роботи проходить виходячи з вартості витрат на утримання Відділу в рік, яка складає 564840 гривень, згідно погодженого кошторису виходячи із розрахунку 36 штатних одиниць Відділу (15690 гривень на одного співробітника).

Відповідно до п.2.1.1 Договору Відділ забезпечує охорону громадського порядку й посилення умов зберігання матеріальних цінностей та переробляємих вантажів шляхом профілактично-попереджувальних робіт з розкриттям зроблених правопорушень, а саме: проводить роботу по виявленню посадових осіб, які займаються витратами та крадіжками держаного майна шляхом використання службового становища; спільно з представниками «Ради порту по охороні переробляємих вантажів» проводить роботу по посиленню умов зберігання переробляємих вантажів порту; своєчасно реагувати та приймати необхідні міри відповідно до чинного законодавства України на всі повідомлення й зави, подані Портом.

Згідно службового листа відділу майнових відносин Порту від 11.03.2013 року № 199/17.2-2.1, на території Порту знаходяться 32 об'єкти, у тому числі комплекс очисних споруд, адміністративні будівлі, магазини, склади, автобази, кінотеатр, інтерклуб, дитячі садочки, гуртожитки, автостоянка, житлові будівлі тощо. При цьому складовою частиною охорони є патрулювання зовнішнього периметру Порту.

Обставини виконання вищезазначеного договору були предметом судового розгляду справи № 815/1815/13-а Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» до Державної фінансової інспекції в Одеській області, третя особа - Іллічівський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про часткове визнання протиправною та скасування вимоги про усунення виявлених ревізією порушень.

За результатами судового розгляду суди першої та апеляційної інстанцій дійшли єдиного висновку щодо відсутності порушень вимог законодавства в ході укладання та виконання вищевказаного договору.

Передбачене ч.1 ст.72 КАС України звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні встановлює обов'язок суду враховувати такі обставини при вирішенні даної справи.

У зв'язку із цим суд відхиляє посилання відповідача на Перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 року № 795, зокрема на відсутність в останньому послуги «охорона громадського порядку», оскільки пунктом 18 ч.1 ст.10 Закону України «Про міліцію» передбачено, що міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана охороняти на договірних засадах власність та фізичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про міліцію» фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Крім того, суд критично оцінює доводи податкового органу щодо наявності у Порта власної служби морської охорони, адже це твердження не може бути покладено в основу висновку про неправомірне включення до складу витрат вартості робіт по забезпеченню охорони громадського порядку Іллічівським МВ ГУ МВС України в Одеській області, оскільки дана обставина жодним чином не вливає на можливість укладання додаткових охоронних договорів за наявності відповідних підстав.

При цьому згідно з пп. «в» пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання, у т.ч. охорона.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, серед іншого, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У свою чергу, в силу ст.ст. 3, 44 ГК України суб'єкти господарювання вільні у способах для досягнення економічних і соціальних результатів, зокрема у формуванні програми діяльності, виборі постачальників і споживачів продукції, матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, тощо.

Крім того, перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді ДП «ІМТП» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» на підставі договору від 21.08.2012 року про проведення експлуатаційних днопоглиблювальних робіт.

Як вбачається з акту перевірки, у зв'язку із ненаданням Портом ліцензії на право проведення робіт з днопоглиблення та водолазних робіт ТОВ «ТЕК «Транс Інвест»; письмової інформації підряднику за п'ять днів до початку робіт; дозвільних документів на морський відвал ґрунту; звіту про водолазне обстеження дня біля причалів; проекту виробництва робіт, схеми розкладання якорів та схеми руху судна на морське звалище, погоджені з Капітаном порту; замовлення на перепустки техніки спеціалістів підприємства на територію Порту, перевіряючі дійшли висновку про неможливість встановити виконання робіт та вплив отриманих послуг на господарську діяльність Порту.

Так, на письмовий запит про надання пояснень та відповідних підтверджуючих документів від 10.04.2014 року підприємством вищеперелічені документи не надані.

Ненадання замовлення на перепустки техніки спеціалістів підприємства на територію Порту слугувало підставою для висновку про непідтвердження факту перебування фахівців ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» та субпідрядника ЧП «Щит» на території порту та відповідно виконання ними робіт.

З урахуванням викладеного перевіркою встановлено порушення п.138.2 ст.138, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, внаслідок чого Портом завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 68924 грн.

Поряд із тим, судом встановлено, що на запит податкового органу від 10.04.2014 року Порт листом від 14.04.2014 року № 291/19-15 (т. ІІІ, а.с. 137-140) надав пояснення та витребувані документи.

Зокрема, лист ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» від 12.07.2012 року до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про роз'яснення щодо відсутності необхідності отримання ліцензії на здійснення будівельної діяльності у разі проведення робіт з технічного обслуговування портових акваторій та підхідних каналів з метою забезпечення безпеки мореплавства, та відповідь від 07.08.2012 року № 40-16-5613, в якій наявне посилання на Порядок ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 року № 1396, відповідно до якого Держархбудінспекція України здійснює ліцензування господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV i V категорії складності.

Крім того, Портом надано лист ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» від 23.08.2012 року № 157, в якому зазначено, що вказане підприємство уклало угоди з субпідрядниками ЧМ «Щит» від 05.07.2012 року № 13/04 на гідротехнічне забезпечення робіт, ТОВ «СПТР» від 20.08.2012 року № 7/08 на водолазне обстеження акваторії. Попередні проміри та водолазне обстеження субпідрядники починають виконувати з 27.08.2012 року; технічне завдання, погоджене капітаном ДП «ІМТП» ОСОБА_1 20.04.2012 року та затверджене головним інженером Порту ОСОБА_2 03.05.2012 року, щодо експлуатації днопоглиблювальних робіт у причалів ДП «ІМТП», яке містить інформацію про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики закупівлі; плани (схеми) промірів глибин (попередні та виконавчі); телефонограму директору ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» про надання відповіді на лист від 03.09.2012 року щодо технічної можливості та справності морського самовідвізного грейферного земснаряда «Куяльник» для надання експлуатаційних днопоглиблювальних робіт у відповідності до умов договору від 21.08.2012 року № 815-0; довідка Капітана порту про склад та термін перебування суден підрядника в акваторії порту, а саме щодо руху ГЗС «Куяльник» на акваторії морського порту в 2012 році (06.09.2012 р. о 03:35 год. - вийшло з порту; о 05:56 год. - зайшло у порт; 09.09.2012 р. о 03:45 год. - вийшло з порту; о 06:40 год. - зайшло у порт).

Крім того, судом встановлено, що обставини виконання ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» взятих на себе зобов'язань за договором № 815-о були предметом судового розгляду по господарській справі № 5006/33/117/2012 за позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторська компанія «Транс Інвест» про стягнення заборгованості в сумі 172418,67грн., 3% річних у розмірі 311,77грн., відсотків за користування коштами в сумі 779,43грн.

Так, господарським судом встановлено, що 10.10.2012р. сторонам складено акти приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2012р. на суму 66293,30грн., №2 за вересень 2012р. - 10247,62грн., №3 за вересень 2012р. - 3039,17грн., №4 за вересень 2012р. - 1281,38грн., №5 за вересень 2012р. - 2110,51грн.. що загалом становить 82971,98грн. Зазначені акти підписані з обох сторін та підписи скріплені відбитками печаток підприємств. У зв'язку із цим суд дійшов висновку, що підрядник здав, а замовник прийняв без заперечень виконані роботи за Договором на суму 82971,98грн.

З урахуванням викладеного та беручи до уваги сукупність наданих позивачем доказів на підтвердження обставин виконання робіт за Договором № 815-0, суд вважає висновок податкового органу про неможливість встановити факт виконання ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» послуг та вплив отриманих послуг на господарську діяльність Порту необґрунтованим.

При цьому суд критично оцінює посилання податкового органу на п.6.2 Договору, яким передбачений обов'язок замовника надати підряднику доступ на територію Порту з оформлення необхідних перепусток для доступу на територію порту, оскільки це не впливає на обставини виконання договору. Так, суд враховує пояснення представника позивача щодо обставин входу на територію Порту, надані в судовому засіданні, відповідно до яких існує три типа перепусток: постійна, тимчасова, разова. При цьому в системі контролю та управління ДМ «ІМТП» фіксуються лише постійні перепустки. Крім того, якщо особа перетинає контрольно-пропускний пункт на техніці або автотранспорті, в системі фіксується лише факт проходження через КПП людини на авто, без урахування його типу чи виду. Таким чином, відсутність у системі контролю та управління Порту факту проходження людини через КПП не означає, що особа чи техніка не перебували на території Порту, тому відповідні перепустки, передбачені п.6.2 Договору, могли не виписуватися.

Отже суд вважає правомірним віднесення позивачем витрат на виконання робіт за Договором № 815-0 та відсутність стверджуваних в акті перевірки порушень п.132.8 ст.132, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України.

Крім того, перевіркою встановлено, що по постачальникам Порту: ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восход», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Інтелектуальні Технології Відеоспостереження», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет» - у відповідних періодах актами перевірок не підтверджено реалізацію ТМЦ, послуг, що свідчить про сумнівність цих операцій.

Так, перевіряючі дійшли висновку про порушення Портом п.138.2 ст.138, пп.139.1.1 та пп.139.1.9 ст.139 ПК України внаслідок віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрати по операціями із ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет» щодо поставок ТМЦ за відсутності товарно-транспортних накладних.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже суд не погоджується із вищевикладеним висновком податкового органу, оскільки товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. В спірних же правовідносинах не оцінюється правомірність формування Портом даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Крім того, перевіркою встановлено порушення пп.192.1.1 п.192.1, п.192.3 ст.192, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України внаслідок аналізу співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у ДП «ІМПТМ» станом на дату закінчення перевірки (розбіжність в розмірі 122480,71 грн.).

Зазначені розбіжності встановлені в результаті перевірок контрагентів позивача, в ході яких встановлено, що у продавців не підтверджені податкові зобов'язання. Виходячи з інформації, зазначеної в актах перевірок контрагентів Порту: ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восход», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Інтелектуальні Технології Відеоспостереження», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет», перевіряючими визнано видані постачальниками податкові накладні такими, що містять недостовірну інформацію щодо місцезнаходження юридичної особи-продавця, у зв'язку із чим зроблено висновок про оформлення податкових накладних з порушенням вимог абз. «г» п.201.1 ст.201 ПК України.

Вирішуючи спір, суд враховує, що чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини, визначено порядок встановлення факту відсутності юридичної особи за місцем її знаходження та відповідна процедура анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Так, частиною 12 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що у разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. Частиною 14 тієї ж статті визначено, що у разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей. Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Однак, податковий орган обмежився даними висновків інших податкових інспекцій про незнаходження підприємств за юридичними адресами, внаслідок чого дійшов хибного висновку про порушення вимог ст.201 ПК України при оформленні податкових накладних та безпідставності формування на їх підстав податкового кредиту.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Слід також зазначити, що висновки перевіряючих порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Отже суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та дослідивши фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування податкового кредиту, з огляду на наступне.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст.198 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Перевіряючим не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товар не придбавався в ході перевірки не встановлені. При цьому перевіряючим не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарської операції, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції.

В даному випадку податковий орган обмежився посиланням на акти перевірок інших податкових інспекцій та без самостійного дослідження господарських операцій дійшов хибного висновку про безтоварність укладених позивачем із контрагентами правочинів, залишивши поза увагою первинну документацію.

Поряд із тим з наданих позивачем доказів судом вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар був поставлений, а договори виконано сторонами в повному обсязі.

Таким чином, встановивши реальність операції між позивачем та його контрагентами, дотримання ДП «ІМТП» вимог Податкового кодексу України, пред'явлення ним до контролюючому органу первинної документації, відсутність будь-якої шкоди інтересам держави тощо, суд дійшов висновку про правомірне формування позивачем податкового кредиту, та, відповідно, про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначив, що для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість встановленню та перевірці, зокрема підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Отже позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання товарів від контрагентів.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що первинна документація містить достовірну і несуперечливу інформацію про те, ким поставлявся та відвантажувався товар (надавалися послуги), якими матеріально відповідальними особами оприбутковувався товар, на яких складах зберігався, подальший рух товару тощо.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням положень діючого законодавства, суд приходить до висновку, що доводи перевіряючого щодо безпідставного формування ДП «ІМТП» податкового кредиту, які підтверджені первинними бухгалтерськими документами, та складені належним чином і відповідають вимогам ведення бухгалтерського обліку, є необґрунтованими, оскільки факти отримання товару підтверджені достатніми та належними доказами.

Крім того, зі змісту акту від 17.04.2014 року № 39/2808-48/01125672/9 вбачається, що вибірковою перевіркою правильності розрахунків по авансовим звітам по рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» встановлено порушення: згідно авансового звіту № 72 від 04.07.2012 року (підзвітна особам ОСОБА_3) відшкодовано 7521 грн. за авіаквиток Київ-Донецьк. До електронного квитка у вигляді роздруківки маршруту не представлені оригінали розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі про сплату за авіаквиток. Згідно авансового звіту № 11 від 10.09.2012 року (підзвітна особам ОСОБА_4.) відшкодовано 4525 грн. за авіаквиток Одеса - Санкт-Петербург. До електронного квитка у вигляді роздруківки маршруту не представлені оригінали відривної частини посадкового талону відрядженого ОСОБА_4 Згідно авансового звіту № 13 від 10.09.2012 року (підзвітна особам ОСОБА_5) відшкодовано 2525 грн. за авіаквиток Одеса - Санкт-Петербург. До електронного квитка у вигляді роздруківки маршруту не представлені оригінали відривної частини посадкового талону відрядженого ОСОБА_6 Згідно авансового звіту № 46 від 25.09.2012 року (підзвітна особам ОСОБА_3) відшкодовано 1690 грн. за авіаквиток Одеса-Київ. До електронного квитка у вигляді роздруківки маршруту не представлені оригінали відривної частини посадкового талону відрядженого ОСОБА_7

З урахуванням викладеного перевіряючі дійшли висновку, що податок на доходи фізичних осіб підприємством не утримувався та до бюджету не перераховувався, чим було порушено пп.164.2.11 п.164.2 ст.164, пп.170.9.1 п.170.9 ст.170, пп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України.

Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. N 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 р. N 362) затверджена Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон.

Згідно з п.7 розділу ІІІ Інструкції витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Відповідно до п.7 розділу ІІІ цієї ж Інструкції у разі використання електронного авіаквитка підставою для відшкодування витрат на його придбання є такий пакет документів: оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера); роздрук на папері частини електронного авіаквитка з вказаним маршрутом (маршрут/квитанція); оригінали відривної частини посадкових талонів пасажира.

Поряд із тим, представником позивача в судовому засіданні на огляд суду були надані оригінали розрахункових (платіжних) документів, електронні квитки та оригінали відривної частини посадовких талонів пасажирів, що підтверджують здійснення розрахункових операцій по відрядженням працівників Порту.

Відповідно до пп.164.2.11 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Згідно з пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Таким чином, позивачем доведено належними та допустими доказами понесення витрат на проїзд відряджених працівників та суми, сплачені за авіаквитки, у зв'язку із чим спростовано висновки за актом перевірки щодо порушення пп.164.2.11 п.164.2 ст.164, пп.170.9.1 п.170.9 ст.170, пп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України. Отже суд дійшов висновку відсутність у Підприємства обов'язку щодо сплати податку на доходи фізичних осіб за викладених вище обставин, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення від 06.05.2014 року № 0000114880 є необґрунтованим та підлягаючим скасуванню.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 06.05.2014 року № 0000114800, від 30.07.2014 року № 0000234800 та № 0000244800.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2014 року.

Суддя _____ І.В. Завальнюк