Постанова № 40473071, 10.09.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2014 р. Справа № 924/494/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Грязнов В.В.

суддів Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "Перлина Поділля-2005" на рішення господарського суду Хмельницької області від 25.06.14 р.

у справі № 924/494/14 (суддя Музика М.В. )

позивач Дочірнє підприємство ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг" м.Київ

відповідач Приватне підприємство "Перлина Поділля-2005" смт.Стара Ушиця

про розірвання договору фінансового лізингу, вилучення предмету лізингу та стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу,

за участю представників сторін:

позивача - Цибенко В.В., представника, довіреність в справі

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 08 вересня 2014 року у справі №924/494/14 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Маціщук А.В., тимчасовою непрацездатністю судді Сініциної Л.М. та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Грязнов В.В. , суддя Розізнана І.В. .

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25.06.14р. у справі № 924/494/14(суддя Музика М.В.) позов дочірнього підприємства ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" "Лізингова компанія "Укрексімлізинг" до приватного підприємства "Перлина Поділля-2005" про розірвання договору фінансового лізингу, вилучення предмету лізингу та стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу задоволено.

Стягнуто з приватного підприємства "Перлина Поділля-2005" на користь Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" "Лізингова компанія "Укрексімлізинг" - 207 537,11 грн. (двісті сім тисяч п`ятсот тридцять сім грн. 11 коп.) - заборгованості, 347, 01 (триста сорок сім грн. 01 коп.) -пені, 7 609, 55 грн. (сім тисяч шістсот дев`ять грн. 55 коп.) судового збору.

Розірвано договір фінансового лізингу № 013-Л від 11.07.2008 р., укладений між дочірнім підприємством ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" "Лізингова компанія "Укрексімлізинг" та приватним підприємством "Перлина Поділля-2005".

Вилучено у приватного підприємства "Перлина Поділля-2005" та повернуто Дочірньому підприємству Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг" предмет лізингу за договором фінансового лізингу №013-Л від 11.07.2008 р. - навантажувач фронтальний ковшовий Liu Gong 835, 2008 року випуску, номер двигуна 69716883., номер державної реєстрації 46556 АА.

Задовольняючи позов та застосовуючи положення ст. ст.173, 174, 193, 199 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 526, 546, 548, 549, 806 Цивільного кодексу України та ст. 1, 7, 10, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", місцевий господарський суд вказав, що відповідач не виконав зобов'язань по сплаті лізингових платежів згідно затвердженого графіку на загальну суму 207 537, 11 грн. Доказів погашення заборгованості суду не подано, доводи позивача не спростовано. Крім того, суд першої інстанції встановив, що останній лізинговий платіж відповідачем (до подання позову до суду) було сплачено 30.10.2013 р. Позивач звернувся з листами до відповідача з вимогою повернути предмет лізингу 20.03.2013р. (№ 014) та №065 від 16.07.2013р. Отже, на думку суду, позивач звертався 20.03.2013 р. та 16.07.2013 р. з вимогою достроково розірвати договір лізингу та повернути предмет лізингу , однак відповідач відповіді на вказані вимоги не надав, а тому суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Не погодившись з постановленим рішенням, приватне підприємство "Перлина Поділля-2005" звернулось з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи та прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Щодо позовних вимог про розірвання договору фінансового лізингу та вилучення предмета лізингу посилається на ст. 188 ГК України, ст. 651 ЦК України та п. 15.2. договору фінансового лізингу №013-Л від 11.07.2008р., з яких вбачається що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Також вказує, що не погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги № 13 від 20.03.2013 р. та № 065 від 16.07.2013 р., направлені позивачем на адресу відповідача є вимогами про дострокове розірвання договору фінансового лізингу та припинення зобов'язань з наступних підстав:

- у вказаних вимогах в жодному випадку не йде мова про розірвання договору фінансового лізингу.

- у вказаних вимогах, позивач, помилково, не взявши до уваги додаткову угоду №013-Л/З від 29.07.2011 р. до договору №013-Л від 11.07.2008 р., якою продовжено строк дії договору фінансового лізінгу до 01.11.2014 р., ставив вимогу про повернення предмета лізингу в зв'язку із закінченням строку дії договору фінансового лізінгу (п.1.2. ст.1 договору).

- якщо навіть припустити, що дані вимоги є зверненням про дострокове розірвання договору фінансового лізінгу , то тоді відсутній взагалі предмет спору (щодо розірвання договору в судовому порядку), оскільки такий договір вже розірваний в односторонньому порядку.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості, апелянт посилається на статті 806 ЦК України, ст. 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відповідно до яких зауважує, що договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі - продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Вказує, що статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Тобто, як вважає апелянт, задовольняючи позовні вимоги в сукупності, суд розірвав договір, вилучив предмет лізингу (купівлі-продажу) у відповідача та стягнув викупну вартість (вартість товару) в тому числі і ту, яку скаржник мав заплатити до 01.11.2014 р., що само по собі є абсурдним. Тобто має місце факт, що з відповідача стягнуть всю вартість, про те останній не набуває права власності на товар.

Просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 25.06.14р. у справі № 924/494/14 та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу Дочірнє підприємство ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг" вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, а з апеляційною скаргою не погоджується з наступних підстав.

В статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", серед іншого, зазначено, що лізингодавець має право:

- відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

- вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

З посиланням на частину 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", вважає, що право на односторонню відмову від договору фінансового лізингу є правовим наслідком порушення лізингоодержувачем норм законодавства та умов договору щодо обов'язку сплати лізингових платежів.

Вказує, що "недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права, шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору" - така позиція застосування даної норми права відображена в п. 4 Листа Вищого господарського суду від 15.01.2010р. № 01-08/12 та Постанові Верховного Суду України від 01.12.2009р. N 50/101-08.

Звертає увагу, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Згідно п.4.1. Договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингодавцю передбачені умовами ст. 4 Договору лізингові платежі.

Заборгованість лізингоодержувача з винагороди перед лізингодавцем, станом на день розгляду справи 25.06.2014р. становила 207 537,11 грн., початок виникнення несплаченої заборгованості з 04.05.2012р., при цьому дана заборгованість станом на 08.09.2014року досі не сплачена. Тобто, і на сьогоднішній день, лізингоодержувач продовжує безоплатно користуватися предметом лізингу, чим тривалий час порушує істотні умови договору та норми законодавства.

Вказує, що неодноразово зверталися до відповідача з вимогами про сплату заборгованості та повернення предмету лізингу від 20.03.2013р. № 013 та від 16.07.2013р. № 065 , які були проігноровані відповідачем, в зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду. При цьому звертає увагу, що відповідач помилково зазначає в апеляційній скарзі, що "даними вимогами було розірвано договір фінансового лізину, а отже предмет спору в частині розірвання договору відсутній", оскільки в вимогах про розірвання договору не зазначалось.

Стосовно заперечень відповідача щодо не правомірності задоволення позовних вимог в частині стягнення "викупної" вартості, вказує, що ці твердження також є помилковими та безпідставними, оскільки позивачем до стягнення заявлено лише суми заборгованості по нарахованій та простроченій винагороді за користування.

Просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 25.06.14р. у справі №924/494/14 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання відповідач не з'явився, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений належним чином та заздалегідь, про що свідчить повідомлення відділення поштового зв'язку про вручення ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 25 липня 2014 року про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення розгляду скарги на 10 вересня 2014 року (а.с.125).

09.09.14р. від відповідача на адресу Рівненського апеляційного господарського суду електронною поштою надійшло клопотання , в якому останній просить відкласти розгляд справи у зв'язку із хворобою та перебуванням представника апелянта на лікарняному і не проводити її розгляд без участі представника.

Представник позивача заперечила проти заявленого клопотання.

Суд відхиляє зазначене клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з статтею 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Так, відповідно до статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката.

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Таким чином, представляти інтереси апелянта в суді при розгляді даної справи може бути будь-яка особа, наділена повноваженнями на представництво відповідною довіреністю.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що апелянт не був позбавлений права направити в судове засідання іншого представника для представлення інтересів товариства. Крім того, доказів хвороби представника чи неможливості розгляду справи без його участі апеляційному суду надано не було.

Також, апеляційний суд звертає увагу на той факт, що відповідач звертався з таким клопотанням також і до суду першої інстанції, однак доказів на підтвердження хвороби та перебування представника на лікарняному не надавав.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутності представника ПП "Перлина Поділля-2005".

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві. Просив залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 25.06.14р. у справі № 924/494/14 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення , судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Перлина Поділля -2005" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.01.2008р. між Дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг" (лізингодавець) (правонаступником якого є дочірнє підприємство ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Лізингова компанія "Укрексімлізинг") та Приватним підприємством "Перлина Поділля-2005" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 013-Л.

Пунктами 1.1 договору передбачено , що лізингодавець зобов'язаний придбати від свого імені у власність та передати лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу навантажувач фронтальний пневмоколісний CLG 856, стандартної заводської якості в кількості 1 (одна) одиниця техніки та навантажувач фронтальний ковшовий Liu Gong CLG 835 у кількості 1 (одна) одиниця техніки, а лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю авансовий платіж в розмірі і порядку, визначеному пунктом 2.2. цього Договору, та прийняти предмет лізингу у лізинг. Специфікація предмета лізингу міститься в Додатку №1, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що предмет лізингу передається лізингоодержувачу у лізинг строком на 36 місяців, починаючи з дня підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу відповідно до статті 3 нього Договору. Протягом строку лізингу лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно вимог, встановлених статтею 4 цього Договору. За умови належного виконання своїх грошових зобов'язань та інших обов'язків за цим Договором лізингоодержувач має право користуватись предметом лізингу згідно умов, встановлених статтею 7 цього Договору, а по закінченню строку лізингу та виконанні всіх умов договору лізингодавець зобов'язується передати належним чином право власності на предмет лізингу лізингоодержувачу.

Взаємні права і обов'язки сторін за цим Договором виникають з моменту набуття сили цим Договором (п. 1.3 договору).

Відповідно до п.4.1 договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати лізингодавцю передбачені цією статтею лізингові платежі. Сплата лізингових платежів за цим договором здійснюється лізингоодержувачем щомісячно протягом всього строку лізингу.

Статтею 12 Договору передбачено, що дефолтом є один або декілька випадків невиконання або неналежного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за цим договором, а також інші випадки, обставини, факти, юридичні дії чи бездіяльність, які свідчать про неспроможність виконати свої зобов'язання за цим договором або створюють загрозу такого невиконання. Дефолтом може визнаватись, на розсуд лізингодавця, один або декілька таких випадків: прострочення лізингоодержувачем строку сплати лізингових платежів та/або інших грошових зобов'язань за цим договором (включаючи сплату штрафів та пені) більш ніж на тридцять календарних днів (п.12.1, п.12.2).

У пункті 15.1. Договору вказано, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань. Датою набуття сили цим договором є дата, вказана в правому верхньому куті першого аркуша цього договору.

Додатком №1 до договору (специфікація предмету лізингу) сторони встановили найменування, асортимент, комплектність, кількість предмету лізингу; додатком №2 - графік лізингових платежів.

Відповідно до акту приймання-передачі предмету лізингу від 31.07.2008р. позивач передав, а відповідач прийняв навантажувач фронтальний ковшовий LiuGong CLG 835, рік випуску 2008, номер двигуна 69716883 (а.с. 39).

Додатковими угодами №013-Л/1 від 30.12.2008р., №013-Л/2 від 29.04.2011 р., № 013-Л/3 від 29.07.2011 р. позивач та відповідач змінювали графіки лізингових платежів (а.с. 31-35).

Листами № 014 від 20.03.2013р. та №0 65 від 16.07.2013р. позивач звертався до відповідача з вимогами погасити заборгованість по лізинговим платежам та повернути предмет лізингу (вимоги направлялись рекомендованими листами з повідомленням про вручення) (а.с. 40-43).

Проте відповідач проігнорував вищевказані вимоги, а тому позивач звернувся із позовом до суду, в якому просить розірвати договір фінансового лізингу №013-Л від 11.07.2008р., укладений між позивачем та відповідача; вилучити у відповідача та передати позивачу предмет лізингу за вищевказаним договором, а саме: навантажувач фронтальний ковшовий LiuGong CLG 835, рік випуску 2008р., № двигуна 69716883, № держ. реєстрації 46556 АА; стягнути з відповідача 268 307,00 грн. заборгованості, з яких 265 146,00 грн.- заборгованість по несплачених відсотках, 2815,00 грн. - заборгованість з винагороди за надання послуг фінансового лізингу, 347,00 грн. - пеня. у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу №013-Л від 11.07.2008р. та додаткових угод до нього.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 207 537, 11 грн. та пеню у розмірі 347, 01 грн. Вимоги про розірвання договору лізингу та вилучення предмету лізингу залишились незмінними (а.с. 102-103).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне застосувати наступні положення чинного законодавства .

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач не виконав зобов'язань по сплаті лізингових платежів згідно затвердженого графіку на загальну суму 207 537, 11 грн.

Як на момент прийняття рішення судом першої інстанції, так і на момент апеляційного перегляду справи відсутні докази добровільного погашення відповідачем заборгованості по лізинговим платежам, а відтак, вимога позивача про стягнення 207 537, 11 грн. заборгованості є підставна і правомірно задоволена судом першої інстанції.

Пунктом 11.1 договору від 11.07.2008р. передбачено, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період існування прострочених сум до оплати за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання лізингоодержувачем простроченого зобов'язання включно. Сплата пені здійснюється у день сплати лізингових платежів або в будь - який інший день за згодою або на вимогу лізингодавця. Сплата пені не звільняє лізингоодержувача від виконання простроченого грошового зобов'язання.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи доведеність факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем правомірно нараховано пеню.

Отже, з урахуванням викладеного, судова колегія, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, згідно якого розмір пені становить 347 грн. 01 коп., вважає його правильним.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення вимоги позивача про розірвання договору фінансового лізингу виходячи з приписів ст. 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Згідно ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач, не виконуючи умови спірного договору в частині сплати лізингових платежів, істотно порушував умови договору, чим позбавляв позивача того на, що він розраховував при укладенні договору.

У зв'язку із викладеним позивач звертався до відповідача із листами № 014 від 20.03.2013р. та № 065 від 16.07.2013р., в яких міститься вимога повернути предмет лізингу. Однак, відповідач відповіді на вказані вимоги не надав.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

З наведених норм вбачається, що договір може бути розірваний двома способами: позасудовим та судовим.

При цьому апеляційним судом зазначається, що відмова сторони від договору лізингу, передбачена ст.ст. 7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", є правом, а не обов'язком сторони, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення сторони до суду з вимогою про розірвання договору в судовому порядку.

Вищевказане підтверджується також і постановою Верховного Суду України від 01.12.2009 р. по справі № 50/101-08, де зазначено, що недотримання позивачем вимог частини 2 ст.188 ГК України щодо обов`язку надсилання іншій стороні пропозиції про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутись за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного правочину. (п.4 Листа ВГСУ № 01-08/12 від 01.12.2009 р. "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України).

Також, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Враховуючи викладене апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апелянта про неправомірність розірвання місцевим господарським судом договору фінансового лізингу без надіслання позивачем пропозиції про його розірвання у позасудовому порядку.

Крім того, п. 7 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

А тому, колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції, що похідна вимога позивача про витребування у відповідача майна (навантажувача фронтального ковшового) також підлягає задоволенню, виходячи з приписів ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 651, 653 Цивільного кодексу України, якими передбачено право вимагати повернення предмета лізингу в разі невиконання (прострочення виконання) грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу та його розірвання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про задоволення позову в повному обсязі.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Хмельницької області від 25 червня 2014 року у справі № 924/494/14.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 25 червня 2014 року у справі №924/494/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Перлина Поділля -2005" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.