Постанова № 40470024, 15.08.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2014 року 810/4592/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максібуд Інжиніринг"

до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Київський окружний адміністративний суд розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Максібуд Інжиніринг" до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Максібуд Інжиніринг" з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2014 №0003262202.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення - протиправним.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ "Максібуд Інжиніринг" зареєстроване як юридична особа 25.10.2010, ідентифікаційний код 36999559, як платник податків перебуває на обліку в Переяслав-Хмельницькій ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Баришівської ОДПІ Київської області ДПС (яку реорганізовано у Переяслав-Хмельницьку ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області) проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Максібуд Інжиніринг" з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ "Каліон" за період січень-квітень 2013 року, за наслідками якої складено Акт від 12.02.2014 №86/22-01/36949559 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акту перевірки встановлено порушення підприємством, зокрема, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198 ПК України.

Висновки Акту перевірки позивача ґрунтуються на обставинах, вказаних в актах перевірок інших суб'єктів господарювання, згідно яких укладені ними правочини здійснено без мети настання реальних наслідків, тому вони є нікчемними.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.03.2014 №0003262202, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 869 497,98 грн., з яких за основним платежем - 695598,38 грн. та 173899, 60 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У ході перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем завищено задекларовані суми податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 869 497, 98 грн.

В ході перевірки позивача податковим органом не заперечувалось дотримання підприємством вимог законодавства при оформленні бухгалтерських документів, що встановлюють факт здійснення господарських операцій, за наслідками яких ним задекларовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість, повна оплата вартості отриманих будівельно-монтажних послуг та належне відображення їх у бухгалтерському і податковому обліку позивача, його податковій звітності.

Суд звертає увагу, що Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкової звітності.

Згідно з п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзац другий).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені мит ними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Встановлені судом і наведені вище обставини, а також відповідність виписаних податкових накладних вимогам, визначеним статтею 201 ПК України, підтверджують виникнення у позивача права на податковий кредит, а тому його доводи про відсутність порушень пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України є обґрунтованими.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання було визначено позивачу у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених його контрагенту у складі вартості придбаних товарів і послуг. Оскільки на думку податкового органу товари фактично не поставлялись, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, дані угоди є нікчемними, а тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем протиправно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується у даній справі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 ЦК України).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів визнання у судовому порядку недійсним договорів, укладених між позивачем і його контрагентом, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують його виконання.

Разом з цим, факт надання будівельно-монтажних послуг (робіт) на користь позивача підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості придбаних послуг (робіт), придбаних у контрагента, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Суд також звертає увагу на те, що ст. 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вказані обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем і його контрагентом правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну в майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.

Щодо формування податковим органом в Акті перевірки висновків про нікчемність правочину, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору; належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі відповідачем, який посилається на нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом договорів, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності такого правочину.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження висновку про нікчемність правочину або доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку із занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності, суду не надано.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку та договори містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять назву замовника та виконавця, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції. Всі наявні в матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме будівельно-монтажні послуги (роботи) були надані, за якою ціною, між якими контрагентами.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначені правочини були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що вони спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

На момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та здійснення господарських операцій їх сторони були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Оскільки зобов'язання за договорами мали реальний характер (будівельно-монтажні послуги (роботи) біли надані), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1 та 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України щодо вчинення правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що жодних правопорушень в діях саме позивача відповідачем не виявлено, документи податкового обліку позивача не проаналізовано, єдиною підставою для висновку про завищення задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість є акти перевірок інших органів ДПС, згідно яких правочини, вчинені контрагентом позивача, мають ознаки фіктивності та нікчемності у зв'язку з неможливістю встановлення перевіряючими необхідних умов діяльності, товарних запасів, фондів і ресурсів.

Суд вважає такий висновок формальним і не об'єктивним, оскільки він ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як це передбачено п. 73.5 ПК України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, а на неможливості проведення самої звірки та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, висновок про нікчемність всіх угод не підкріплено фактами і доказами, з якими законодавець пов'язує нікчемність правочинів.

Також, Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу у справі №21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07.03.2014 №0003262202.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максібуд Інжиніринг" судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

4. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.