Рішення № 40470836, 10.09.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"10" вересня 2014 р. Справа № 911/1814/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Приватного комунального підприємства «Теплокомунсервіс», Київська обл., м. Буча

про стягнення 166473,76 грн

Головуючий суддя: Третьякова О.О.,

судді: Наріжний С.Ю.,

Черногуз А.Ф.

Представники сторін:

Позивача - Сидоренко А. С., довіреність №14-100 від 18.04.2014 року,

Відповідача - Калюжна К. П., довіреність №1583 від 08.10.2013 року.

Обставини справи:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.05.2014 року порушено провадження у справі №911/1814/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) до Приватного комунального підприємства «Теплокомунсервіс» (далі - відповідач) про стягнення 166473,76 грн. та призначено розгляд справи на 03.06.2014 року.

В судових засіданнях 03.06.2014 року, 24.06.2014 року, 08.07.2014 року та 16.07.2014 року оголошувались усні перерви до 24.06.2014 року, 08.07.2014 року, 16.07.2014 року та 23.07.2014 року відповідно.

Також, в ході розгляду спору відповідно до ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 23.07.2014 року суд, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи №911/1814/14 та у зв'язку з особливою складністю спору дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи у складі трьох суддів.

Ухвалою від 23.07.2014 року призначено колегіальний розгляд справи №911/1814/14 у складі трьох суддів.

Розпорядженням голови Господарського суду Київської області від 24.07.2014 року №140-АР призначено колегію з розгляду справи №911/1814/14 у складі трьох суддів: головуючого судді Третьякової О. О., суддів: Черногуза А. Ф. та Ейвазової А. Р.

Ухвалою від 25.07.2014 року справу №911/1814/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Третьякової О. О., суддів: Черногуза А. Ф. та Ейвазової А. Р. Та призначено розгляд справи на 05.09.2014 року.

Розпорядженням В.о. голови Господарського суду Київської області від 04.09.2014 року №185-АР у складі колегії з розгляду справи №911/1814/14 здійснено заміну судді Ейвазової А.Р. на суддю Наріжного С.Ю.

Ухвалою від 05.09.2014 року справу №911/1814/14 прийнято до провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя Третьякова О. О., судді: Черногуз А. Ф. та Наріжний С.Ю.

У зв'язку з чим, в судовому засіданні 05.09.2014 року оголошувалась перерва до 10.09.2014 року.

В судовому засіданні 10.09.2014 року позивач підтримав позовні вимоги, відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у візиві на позов та доповненнях до нього.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази та пояснення, суд

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин та наданих позивачем доказів, 03.08.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) та Приватним комунально-побутовим підприємством «Теплокомунсервіс» (Покупець) укладено Договір №12/6-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на визначених Договором умовах.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання Договору Продавець з жовтня по грудень 2012 року передав, а Покупець отримав природний газ об'ємом 3 539,216 тис. м3 всього на суму 4633 541,59 грн.

Факт приймання-передачі природного газу підтверджується наступними Актами приймання-передачі природного газу:

- Акт приймання-передачі природного газу від 25.12.2012 року на суму 664 810,44 грн. (газ, спожитий у жовтні 2012 року);

- Акт приймання-передачі природного газу від 25.12.2012 року на суму 1517 953,26 грн. (газ, спожитий у листопаді 2012 року);

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2012 року на суму 2450 777,89 грн. (газ, спожитий у грудні 2012 року);

Відповідні обставини підтверджуються наданими позивачем для огляду в судовому засіданні оригіналами вищенаведених Актів приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи. Акти підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками. Факт отримання від позивач природного газу за вищенаведеним Актами в зазначеному в них обсязі відповідачем не заперечується та не спростовується.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, відповідач був зобов'язаний оплатити природний газ, поставлений: у жовтні 2012 року - до 14.11.2012 року; у листопаді 2012 року - до 14.12.2012 року; у грудні 2012 року - до 14.01.2013 року.

Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі свої зобов'язання з оплати природного газу не виконав, отриманий від позивача природний газ оплачував з простроченням, що підтверджується розрахунком позовних вимог, довідкою про грошові операції та довідкою про сальдо.

Такі дії відповідача свідчать про порушення ним п.1.1 та п.6.1 Договору, що є підставою для застосування до відповідача передбаченої Договором та чинним законодавством відповідальності за порушення господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 Договору встановлено відповідальність за невиконання Покупцем умов п.6.1 Договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача 56 106,12 грн. пені та 94010,00 грн. штрафу.

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання спірного зобов'язання, яке є грошовим, позивач просить стягнути з відповідача на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 11 257,74 грн. та інфляційні в сумі 5099,90 грн.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, зазначив, що оскільки Акти приймання-передачі природного газу, поставленого у жовтні та листопаді 2012 року підписані лише в кінці грудня 2012 року, прострочення за такими Актами настає лише з 14.01.2013 року.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки згідно з п. 6.1. Договору оплата здійснюється за фактично спожиті обсяги газу до 14 числа, наступного за місяцем поставки і не ставиться в залежність від моменту підписання акту приймання-передачі.

Аналогічна позиція викладені також в постанові Вищого господарського суду України у справі № 5021/1407/12від 10.04.2014 року.

Також, позивач пояснив суду, що несвоєчасне підписання Актів сталось саме через затримку відповідача щодо їх складення та підписання, що відповідачем не спростовано належними доказами.

Крім того, суд враховує, що згідно з розділом 3 Договору Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця і саме Покупець відповідальний за роботу приладів обліку газу.

За умовами п. 3.4 Договору саме Покупець (відповідач) зобов'язаний надавати Продавцю не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники Акту приймання-передачі газу.

Таким чином, своєчасність підписання Актів приймання-передачі газу залежить від своєчасності складення та передачі таких актів саме відповідачем. Тобто в діях позивача відсутнє прострочення кредитора, що спричинило несвоєчасність оплати, тому відповідні обставини не впливають на строк виконання зобов'язання відповідачем.

Також в додатковому відзиві відповідач зазначив, що позивачем були допущені понаднормові відхилення від узгоджених сторонами помісячних планових обсягів поставок газу, які всупереч п.2.1.1. Договору не погоджувались у відповідних додаткових угодах, тому вважаються позадоговірними.

Враховуючи специфіку постачання природного газу та той факт, що забезпечення контролю за обліком поставленого природного газу покладається на Покупця, пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що Покупець (відповідач) зобов'язаний самостійно припиняти (обмежувати) споживання газу з першого дня відсутності підтвердженого Продавцем планового обсягу поставки.

Таким чином, оскільки поставка природного газу відбувалась на підставі укладеного між сторонами Договору і понаднормове споживання газу допущено з вини відповідача, який своєчасно не узгодив відповідне питання шляхом подання заявки позивачу для підтвердження, фактично спожиті обсяги природного газу, які до того ж зафіксовані приладами обліку та Актами приймання-передачі природного газу, мають оплачуватись на визначених Договором умовах.

Також, відповідач у відзиві частково визнав факт прострочки оплати природного газу за грудень 2012 року, посилаючись на затримки в бюджетному фінансуванні субсидій та компенсацій та повідомив суду, що відповідно до вимог Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Головним фінансовим управлінням Київської облдержадміністрації, ПКПП «Теплокомунсервіс» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» укладено Спільні Протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, згідно договору № 12/6-ТЕ-17 від 03.08.2012 року за рахунок коштів загального фонду державного бюджету: №3294 від 09.12.2012 року на суму 486 100,00 грн. за листопад місяць 2012 року, перерахування коштів здійснено 21.12.2012 року; №175. від 18.01.2013 року на суму 310550,00 грн. за грудень місяць 2012 року, перерахування коштів здійснено 24.01.2013 року; №455. від 19.02.2013 року на суму 373000,00 грн. за січень місяць 2013 року, перерахування коштів здійснено 22.02.2013 року; №746. від 20.03.2013 року на суму 370100,00 грн. за лютий місяц 2012 року, перерахування коштів здійснено 27.03.2013 року та № 984. від 18.04.2013 року на суму 302900,00 грн. за березень місяць 2012 року, перерахування коштів здійснено 01.07.2013 року.

Загальна сума кредиторської заборгованості відповідача, яка підлягає сплаті позивачу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету складає 1842 650 ,00 грн. і повністю була сплачена в період з грудня 2012 року по липень 2013 року.

Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАЕК «Нафтогаз України» та Державного казначейства України від 03.02.2009 року №342/16358 затверджений Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію (надалі - Порядок) встановлено, що спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків підписуються усіма учасниками розрахунків: відповідним головним фінансовим управлінням, відповідним головним управлінням Державної казначейської служби України, постачальниками та транспортувальниками ресурсів (надавачами товарів, послуг), Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок».

Відповідач вважає, що підписавши зазначені Протокольні рішення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, сторони замінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах Договору новим зобов'язанням про оплату відповідачем обсягів газу за рахунок коштів субвенції з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання в загальній сумі боргу, в частині 1842650 ,00 грн.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки Протокольні рішення стосуються виключно джерел та порядку фінансування оплати отриманого природного газу за Договором, а саме джерелом фінансування погоджено кошти державного бюджету. При цьому, жодних змін до умов Договору, зокрема, в частині строків оплати та відповідальності за прострочення, не вносилось, питання про його припинення чи заміну (новацію) не вирішувалось. Аналогічна позиція про те, що спільне протокольне рішення не змінює умов господарського договору, підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України, зокрема, у справах 924/1265/13, №924/1265/13.

Таким чином, наведені відповідачем Протокольні рішення жодним чином не змінюють та не припинять зобов'язань сторін за Договором, а лише свідчать про те, що відповідачу погоджено бюджетне фінансування оплати отриманого природного газу.

Угод щодо зменшення чи скасування передбачених Договорм санкцій, 3% річних та 7% штрафу відповідні Протокольні рішення не містять.

Щодо посилання відповідача на позицію Вищого господарського суду України у постановах у справах №5011-42/13548-2012 від 05.11.2013р., №5011-35/1271/2012 від 09.09.2013 р., №5011-35/1272-2012-42/527-2012 від 01.07.2013 р., №5011-35/1534-2012-42/553-2012 від 10.07.2013 р., суд зазначає, що у відповідних справах мова йшла про наявність укладених договорів про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась та постачалась населенню і виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, в той час, як у справі, що розглядається, відповідні договори не укладались, Протокольні ж рішення свідчать лише про визначення джерела фінансування і не вносять жодних змін стосовно організації взаєморозрахунків.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено факт прострочення відповідача щодо оплати отриманого протягом жовтня-грудня 2012 року природного газу, що є підставою для застосування до нього передбаченої умовами Договору та чинним законодавством відповідальності за періоди фактичного прострочення.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України).

Підстави та умови нарахування пені та штрафу визначені у відповідному п.7.2 Договору, зокрема, передбачено, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, пеня нарахована на суми фактичного прострочення за відповідні періоди прострочення в межах визначеного ч.6 ст.232 Господарського кодексу України строку, тому вимога про стягнення 56106,12 грн. пені обґрунтована і підлягає задоволенню.

Як передбачено п.4 Листа Вищого господарського суду від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою ст.232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст.231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст.231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 року та постанова Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року у справі №06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 №42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Таким чином, враховуючи, що штраф нарахований у визначеному Договором розмірі за зобов'язаннями, простроченими більш ніж на 30 календарних днів, вимога позивача про стягнення 94010,00 грн. штрафу підлягає задоволенню.

Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та інфляційні нараховані на суми боргу з врахуванням часткових сплат та фактичних періодів прострочення виконання грошових зобов'язань, що відповідає вимогам ст.625 Цивільного кодексу України. Таким чином, вимога позивача про стягнення 3% річних в сумі 11257,74 грн. та інфляційних в сумі 5099,90 грн. відповідає нормі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та фактичним обставинам справ, тому підлягає задоволенню.

Також, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 80%, проти якого позивач заперечував, посилаючись на необхідність дотримання балансу майнових інтересів обох сторін, а також врахуванням того факту, що закупівля природного газу який поставлявся в т.ч. відповідачу породжує у позивача відповідні майнові зобов'язання перед контрагентами, які порушуються внаслідок несвоєчасних розрахунків покупців природного газу, що завдає позивачу збитків.

Дослідивши вкладені в клопотанні відповідача обставини та надані ним докази, суд зазначає, що наданий відповідачем Баланс (Звіт про фінансовий стан на 31.03.2014 року) не обґрунтовує підстав для застосування судом ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, згідно з якою, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У зв'язку з чим, судом встановлено, нараховані позивачем пеня та штраф відповідають умовам Договору, вимогам чинного закондавства та обставинам справи, тому не вважаються надмірно завищеними в порівнянні з простроченими відповідачем сумами.

Крім того, як визначено ст.617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відтак, посилання відповідача на порушення його контрагентами своїх зобов'язань, що призвело до виникнення значної заборгованості, не є підставою для звільнення від відповідальності.

Крім того, як наголошує Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах від 11.04.2013 року у справі № 5023/5038/12, від 13.12.2012 року у справі 10/5026/1270/20, зазначення в мотивувальній частині рішення в обґрунтування висновків про особливості бюджетного фінансування державних установ та організацій - споживачів тепла, а також про наявність перед відповідачем заборгованості населення за спожиті послуги з теплопостачання, визнати законним і обґрунтованим не можна.

Відповідно п.3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

З огляду на викладені обставини та заперечення позивача, суд не вбачає підстав для зменшення відповідальності відповідача за порушення термінів розрахунків за Договором.

Крім того, розмір, до якого просить відповідач зменшити неустойку, жодним чином не обґрунтована.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України відшкодування понесених Позивачем витрат по сплаті судового збору покладається судом на Відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 43, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс» (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Пушкінська, 59-Б, оф. 127, код 19408548) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 56106,12 грн (п'ятдесят шість тисяч сто шість гривень) пені, 94010,00 грн (дев'яносто чотири тисячі десять гривень) штрафу, 11257,74 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят сім гривень) 3% річних, 5099,90 грн (п'ять тисяч дев'яносто дев'ять гривень дев'яносто копійок) інфляційних втрат та 3329,48 грн (три тисячі триста двадцять дев'ять гривень сорок вісім копійок) витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено " 15" вересня 2014 року

Головуючий суддя О.О. Третьякова

Суддя А. Ф. Черногуз

Суддя С.Ю. Наріжний

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.