Постанова № 40465448, 10.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 вересня 2014 року 14:00 № 826/10100/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до 3-тя особа Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Сумська митниця Міндоходів провизнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач або Відділ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Сумська митниця Міндоходів (надалі - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця по невинесенню постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зобов'язати державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі третю особу, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 17.05.2013 року, а, відтак, за твердженнями позивача, державним виконавцем безпідставно не винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», положенням якого передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

У судове засідання 09.09.2014 року з'явилися позивач та представник відповідача.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, явку свого представника не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки у судове засідання третя особа суду не повідомляла, клопотань чи заяв про розгляд справи без її участі або про відкладення судового засідання не заявляла. При цьому, від представника третьої особи через канцелярію суду надійшли письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

Позивач у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши про відсутність законодавчо обумовлених підстав для закінчення вказаного виконавчого провадження.

Суд у судовому засіданні 09.09.2014 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленої третьої особи та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, старшим державним виконавцем Відділу Пащенко Д.В. за результатами розгляду заяви про примусове виконання постанови №б/н, виданої 06.03.2013 року Сумською митницею ДМС України про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 8 500,00 грн., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.05.2013 року (ВП №37975332), якою, зокрема, встановлено боржнику строк для самостійного виконання рішення.

У межах вказаного вище виконавчого провадження державним виконавцем направлялися запити до відділу адресно-довідкового роботи ГУДМС України у м. Києві та ВРЕР-9.

Також, старшим державним виконавцем Відділу Огіян І.В. у межах виконавчого провадження №37975332 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника від 19.06.2014 року, згідно резолютивної частини якої постановлено звернути стягнення на заробітну плату боржника - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, а також постанову про арешт коштів боржника від 11.07.2014 року, якою постановлено на підставі рішення суду накласти арешт на кошти, що містяться на всіх рахунках в тому числі і валютних, які належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми 9 466,82 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, яким врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (надалі - Закон №606).

Відповідно до ст. 1 Закону №606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 6 Закону №606 визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 11 Закону №606 зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як було зазначено вище, позивач стверджує про протиправну бездіяльність відповідача щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону №606, оскільки виконавче провадження №37975332 відкрито у відповідності з постановою від 17.05.2013 року, а, згідно ч. 2 ст. 30 Закону №606, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк, тобто, за твердженнями позивача, станом на момент звернення з даним позовом до суду з моменту відкриття виконавчого провадження вже пройшло більше ніж 6 місяців.

Так, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (ч. 1 ст. 30 Закону №606).

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону №606, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

При цьому, приписами ст. 49 Закону №606 визначено перелік підстав, за наявності яких виконавче провадження підлягає закінченню, серед яких, зокрема, вказано закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення (п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону №606).

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 49 Закону №606).

Нормативно-правовим актом, який визначає основи державної митної політики є Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI (надалі - МК України).

У силу положень ст. 535 МК України, постанова органу доходів і зборів про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 цього Кодексу. Орган доходів і зборів, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, виконує її самостійно або через державного виконавця. У разі винесення органом доходів і зборів кількох постанов про накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

При цьому, не підлягає виконанню постанова органу доходів і зборів про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення (ст. 536 МК України).

З огляду на викладене вище вбачається, що лише у разі пропуску трьохмісячного строку з дня винесення постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил останню не може бути звернуто до стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Державної митної служби в справі про порушення митних правил №0100/80500/13, яка стала підставою для відкриття виконавчого провадження №37975332, датована 06.03.2013 року, а постанова про відкриття виконавчого провадження датована 17.05.2013 року, тобто порушення встановленого положеннями ст. 536 МК України строку у даному випадку не відбулося.

Слід також зазначити, що приписами ч. 2 ст. 30 Закону №606 встановлений строк, протягом якого державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення, а не строк, передбачений законом для відповідного виду стягнення, у разі спливу якого виконавче провадження підлягає закінченню у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону №606.

Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження позивача про протиправну бездіяльність державного виконавця щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону №606 є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з вищенаведеного, відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження №37975332 у зв'язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

Щодо решти позовних вимог, які полягають у зобов'язанні відповідача вчинити певні дії, слід зазначити, що останні мають похідний характер від розглянутої вище позовної вимоги, щодо якої суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, а, отже, вимога про зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок