Ухвала суду № 40470596, 09.09.2014, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

09.09.2014

642/1349/14-ц

2/642/835/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бородіної О.В..

при секретарі - Алімурадовій Т.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області, третя особа ОСОБА_2, Головне управління юстиції у Харківській області, про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Харківського міського управління Головного Управління МВС України в Харківській області, та просив спростувати недостовірну інформацію поширену старшим слідчим Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_2 шляхом направлення відповідних листів на адресу Голови Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України та Начальника управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції України.; відшкодувати спричинену йому, моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 2000 грн. В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що в провадженні старшого слідчого Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області майора міліції ОСОБА_2 перебувало кримінальне провадження № 12013220060000091 від 08.01.2013 за підозрою арбітражного керуючого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та за підозрою гр. ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 було допитано у якості свідка.

Після чого, 01.07.2013 слідчим ОСОБА_2 було направлено лист Начальнику управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції України, в якому слідчий звинуватив арбітражного керуючого ОСОБА_5 в незаконному збагаченні під час ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_4.

Крім цього, 26.08.2013 слідчий направив лист Голові Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України в якому зазначив, що «арбітражний керуючий ОСОБА_5 причетний до незаконного заволодіння кредитним майном АТ «ОТП Банк».

Позивач зазначає, що поширена слідчим інформація є негативною оскільки, в ній стверджується про порушення ОСОБА_5 норм чинного законодавства, зокрема, ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» та, фактично, висловлене звинувачення у вчиненні злочину. Вважає, що відомості поширені старшим слідчим ОСОБА_2 у вказаних листах є завідомо неправдивими, поширені умисно, з метою вчинення тиску на ОСОБА_5, та порушують його честь, гідність та негативно впливають на ділову репутацію, чим завдають моральної шкоди, яка полягала в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги, оскільки позивач вимушений був виправдовуватися перед зазначеними органами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, були надані також письмові заперечення.

Третя особа ОСОБА_2 був присутнім лише у попередньому судовому засіданні, де зазначив про непогодження з позовними вимогами. У судові засідання не з"явився, про слухання справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, а тому суд вважає за можливим розглянути справу в його відсутності за наявними доказами

Представник третьої особи Головного управління юстиції у Харківській області надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В провадженні старшого слідчого Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області майора міліції ОСОБА_2 перебувало кримінальне провадження № 12013220060000091 від 08.01.2013 за підозрою арбітражного керуючого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та за підозрою гр. ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 було допитано у якості свідка.

01.07.2013 слідчим ОСОБА_2 було направлено лист Начальнику управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції України, в якому слідчий повідомив про причетність арбітражного керуючого ОСОБА_5 до незаконного збагачення під час ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_4.

Крім цього, 26.08.2013 слідчий направив лист Голові Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України в якому зазначив, що «арбітражний керуючий ОСОБА_5 причетний до незаконного заволодіння кредитним майном АТ «ОТП Банк».

Слідчий вказав у своїх листах, що «...Незаконними діями арбітражного керуючого ОСОБА_5 порушений Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», а також інші законодавчі акти. ДІЇ арбітражного керуючого є несумісними із займаною посадою, дискредитують Міністерство Юстиції України і пов'язані з його незаконними збагаченням. У зв'язку з цим прошу вас вжити заходів до зазначеного арбітражного керуючого, відмінити видану йому ліцензію арбітражного керуючого».

Головним управлінням юстиції у Харківській області були розглянуті листи направлені слідчим ОСОБА_2, та проведено перевірку, та як вбачається з листа № 24560/06-26 від 04.10.2013 року були витребувані від арбітражного керуючого ОСОБА_5 пояснення стосовно зазначених відомостей у листах слідчого від 31.07.2013 року та від 26.08.2013 року.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов"язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов"язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

За змістом ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Положеннями ст. 297, ч. 1 ст. 299 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»від 27 лютого 2009р. за № 1 під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно повязане з обов"язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоровя або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство»неможливе.

В п.15 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1 Пленум зазначив, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про інформацію»реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобовязані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України).

В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»від 27 лютого 2009р. за № 1 зазначено, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з"ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»від 27 лютого 2009р. за № 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Поширення інформації що "дії арбітражного керуючого ОСОБА_5 несумісні з його професійною діяльністю", "дескридитують Міністерство Юстиції України" суд вважає оціночними, а відтак ця інформація не підлягає визнанню недостовірною.

Що стосується зазначення слідчим ОСОБА_2 відомостей у зазначених листах стосовно того, що встановлена причетність арбітражного керуючого Чернишенко Олександра Петровича до незаконного заволодіння кредитним майном АТ "ОТП Банк" під час ліквідації СПД ФОП "ОСОБА_4, тобто фактично зазначення про вчинення кримінального правопорушення, то суд зазначає наступне.

Станом на час звернення слідчим з листами, у яких вказані ці факти, відсутній обвинувальний вирок, що набрав законної сили відносно арбітражного керуючого ОСОБА_5 з приводу обставин зазначених у листах слідчим ОСОБА_2, навіть не повідомлено про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, твердження про причетність ОСОБА_5 до вчинення злочину грубо порушує ст. 62 Конституції України та ч. 2,3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Згідно із ст. 17 КПК України поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (див. «Грабчук проти України», заява № 8599/02, п. 42) «Практика Суду встановлює, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами. Позивач довів у суді факт поширення недостовірної інформації, що порушила його особисті немайнові права, принизила честь, гідність та ділову репутацію. Відповідач не надали до суду обвинувального вироку, який вступив в законну силу стосовно ОСОБА_5 та яким він визнаний винним у вчиненні злочинних дій щодо незаконного заволодіння кредитним майном АТ "ОТП Банк" під час ліквідації СПД ФОП "ОСОБА_4, оскільки лише обвинувальний вирок може спростувати підстави зазначеного позову.

Тож суд приходить до висновку, що інформація про причетність арбітражного керуючого Чернишенко Олександра Петровича до незаконного заволодіння кредитним майном АТ "ОТП Банк" під час ліквідації СПД ФОП "ОСОБА_4 викладена у зазначених вище листах, на час їх написання є недостовірною та повинна бути спростована.

Ч. 4 ст. 277 ЦК України встановлено, що поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Таким чином вимоги позивача щодо відшкодування немайнової шкоди пред'явленої до відповідача Харківського міського управління Головного Управління МВС України в Харківській області обґрунтовані.

Згідно ч. 7 ст.277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. За таких обставин вимоги позивача про зобовязання відповідача спростувати недостовірну інформацію підлягає задоволенню, у спосіб, у який така недостовірна інформація була розповсюджена.

Згідно ст. 276 ЦК України орган державної влади, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Суд вважає, що способом, наближеним (адекватним) до способу поширення недостовірної інформації є направлення письмового повідомлення Харківським міським управлінням Головного Управління МВС України в Харківській області на адресу Голови Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України та на адресу Начальника управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції Україн з зазначенням, що інформація викладена у листах стосовно причетності арбітражного керуючого ОСОБА_5 до незаконного заволодіння кредитним майном АТ "ОТП Банк" під час ліквідації СПД ФОП "ОСОБА_4", станом на час написання цих листів є недостовірною.

Згідно ст.. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії завдали моральної втрати громадянинові, моральних страждань, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розповсюдженою недостовірною інформацією була спричинена позивачу моральна шкода, оскільки поставлена під сумнів його професійна діяльність, інформація викладена у зазначених листах спрямована на підрив довіри до діяльності позивача зі сторони контролюючих органів, формує помилкову думку про порушення позивачем законів, та безумовно спричинила шкоду честі, гідності та діловій репутації позивача.

Що ж стосується розміру морального відшкодування у даному конкретному випадку, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. не виходить за межі розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області, третя особа ОСОБА_2, Головне управління юстиції у Харківській області, про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов'язати Харківське міське управління ГУМВС України в Харківській області спростувати інформацію поширену старшим слідчим Червонозаводського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_2, шляхом направлення відповідних листів протягом місяця з часу набуття чинності судового рішення, із спростуванням такого змісту:

- на адресу Голови Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих Міністерства Юстиції України : "Інформація викладена у листі від 26.08.2013 року № 63/418 стосовно причетності арбітражного керуючого Чернишенко Олександра Петровича до незаконного заволодіння кредитним майном АТ "ОТП Банк" під час ліквідації СПД ФОП "ОСОБА_4", станом на 26.08.2013 року є недостовірною";

- на адресу Начальника управління з питань банкрутства Міністерства Юстиції України: "Інформація викладена у листі від 31.07.2013 року № 63/367 стосовно причетності арбітражного керуючого Чернишенко Олександра Петровича до незаконного заволодіння кредитним майном АТ "ОТП Банк" під час ліквідації СПД ФОП "ОСОБА_4", станом на 31.07.2013 року є недостовірною".

Стягнути з Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області на користь Чернишенко Олександра Петровича в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області на користь Чернишенко Олександра Петровича судові витрати у розмірі 487,20 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, або якщо рішення було ухвалене за відсутності осіб, що приймають участь у справі, протягом 10 днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя: О.В. Бородіна