Ухвала суду № 40464522, 21.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2014 р. м. Київ К/800/62682/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Вербицької О.В. Сіроша М.В., при секретарі Луцак А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Бумеранг» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року

у справі № 816/4481/13-а

за позовом Приватного підприємства «Бумеранг»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Полтавській області

третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці

Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Бумеранг» (надалі також - позивач, ПП «Бумеранг») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі також - відповідач, ДПІ), третя особа: УДКС України у м. Кременчуці Полтавської області (далі по тексту - третя особа) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2013 року № 0002222203/754.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року позовні вимоги Приватного підприємства «Бумеранг» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області, третя особа: Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області від 18 квітня 2013 року № 0002222203/754.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ПП «Бумеранг» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області, третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишено без задоволення.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року і залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2013 року № 0002222203/754 (збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3203655,75 грн., в тому числі за основним платежем - 2957480 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -246175,75 грн.), стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 26 грудня 2012 року № 5772/22-209/36601387 та рішенні про результати розгляду скарги від 12 квітня 2013 року № 839/10/10.2-07, про порушення позивачем вимог пункту 4.1.6, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вказані висновки ДПІ ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат, що виникли за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Промислова група ДФМ» (Продавець) та ТОВ «Монолітбудкомплект», оскільки господарські операції між зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

При цьому, за змістом акту перевірки та рішення про результати розгляду скарги, ДПІ вважає, що позивач від ТОВ «Промислова група ДФМ» (Продавець) та ТОВ «Монолітбудкомплект» отримав на банківський рахунок безповоротну фінансову допомогу, яка безпідставно не включена до складу валових доходів та доходів.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 зазначеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону визначено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

За змістом підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Так, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств складає прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Інші доходи, як зазначено в підпункті 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України .визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не відносяться до витрат.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що за умови не підтвердження фактичної передачі товару покупцю, отримані від останнього кошти фактично є безповоротною фінансовою допомогою, яка включається до складу валових доходів та доходів у відповідному періоді.

При цьому слід зазначити, що для цілей зазначених правовідносин законодавцем презюмується реальність господарської операції, що відображається в податковому обліку. Реальність господарської операції, як обставина, що входить до предмету доказування, встановлюється на підставі доказів, оцінка яким надається судами з урахуванням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, оцінюються з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Бумеранг» (Продавець) та ТОВ «Промислова група ДФМ» (Покупець) 22 березня 2011 року укладено договір купівлі-продажу ДВП СТ-40 № 93.03.11 (том 4 а.с. 266-270) згідно умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю ДВП СТ-40 (Товар), формат, товщина, кількість та якість якого вказується в Додатку до Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Твар відповідно до умов цього Договору. До Договору купівлі-продажу від 22 березня 2011 року № 93.03.11 сторонами укладено Додаткову угоду від 23 березня 2011 року № 01 (том 4 а.с. 271).

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, між ПП «Бумеранг» (Продавець) та ТОВ «Монолітбудкомплект» (Покупець) 23 вересня 2010 року укладено договір купівлі-продажу виробів зі скла № 73.09.10 (том 3 а.с. 74-79), згідно умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю вироби зі скла (Товар), номенклатура, кількість та ціна яких вказується в Додатку до Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов цього Договору. До Договору купівлі-продажу від 23 вересня 2010 року № 73.09.10 сторонами укладено Додаткову угоду від 31 грудня 2010 року № 01 (том 3 а.с. 80), а також складено Додатки (том 3 а.с. 81-88).

Також, згідно матеріалів справи, між ПП «Бумеранг» (Продавець) та ТОВ «Монолітбудкомплект» (Покупець) 21 січня 2010 року укладено договір купівлі-продажу № 04.01.10 від 21 січня 2010 року (том 3 а.с. 25-30) згідно умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю нафтопродукти (Товар) марка, кількість та якість яких вказується в Додатку до Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Твар відповідно до умов цього Договору. До Договору купівлі-продажу від 21 січня 2010 року № 04.01.10 сторонами укладено Додаткові угоди від 02 серпня 2010 року № 01 та від 31 грудня 2010 року № 02 (том 3 а.с. 31-32), а також складено Додатки (том 3 а.с. 33-73).

На виконання вищевказаних договорів контрагентами позивача на підставі видаткових накладних отримано, конкретизований у рахунках-фактурах, товар, що підтверджується також актами приймання-передачі товарів. На підставі рахунків-фактур покупцями позивача оплачено товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, а на підставі довіреностей на право отримання ТМЦ, позивачем передано товарно-матеріальні цінності ТОВ «Промислова група ДФМ» та ТОВ «Монолітбудкомплект».

Перевезення придбаного товару забезпечувалось залученими перевізниками автомобільним транспортом, про що свідчать товарно-транспортні накладні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт поставки позивачем товарів його контрагентами підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, пославшись на результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи, яка згідно посилань позивача закрита, зазначив, що фактичне здійснення господарської операцій між позивачем та ТОВ «Монолітбудкомплект», ТОВ «Промислова група ДМФ» не підтверджене, зважаючи на не підтвердження факту перевезення товару належними доказами, а саме наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам щодо їх форми та змісту. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій, позивачем не надано відповідних журналів обліку надходження нафтопродуктів, актів приймання товару від контрагентів.

Вищий адміністративний суд України не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається ДПІ на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки; наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не може бути підставою для висновків про те, що господарська операція реально не була здійснена, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому, суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій, позивачем не надано відповідних журналів обліку надходження нафтопродуктів, актів приймання товару від контрагентів, не звернув уваги на те, що позивач поставляв ТОВ «Монолітбудкомплект», ТОВ «Промислова група ДМФ» товар, а не придбавав його, а відтак оформлення журналів обліку надходження нафтопродуктів та актів приймання товару від зазначених суб'єктів господарювання позивачем не здійснювалось.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не дотримався вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України та не перевірив сукупності зібраних доказів, що надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій.

Водночас не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, які передбачені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, і рішення суду першої інстанції, з огляду на те, що судом не дотримано принципу офіційного з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення спору. Так, зокрема, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не перевірив дотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагентів та наявності у розглядуваних операціях ділової мети. Наведене є необхідною умовою для встановлення правильності відображення в податковому обліку господарських операцій платником податку.

Не вжиття усіх заходів з метою встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору судами попередніх судових інстанцій, надання оцінки доказам без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення та визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішеннях, які переглядаються, зумовлює скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, під час нового розгляду судам слід звернути увагу на наступне.

Оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а інші поняття можуть використовуватися лише в частині, що не суперечить податковим нормам. При цьому обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо, в той же час платники податків не вправі посилатися на цивільно-правові та інші неподаткові норми в обґрунтування правомірності своєї поведінки.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», в якому зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його конрагентом, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Бумеранг» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року скасувати.

Справу № 816/4481/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В.Вербицька

М.В. Сірош