Постанова № 40469981, 05.08.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2014 року 810/3251/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СТОЛИЧНИЙ ХЛІБОЗАВОД"

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СТОЛИЧНИЙ ХЛІБОЗАВОД" (надалі - позивач) з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішеннь, від 14.05.2014 № 0001792201 та № 0001802201

Ухвалами суду від 07.07.2014 було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового слухання на 29.07.2014.

29.07.2014 за клопотанням представника відповідача розгляд справи було відкладено на 05.08.2014.

05.08.2014 сторони, повідомлені належним чином про розгляд справи, в судове засідання не з'явились. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та у порядку письмового провадження.

Представник відповідача жодних доказів на підтвердження неможливості прибуття в судове засідання до суду не подав.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач заперечень проти позову не подав.

Згідно з частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

У квітні 2014 року податковим органом була проведена планова виїзна перевірка позивача, за результатами якої відповідачем було складено Акт від 10.04.2014 № 869/10-08-22-01/31484879 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Перший столічний хлібозавод» (код за ЄДРПОУ 314879) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 30.09.2009 по 30.06.2012

Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив вчинення позивачем наступних порушень:

- пп. 14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 139 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну сум у 2 038 336 грн.

- п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 та п.201.10 ст.201, п.11 підрозділу 2 розділу XX Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 38 918 грн. та завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 224 874 грн.

- пп. 168. 1.1 п. 168. 1, пп. 168.1.2 ст. 168 Податкового кодексу України ТОВ «Перший столичний хлібозавод» не утримано податок з доходів фізичних осіб з коштів, виплачених платникам податків в сумі 1721,7 грн.

- п. 46.1 ст.46, пп.240.1.1 п.240.1 ст.240, пп.242.1.1 п.242.1 ст.242, п.250.2 ст.250 Податкового кодексу України ТOB Перший столичний хлібозавод» не подано податкову декларацію екологічного податку за 2 квартал 2012 року, в результаті чого занижено екологічний податок на загальну суму 213,71.

- п.3.5; 7.24 та 7.41 Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 637 „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (з послідуючими змінами та доповненнями).

- абзаців 2 та 6 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

- пункту 6 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.05.2012 № 0001792201, № 0001802201.

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме:

- копіям договорів;

- копіям видаткових накладних;

- рахункам-фактури;

- копіям податкових накладних;

- копіям банківських виписок.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач до суду заперечень проти позову та докази які б могли свідчити про те, що відповідач заперечує проти позову - не подав.

Як слідує з матеріалів справи, у Акті перевірки посадовими особами відповідача в основу порушень допущених позивачем було покладено висновки про фіктивність правочинів вчинених між позивачем та його контрагентами, безтоварність господарських операцій податковим органом не досліджувалась.

Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого п.4.1.4. Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97, - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Період в якому, було проведено господарські операції між позивачем та контрагентами, відносини щодо формування позивачем валових витрат з податку на прибуток регулювались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України від 28.12.1994 №334/94-ВР).

Відповідно до п.5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.3.9 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Щодо правового врегулювання відносин визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що договори укладені позивачем з контрагентами, за результатами господарських операцій по яких позивачем було сформовано податковий кредит та включено суми витрат, по таких операціях до валових витрат, - відповідач вважає нікчемними.

Однак, суд не погоджується з висновком відповідача про невизнання за позивачем права на податковий кредит та права на включення сум по таких господарських операціях до валових витрат, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та податку на прибуток.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність (нікчемність) договорів укладених позивачем із його контрагентами у перевіряє мий період, викладений в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваних рішень та має лише інформативний характер, а безтоварність господарських операцій як таких відповідачем під час проведення перевірки не досліджувалась.

За умов відсутності вказівки та доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Вказані підтверджуючі документи так само позивачем не було подано до суду, однак враховуючи приписи статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що відповідач у судове засідання не з'явився, висновки викладені в Акті перевірки не підтримав, заперечень проти позов та докази на обґрунтування заперечень до суду не подав, суд дійшов висновку, що відповідач проти обставин викладених у позові не заперечує.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім того, суд зазначає, що безумовним принципом адміністративного судочинства є принцип змагальності сторін.

Так, відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначений принцип адміністративного процесу, з врахуванням норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, унеможливлює самостійне встановлення судом обставин безпідставності позовних вимог за умов відсутності заперечень зі сторони відповідача, а тим паче - суб'єкта владних повноважень.

Таким чином суд, вивчивши документи подані представником позивача, дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заявлено клопотання про повернення судового збору.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0001792201 та № 0001802201

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.