Рішення № 40473052, 09.09.2014, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року Справа № 925/1743/13

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участю представників сторін:

від прокурора - Чухало О.В. - прокурор відділу прокуратури м. Черкаси,

від першого відповідача - Житнікова Т.А. - представник за довіреністю,

від другого відповідача - Агапов А.Д. - представник за довіреністю,

від третьої особи - представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом прокурора міста Черкаси в інтересах держави

до 1.Черкаської міської ради, м. Черкаси;

2. товариства з обмеженою відповідальністю "ВАіС", м. Черкаси

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області,

м. Черкаси

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору оренди

землі, зобов'язання повернути земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернувся прокурор міста Черкаси в інтересах держави до Черкаської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "ВАіС" про:

- визнання недійсним рішення Черкаської міської ради від 09 липня 2010 року №5-928 "Про скасування рішення Черкаської міської ради від 10 червня 2010 року №5-783 та про надання товариству з обмеженою відповідальністю "ВАіС" земельної ділянки в оренду по вул. Дахнівській, 52";

- визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 30 липня 2010 року між відповідачами, зареєстрований 12 жовтня 2010 року Черкаській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" за №041080200157;

- зобов'язання другого відповідача повернути першому відповідачу надану в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 1500,00 кв.м під магазин промислових товарів та кафе, нормативна грошова оцінка якої складає 1 091 625 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 23 грудня 2013 року зі справи №925/1743/13 у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 червня 2014 року постанову суду апеляційної інстанції від 18 березня 2014 року та рішення суду першої інстанції від 23 грудня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 22 липня 2014 року справу №925/1743/13 прийнято до свого провадження суддею Васяновичем А.В. та призначено розгляд справи на 05 серпня 2014 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом встановлено, що Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується реєстром поштових відправлень господарського суду Черкаської області.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю з підстав викладених в позовній заяві.

Представник першого відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, однак письмового відзиву не надав.

Представник другого відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 18 грудня 2013 року та зазначав, що згідно положень чинного на той час законодавства передача в оренду земельної ділянки мала здійснюватись без проведення земельних торгів. Положення про Держсільгоспінспекцію було затверджено лише через рік після укладення спірного договору оренди, а на момент прийняття спірного рішення контроль за використанням та охороною земель здійснював Держкомзем, який вважав за можливе надання в оренду земельної ділянки другому відповідачу.

Також другий відповідач стверджував, що прокурором не наведено жодних обґрунтувань того, в чому саме відбулося порушення інтересів держави, який саме матеріальний збиток завдано державі.

Крім того в матеріалах наявний позитивний висновок департаменту екології та раціонального природокористування про погодження матеріалів щодо вибору земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведені доводи, товариство з обмеженою відповідальністю "ВАіС" просило суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Водночас другий відповідач подав заяву про пропуск позовної давності, у якій вказав, що при прийнятті спірного рішення прокурор був присутній на сесії міської ради, копія спірного рішення направлялась прокурору, отже позовна давність сплила 19 червня 2012 року, що є підставою для відмови у позові.

Третя особа надала суду свої пояснення в яких зазначала, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" у Державної інспекції сільського господарства у Черкаській області відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом для захисту не своїх порушених прав чи інтересів, а державних інтересів пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель, а тому, на думку інспекції, прокурор в даному випадку правомірно звернувся до суду з позовом саме як позивач.

В судовому засіданні, яке відбулося 09 вересня 2014 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1743/13.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників судового процесу, а також дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, визначених законодавчими актами України.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року за №459/2011 "Про Державну інспекцію сільського господарства України" є Державна інспекція сільського господарства України.

Водночас, ст. ст. 6, 9, 10 вищевказаного Закону, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також її повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України.

Зважаючи на те, що чинним законодавством України визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд дійшов висновку, що прокурором правомірно пред'явлено позов в інтересах держави в якості позивача.

Також судом враховано, що відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року за № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" у разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови.

Звертаючись до суду з відповідним позовом прокурор зазначав, що оскаржуване рішення та укладений на його підставі спірний договір оренди суперечить вимогам ст. 124 Земельного кодексу України, оскільки внаслідок прийняття першим відповідачем відповідного рішення та укладення на його підставі договору оренди, другому відповідачу було передано в оренду земельну ділянку без дотримання встановленої законом процедури проведення земельних торгів.

Виділення спірної земельної ділянки в оренду можливе було лише за результатами розгляду містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта, не передбаченого містобудівною документацією, яким би обґрунтовувалась можливість зміни функціонального призначення території за умови затвердження останнього у встановленому порядку відповідно до п. 3.1. та 3.5. ДБН Б.1.1-4-2002 Черкаською міською радою, де посадові особи управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради мали право надати позитивні висновки щодо можливості надання земельної ділянки під громадську забудову.

Містобудівне обґрунтування на спірну земельну ділянку відсутнє.

Розроблений проект землеустрою в порушення ч. 4 ст.123 ЗК України, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", п. п.4.2.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03 грудня 2004 року №391 (в редакції чинній на дату прийняття спірного рішення), не пройшов обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Разом з тим, спірне рішення прийнято на підставі проекту землеустрою, який не містить висновку про погодження відведення спірної земельної ділянки Державною інспекцією охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, тобто єдиного природоохоронного органу, який має право надавати відповідні висновки.

Таким чином, договір укладений на підставі спірного рішення з порушенням вимог ст. ст. 123, 124, 135 ЗК України, а тому на підставі ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України та ст. 20 ч.1 ст. 207 ГК України, ст. 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Крім того позивач зазначав, що у відповідності до п. 5.3. розділу ІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року №4176-VІ передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право. Як наслідок позовна давність на оскарження спірного рішення закінчується 20 листопада 2014 року, отже позов, як стверджував прокурор, подано у межах встановленої законом загальної позовної давності.

Скасовуючи раніше прийняті постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2014 року та рішення господарського суду Черкаської області від 23 грудня 2013 року Вищий господарський суд України в своїй постанові від 26 червня 2014 року зазначав, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року пункт 1 розділу Х "Перехідні положення" доповнено, зокрема, абзацом третім такого змісту: "у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла" від 29 червня 2010 року у розділі II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" пункт 3 викладено в такій редакції: "Прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)".

Колегія суддів Вищого господарського суду України звернула увагу на те, що момент до якого передача в оренду земельних ділянок здійснювалась без проведення земельних торгів (аукціонів) (а саме: прийняття відповідного рішення органами про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки) передбачено абзацом 3 п. 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (відповідні зміни внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року).

В той же час, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла", зокрема п. 20, передбачено, що рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто вказаним Законом передбачено лише термін чинності такого рішення.

Наведені приписи законодавства не було враховано апеляційним господарським судом, у зв'язку з чим останній прийшов до передчасних висновків у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення №5-928 від 09 липня 2010 року,) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З матеріалів справи вбачається, що 09 липня 2010 року Черкаською міською радою було прийнято рішення за №5-928 "Про скасування рішення Черкаської міської ради від 10 червня 2010 року №5-783 та про надання товариству з обмеженою відповідальністю "ВАіС" земельної ділянки в оренду по вул. Дахнівській, 52", згідно якого було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано другому відповідачу земельну ділянку площею 1500 кв.м. по вул. Дахнівській, 52 в оренду на 49 років (без права передачі її в суборенду) за рахунок земель Черкаської міської ради під розташування магазину промислових товарів та кафе (торгівельний павільйон).

За основним цільовим призначенням земельну ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови.

На підставі вищевказаного рішення, 30 липня 2010 року між Черкаською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВАіС" (орендар) було укладено спірний договір оренди землі, згідно умов якого орендарю було передано в оренду на 49 років зазначену вище земельну ділянку.

Згідно ст. ст. 6, 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 134 ЗК України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);

використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам;

надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);

створення озеленених територій загального користування;

будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала;

поновлення договорів оренди землі;

надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом.

Частиною 3 ст. 134 ЗК України визначено, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

Згідно абз. 3 п. 1 розділу Х Перехідних положень ЗК України у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Судом встановлено, що другому відповідачу передавалася в оренду земельна ділянка вільна від нерухомого майна та інфраструктури, про що було зазначено в п. 3 договору оренди землі від 30 липня 2010 року.

Також суду не було надано належних та допустимих доказів того, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення №5-928 від 09 липня 2010 року та укладення оспорюваного договору оренди землі від 30 липня 2010 року на земельній ділянці знаходилось будь - яке нерухоме майно, яке належало б саме другому відповідачу.

Оскільки оскаржуване рішення було прийняте після 01 січня 2008 року, відтак проведення земельних торгів при передачі другому відповідачу в оренду земельної ділянки по вул. Дахнівській, 52, було обов'язковим згідно наведених вище норм закону.

Однак спірним рішенням було надано земельну ділянку другому відповідачу не на конкурентних засадах, земельні торги (аукціон) не проводилися, що є порушенням вимог ст. 124 ЗК України.

При цьому судом також було враховано, що відповідно до ст.136 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) органи державної влади або органи місцевого самоврядування, уповноважені приймати рішення про відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису), визначають перелік таких земельних ділянок для продажу на земельних торгах окремими лотами.

Земельна ділянка, у тому числі та, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди) державної або комунальної власності, виставляється на земельні торги окремим лотом після:

а) визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками;

б) визначення вартості лота, при чому вартість земельної ділянки дорівнює її нормативній грошовій оцінці;

в) виготовлення технічного паспорта об'єкта продажу.

У технічному паспорті містяться відомості про:

а) розміри земельної ділянки;

б) місце розташування (адресу);

в) форму власності (державна чи комунальна);

г) грошову оцінку земельної ділянки або прав на неї (оренди, суперфіцію, емфітевзису) та оцінку розташованого на ній об'єкта нерухомого майна і стартову ціну лота;

ґ) природний і господарський стан земельної ділянки;

д) цільове призначення земельної ділянки;

е) містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки;

є) інвентаризаційний опис будівель і споруд (для забудованої земельної ділянки).

Технічний паспорт об'єкта продажу (лота) та документація із землеустрою, необхідна для підготовки земельної ділянки до аукціону, виготовляються на замовлення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування чи державних органів приватизації, відповідно до їх повноважень щодо продажу земель, та після укладення договору купівлі-продажу об'єкта продажу (лота) передаються безоплатно покупцю цього об'єкта продажу (лота).

Таким чином, рішення №5-928 від 09 липня 2010 року прийнято Черкаською міською радою з порушенням порядку передачі земельних ділянок в оренду, встановленого Земельним кодексом України, що є підставою для визнання його недійсним повністю.

Посилання другого відповідача в даному випадку на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла" від 29 червня 2010 року є помилковими, оскільки момент до якого передача в оренду земельних ділянок здійснювалась без проведення земельних торгів (аукціонів) передбачено абзацом 3 п. 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (відповідні зміни внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року).

В той же час, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла", зокрема п. 20, передбачено, що рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто вказаним Законом передбачено лише термін чинності такого рішення.

Що стосується доводів позивача про те, що спірне рішення прийнято на підставі проекту землеустрою, який не містить висновку про погодження відведення спірної земельної ділянки Державною інспекцією охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, а ґрунтується на висновку Департаменту екології та безпеки населення виконавчого комітету Черкаської міської ради №27 від 07 лютого 2009 року судом враховано наступне:

За приписами статті 123 ЗК України та у відповідності із постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Згідно із статтею 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їхвиконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Статтею 39 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", розмежовані поняття охоронюваних природних об'єктів місцевого значення та загальнодержавного значення.

Статтями 113 - 120 Конституції України визначені виконавчі органи та їх функції, а статтями 140 - 146 - органи місцевого самоврядування.

У статті 143 Конституції України зазначено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Разом з тим, зі змісту статей 123, 151 ЗК не вбачається, що відсутність висновку одного з органів, зазначених у цих статтях, у тому числі й природоохоронного, є підставою для скасування рішення про надання землі в оренду, як це зокрема, зазначається в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2013 року зі справи № 21-365а12.

Водночас, статтею 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції Закону на момент прийняття спірного рішення) визначено, що обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема,

проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і земле користувань.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 19 серпня 2014 року було зобов'язано другого відповідача надати суду висновок державної експертизи землевпорядної документації.

Проте, другий відповідач не надав суду доказів того, що проект землеустрою проходив обов'язкову державну експертизу.

Порушення положень ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" є самостійною підставою для визнання недійсним рішення про надання земельної ділянки в оренду.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі судом враховано наступне:

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Оскільки рішення від 09 липня 2010 року за №5-928, на підставі якого було укладено спірний договір оренди землі від 30 липня 2010 року, визнано судом недійсним, то як наслідок це є підставою для визнання недійсними вказаного договору оренди.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Проте, оскільки повернути вже здійснене за договором оренди землі неможливо, суд вважає за необхідне визнати недійсним спірний договір на майбутнє.

Відповідний висновок міститься також в п. 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Позов в частині вимог про зобов'язання другого відповідача повернути першому відповідачу надану в оренду земельну ділянку задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Таким чином, другий відповідач зобов'язаний повернути орендовану земельну ділянку лише після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав.

Отже, з вимогою про зобов'язання другого відповідача повернути першому відповідачу орендовану земельну ділянку прокурор звернувся до суду передчасно, оскільки на даний час право першого відповідача не порушено і на момент прийняття судом рішення про визнання договору оренди землі недійсним на майбутнє - договір оренди фактично ще не припинив свою дію.

Крім того, дану вимогу прокурором заявлено фактично в інтересах першого відповідача.

За таких обставин, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Стосовно посилання другого відповідача на пропущення прокурором позовної давності та про застосування відповідних наслідків суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Із змісту наведеної норми вбачається, що цей строк обчислюється саме для особи, права якої порушено. Для кожного позивача строк обчислюється окремо.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" в Господарський процесуальний кодекс України внесені зміни, відповідно до яких право виступати позивачем надано прокурору.

Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним законом, необхідно розмежовувати наступні випадки: 1) прокурор є позивачем; 2) позов подається прокурором в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.

В першому випадку, строк позовної давності обчислюється саме для прокурора, оскільки він є особою в розумінні ст. 256 ЦК України. В іншому випадку, строк позовної давності обчислюється для визначеного позивача, який уособлює державу в інтересах якої подано позов, а при зверненні до суду мають місце відносини представництва (діє від імені іншої особи), то для нього не здійснюється окремий відлік строків позовної давності. Такий строк обчислюється саме для особи, права якої порушено та в інтересах якої подається прокурором позов.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", яким надано право прокурорам виступати позивачами, а відтак і окремого обчислення строку позовної давності, набрав чинності 01 грудня 2012 року.

Оскільки з 01 грудня 2012 року у прокурора в силу прийняття закону виникла можливість бути позивачем, то не раніше даної дати може почати обчислюватися строк позовної давності саме для прокурора, який виступає позивачем.

Крім того, другий відповідач у своїй заяві просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності та зазначав, що прокурору було відомо про спірне рішення в момент його прийняття, тобто 09 липня 2010 року.

Коли саме прокурору стало відомо про спірний договір другий відповідач у своїй заяві не зазначає, та відповідних доказів про дані обставини суду не надав.

Прокурор не є стороною спірного договору оренди землі.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з наявних в справі доказів, прокурору було направлено Державною інспекцією сільського господарства в Черкаській області інформацію 11 жовтня 2013 року (а.с. 63 т.1).

Водночас, у відповідності до підпункту 3 п. 5 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року, № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", що набув чинності 15 січня 2012 року передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

З позовом прокурор звернувся до суду 24 жовтня 2013 року.

Таким чином, строк позовної давності позивачем (прокурором) не пропущено, а тому правові підстави для застосування наслідків, встановлених ч. 4 ст. 267 ЦК України, відсутні.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Оскільки відповідно до підпункту 11 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору, то згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (ч. 3 ст. Закону України "Про судовий збір").

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір підлягає сплаті у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 мінімальних заробітних плат (підпункт 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір"), за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати (підпункт 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Згідно ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки першим відповідачем було прийнято спірне рішення з порушенням вимог земельного законодавства, то судовий збір в розмірі 1 147 грн. 00 коп. за розгляд спору немайнового характеру (визнання недійсним рішення) слід покласти на Черкаську міську раду.

Крім того, за розгляд позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди судовий збір суд вважає за необхідне покласти на обидві сторони договору оренди порівну.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 49, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Черкаської міської ради від 09 липня 2010 року №5-928 "Про скасування рішення Черкаської міської ради від 10 червня 2010 року №5-783 та про надання товариству з обмеженою відповідальністю "ВАіС" земельної ділянки в оренду по вул. Дахнівській, 52".

3. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди землі, укладений 30 липня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ВАіС" та Черкаською міською радою, зареєстрований 12 жовтня 2010 року Черкаській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" за №041080200157.

4. В решті вимог - в позові відмовити.

5. Стягнути з Черкаської міської ради, вул. Б.Вишневецького, 36, м. Черкаси, ідентифікаційний код 25212542 - 1 720 грн. 50 коп. судового збору в доход Державного бюджету України через державну податкову інспекцію у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси) для зарахування на реєстраційний рахунок №31213206783002, отримувач - УДКСУ у м. Черкасах Черкаської області, код - 38031150, банк - ГУДКСУ у Черкаській області, МФО - 854018, код бюджетної класифікації - 22030001 за розгляд справи в господарському суді Черкаської області.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВАіС", вул. Чайковського, 49/1, м. Черкаси, ідентифікаційний код 30599231 - 573 грн. 50 коп. судового збору в доход Державного бюджету України через державну податкову інспекцію у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси) для зарахування на реєстраційний рахунок №31213206783002, отримувач - УДКСУ у м. Черкасах Черкаської області, код - 38031150, банк - ГУДКСУ у Черкаській області, МФО - 854018, код бюджетної класифікації - 22030001 за розгляд справи в господарському суді Черкаської області.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 15 вересня 2014 року.

Суддя А.В.Васянович