Рішення № 40463704, 08.07.2014, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року Справа № 174/426/14-ц

п/с № 2/174/273/2014

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Пелипас Н.І.

з участю: позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 07.05.2014 р., позивач зазначив, що з 27 вересня 2003 року по 03 серпня 2010 року, він та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03.08.2010 року про розірвання шлюбу між нами.

За час спільного проживання, на підставі договору дарування від 14 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_3, він придбав в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією зазначеного договору, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Його право власності на спірну квартиру зареєстровано в органі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Таким чином, він є одноособовим власником спірної квартири.

Від шлюбу з відповідачкою вони мають двох неповнолітніх дітей - доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.

В теперішній час в спірній квартирі за паспортним обліком, окрім нього зареєстровані відповідачка та їхні діти, що підтверджується адресною довідкою № 683 від 13.03.2014р.

З моменту розірвання шлюбу, відповідачка разом з дітьми добровільно виселилася з квартири та до теперішнього часу в ній не проживає. В теперішній час відповідачка проживає в квартирі за зазначеною вище адресою з іншим чоловіком та має намір створити нову сім'ю. При цьому, він ніяких перешкод їй в користуванні квартирою не вчиняв, що підтверджується актом від 19.03.2014 року № 732, складеним депутатом Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та зможуть підтвердити свідки, клопотання про виклик яких він заявить до початку розгляду справи по суті.

Його право власності на квартиру відповідачка ігнорує та створює йому перешкоди в здійсненні ним свого права власності на зазначену вище квартиру.

Відповідачка, хоча фактично виселилася з квартири та не проживає в ній, не бажає зніматися з реєстраційного обліку в спірній квартирі, де вона зареєструвалася ще під час їхнього спільного проживання в період шлюбу. Таким чином, з моменту виселення зі спірної квартири відповідачки, він вимушений оплачувати замість відповідачки житлово-комунальні послуги, які нараховуються на неї підприємствами міста, що їх надають, тобто нести додаткові витрати, які він не бажає нести замість відповідачки. Факт оплати комунальних послуг підтверджується квитанціями, які він надасть суду до початку розгляду справи по суті.

Окрім того, якщо в майбутньому він буде мати намір відчужувати спірну квартиру шляхом її продажу, дарування, тощо, то реєстрація відповідача в ній створить перешкоду для такого відчуження.

Відповідно до ч. І ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. І ст. 321 ІДК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла.

Оскільки відповідачка добровільно виселилася зі спірної квартири, відсутня без поважної причини в зазначеній квартирі понад один рік, не виявляє наміру та бажання вселитися в спірну квартиру, іншим житлом забезпечена, то маються всі підстави для визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірною квартирою.

На підставі зазначеного вище та відповідно до вимог ст. 319, 321, 328, 382, 386. 391, 405 ЦК України, позивач прохає:

1. Визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1

2. Стягнути з відповідачки на його користь всі зазнані ним витрати, пов'язані з розглядом цієї справи в суді.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги та їх обгрунтування підтримав в повному обсязі, з його додаткових пояснень витікає, що позовні вимоги стосуються лише відповідачки, дітей вони не стосуються. Відповідачка після розірвання шлюбу 03.08.2010 р. добровільно разом з дітьми виселилася з його квартири і протягом неділі на автомобілі вивезла все своє майно. За рішенням суду він сплачував спочатку на користь відповідачки аліменти на утримання дітей в твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн., і за рішенням суду з 2013 р. сплачує аліменти у розмірі 1/3 частини своїх доходів. Окрім того, він сплачує за дітей і відповідачку комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, оскільки вони зареєстровані за місцем проживання в його квартирі. Ніяких перешкод для проживання відповідачки в його квартирі він не створював. Замки на дверях квартири поміняв тому, що старі замки прийшли в непридатність.

Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що, дійсно, зразу після розірвання шлюбу 03.08.2010 р., вона разом з дітьми добровільно виселилася із квартири, належної позивачу. Цьому сприяло те, що позивач випивав та вчиняв скандали. Спочатку вона з дітьми жила у знайомих потім стала проживати в двокімнатній квартирі своєї матері по АДРЕСА_2. Поділ майна, нажитого з позивачем у шлюбі, вони не здійснювали, але вона забрала із квартири всі належні їй речі, які давали її батьки. Вона не зверталася до суду з позовом про вселення. Вважає, що якщо діти зареєстровані в квартирі позивача, то і вона має бути там же зареєстрованою за місцем проживання. Ніякої участі в утриманні квартири, належної позивачу, вона не приймала. В квартирі, яка належить матері, вона не може зареєструватися, оскільки її старша сестра виступає проти цього, іншого житла вона не має. Сестра мешкає в квартирі, належній її чоловікові. Вона дзвонила позивачу з приводу повернення в квартиру, він заперечував. Також, приблизно через 3 місяці він поміняв замки на дверях квартири.

Дослідивши надані письмові докази у справі: копію квитанцій про сплату судового збору на загальну суму - 243.60 грн. (а.с. 2,17); копію паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., згідно якого він значиться зареєстрованим за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1, з 07.10.2008 р. (а.с.4); копію рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03.08.2010 р., згідно якого шлюб між сторонами був розірваний, при цьому у вступній части рішення зазначено, що позивачка ОСОБА_2 мала намір після розірвання шлюбу мешкати з дітьми окремо від відповідача ОСОБА_1, спору стосовно місця проживання дітей немає (а.с.6); копію свідоцтва про народження ОСОБА_6, 15.12.2007 р. н., батьками якої зазначені сторони (а.с.7); копію свідоцтва про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, батьками якого зазначені сторони (а.с.8); копію договору дарування квартири від 14.07.2008 року, копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.08.2008 року, згідно яких право приватної власності на квартири АДРЕСА_1, має ОСОБА_1 (а.с.9,10); довідку № 683 від 13.03.2014 року КП «Жилсервіс», згідно якої в спірній квартирі зареєстровані за місцем проживання: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх діти: ОСОБА_7, ОСОБА_6 (а.с.11);акт № 732 від 19.03.2014 р., складений комісійно депутатом Вільногірської міської ради ОСОБА_8 з участю двох свідків, згідно якого ОСОБА_2 після розлучення з ОСОБА_1 03.08.2010 р. залишила квартиру АДРЕСА_1, і на теперішній час за даною адресою не проживає, що підтверджують свідки (а.с.12); довідку адресно-довідкого підрозділу ГУДМС, УДМС України в Дніпропетровській області від 15.05.2014 року, згідно якої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрована за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.19); копію паспорту громадянки України на ім'я ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_6., згідно якого вона значиться зареєстрованою за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1, з 23.02.2010 р. (а.с.25) - оцінивши зазначені докази в їх сукупності на взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, з наступних підстав.

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, які виникають із факту порушення права приватної власності на квартиру та з факту користування житлом, яке являється приватною власністю, без достатніх правових підстав, та з факту порушення фізичною особою установленого законом порядку реєстрації місця проживання.

Позивачу, згідно копії договору дарування квартири від 14.07.2008 р., посвідченого нотаріально, копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.08.2008 р., на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.

Згідно довідки № 683 від 13.03.2014 року КП «Жилсервіс» Вільногірської міської ради, в спірній квартирі значаться зареєстрованими за місцем проживання сторони та їх двоє дітей.

Відповідачка та обидві дитини не мешкають в спірній квартирі з 03.08.2010 р., оскільки після розірвання шлюбу відповідачка разом з дітьми добровільно виселилася із спірної квартири, що взаємно визнається сторонами та підтверджується актом № 732 від 19.03.2014 р., складеним комісійно депутатом Вільногірської міської ради Буряком І.І.

Враховуючи, що відповідачка, як колишній член сім'ї позивача-власника спірного житла, добровільно виселилася із спірної квартири та забрала належне їй майно, після чого, через деякий час, зверталася до позивача з проханням надати їй можливість повернутися на проживання в спірній квартирі, але позивач на це не надав згоди і між сторонами не було укладено договору найму, відповідно до вимог ст.ст.150, 158 ЖК України, ст.ст. 810-812 ЦК України, враховуючи, що відповідачка, будучи зареєстрованою за місцем проживання в спірному житлі, не проживає в ньому більше трьох років, участі в утриманні спірного житла не приймала, суд доходить висновку, що відповідачка втратила право користування спірним житлом, в тому числі як колишній член сім'ї власника житла.

Позивач, дійсно, несе певні витрати з оплати житлово-комунальних послуг, які надаються з врахуванням кількості осіб, що зареєстровані в належній йому квартирі; дану обставину суд вважає встановленою, як загальновідомий факт, проте розміри виплат, які припадають на сторін та їх спільних дітей, позивач не вказав і не довів.

За дітьми сторін, які фактично проживають не за місцем реєстрації їх місця проживання, відповідно до вимог ЗУ «Про охорону дитинства», ЖК України, ЦК України, зберігається право користування житлом, яке належить на праві приватної власності їх батькові, позивачу у справі, разом з тим, питання щодо дітей суд не розглядає, оскільки судовий розгляд, згідно закону, проводиться в межах позовних вимог.

Суд доходить висновків, що позивач являється добросовісним набувачем права приватної власності на спірне житло, а відповідачка, будучи зареєстрованою за місцем проживання в спірному житлі, своє право користування квартирою втратила внаслідок добровільного виселення із квартири та непроживання в ній більше трьох років, факт же її реєстрації в спірному житлі перешкоджає позивачу в реалізації його права приватної власності на це житло і тягне за собою безпідставні матеріальні витрати в виді надлишкової оплати комунальних послуг.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном.

Згідно ст. 160 СК України: 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ст. 386 ЦК України: 1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. 2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном.

Згідно ст. 405 ЦК України: 1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. 2. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст. 150 ЖК України: Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 156 ЖК України: Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно ст.158 ЖК України, користування житловими приміщеннями в квартирах, які належать громадянам на праві приватної власності, можливе згідно з договором найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі.

Згідно ст.6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання «Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності на спірне житло, шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування ним, є законні і обґрунтовані, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 р., судові витрати у справі, в виді судового збору, слід покласти на відповідачку, з якої слід стягнути на користь позивача - 243.60 грн., для відшкодування сплаченого судового збору.

На підставі ст.ст.3-16, 319, 321, 328, 382, 386, 391, 405, 810-813 ЦК України, ст.ст. 150, 156,158 ЖК України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст.ст. 88, 169, 209 ч.3, 212-215, 222,223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6., уродженку м. Вільногірська, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, зареєстровану за місцем проживання по АДРЕСА_1, такою, що втратила право користування жилим приміщенням за даною адресою, що є підставою для зняття її з реєстрації місця проживання з зазначеної адреси.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., уродженця с. Андріївка, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_2, зареєстрованого за місцем проживання по АДРЕСА_1, - 243.60 грн. в рахунок відшкодування судових витрат в виді судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.