Рішення № 40463694, 22.07.2014, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року справа № 174/225/14-ц

2/174/211/2014

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Большак Т.О.

з участю:

представника позивача адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Вільногірської міської ради, Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, треті особи у справі: Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області; ОСОБА_3,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 20.03.2014 р., та змінам до нього від 29.04.2014 р. (а.с.68-70), позивачка зазначила, що, згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданого їй та посвідченому нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори 15 вересня 2000 року, реєстраційний № 1519, їй на праві власності належить 1\2 частина квартири АДРЕСА_1. Зазначена частка квартири при житті належала заповідачці ОСОБА_4, її тітці. Інша 1\2 частка цієї квартири належала ОСОБА_5, з яким тітка позивачки проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу та з яким перебувала у фактичних шлюбних відносинах.

Зазначену вище квартиру, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приватизували (набули безоплатно у спільну часткову власність) в порядку та на підставах Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» згідно із розпорядженням органу приватизації від 29.09.1994 року, про що їм було видано відповідне свідоцтво про право власності на житло, яке було зареєстроване у встановленому законом порядку КП «Верхньодніпровське БТІ».

ОСОБА_4, тітка позивачки, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і її частку квартири успадкувала ОСОБА_2, як спадкоємець за заповітом. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Оскільки спадкоємців ані за законом, ані за заповітом на 1\2 частку квартири, що належала при житті ОСОБА_5 не було, Вільногірською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадкування за законом від 26 червня 1996 року на ім'я відповідача в особі фінансового відділу міської ради, згідно з яким, належна ОСОБА_5 1\2 частка квартири перейшла у власність державі відповідно до вимог ст. 555 ЦК України в редакції Закону 1963 року.

Однак, зазначене свідоцтво про право на спадкування за законом від 26 червня 1996 року на ім'я відповідача було видано незаконно та є недійсним, виходячи з наступних обґрунтувань.

Згідно із вимогами ст. 555 ЦК України в редакції 1963 р., в певних випадках, право власності на спадщину, переходило до держави. При цьому, державу у цивільно-правових відносинах представляють спеціально уповноважені Конституцією України та спеціальним законодавством України органи державної влади, яким законом надано відповідні права та обов'язки. Згідно із Законом України «Про органи місцевого самоврядування», міська рада не є органом державної влади, а представляє в усіх правовідносинах місцеву громаду, від імені якої вона діє та інтереси якої ця рада представляє виключно в межах та на підставах, визначених чинним законодавством України, що регулює ці правовідносини. Власність окремої територіальної громади - є комунальною, а не державною власністю. Тому місцева рада виступає лише та виключно в питаннях, що стосуються комунальної власності. При цьому слід зазначити, що чинне законодавство України, наприклад Закон України «Про власність», що діяло на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, чітко розмежовувало такі поняття як комунальна та державна власність.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, державу в питаннях набуття права власності на майно, представляв виключно Фонд державного майна України та його регіональні відділення на місцях, що також визначено відповідними законодавчими актами, які діяли на той час в Україні. Тобто згідно до визначень, які містяться в ст. 555 ЦК України в редакції 1963 р., зазначене вище свідоцтво про право на спадщину за законом, мало б видаватись не міській раді та її виконавчим органам, в тому числі й фінвідділу ради, які представляли та відповідали за комунальну власність територіальної громади, а регіональному представництву Фонду держмайна України в Дніпропетровській області. Тобто є очевидним, що зазначене вище свідоцтво про право на спадкування за законом від 26 червня 1996 року на ім'я відповідача, є недійсним з моменту його видання, оскільки його було видано особі, яка не мала права на його отримання і за законом, що діяв на момент відкриття спадщини, не мала права на отримання спадщини в порядку ст. 555 ЦК України в редакції 1963 року.

Згідно з наданих до справи доказів, є очевидним той факт, що ФДМ України в особі територіального відділення в Дніпропетровській області на зазначену спадщину не претендував та не претендує, а також дій, які є обов'язковими для прийняття спадщини та передбачені ст. 548 та 549 ЦК України в редакції 1963 р., не вчиняв, що свідчить про той факт, що зазначене майно, як спадщину, належним чином держава не прийняла та передбачених чинним законодавством України процесуальних дій щодо цього майна, не вчинила, в зв'язку з чим, втратила право на спадкування за законом на зазначене вище спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 і яке складається з 1\2 частини квартири АДРЕСА_1.

З 2000 року квартира фактично перебуває в повному користуванні Позивача та його родини - ОСОБА_3, що є сином ОСОБА_2 (Копія паспорта в додатках до позову), що підтверджується довідкою про склад сім'ї Позивача, яка видана паспортним столом КП «Жилсервіс» Вільногірської міської ради 11.09.2012 року.

Починаючи з моменту смерті ОСОБА_5, спочатку ОСОБА_4, а потім і Позивач самостійно здійснює ремонт квартири, сплачує за комунальні послуги, несе інші матеріальні витрати, пов'язані з підтриманням квартири в належному для проживанні стані, здійснює користування житловою площею для власних потреб у проживанні.

Квартира є невеликою за розмірами 32,2 кв. м., з яких жила площа 16,1 кв. м., площа житлового приміщення є достатньою для проживання лише позивача та його сім'ї, інший співвласник - держава, не бере участі в користуванні майном та не несе жодних витрат по утриманню квартири.

Позивач неодноразово звертався до Вільногірської міської ради, як представника власника ? частини квартири, з пропозицією розглянути на пленарному засіданні ради питання стосовно можливості викупу 1/2 частини квартири, що належить державі в особі фінансового комітету Вільногірської міської ради (копії заяв, звернень в додатках до позову). Однак, відповідь Вільногірської міської ради була негативною, оскільки за даними, що містяться в органі місцевого самоврядування, власником квартири є держава, та на момент розгляду звернення Позивача квартира не була передана в комунальну власність, тому розпоряджатися майном, що їй не належить вона не уповноважена Законом України «Про місцеве самоврядування» (копія відповіді від 22.08.2012 року в додатках до позову).

З урахуванням відповіді Вільногірської міської ради, Позивач звернувся для вирішення питання стосовно викупу частини квартири до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (копія листа від 31.01.2012 року в додатку до позову).

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області в листі-відповіді від 05.03.2012 року № 05-10-01279, зазначило, що в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності відомостей про квартиру не міститься і тому регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області не являється органом управління стосовно зазначеного об'єкту.

Вільногірська міська рада в відповіді від 22.08.2012 року № 1445, на повторний запит Позивача зазначила, що спірна квартира не передавалася і не перебуває в комунальній власності Вільногірської міської ради.

Позивачем повторно було направлено звернення до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, яке в листі від 18.12.2012 року №18-11-07223 зазначило, що Розділом VI плану приватизації орендної будівельно-монтажної фірми «Дніпрометалургбуд», який затверджено наказом 30.05.1995 року № 12/12-А-ПП, вказано, що житловий будинок в якому розташована спірна частка квартири, а саме: чотирьох поверховий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 було передано місцевим радам у відповідності з пунктом 9 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного жилого фонду». Отже за даними Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області власником ? частини спірної квартири є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування.

Таким чином, власниками спірної квартири на даний момент є ОСОБА_2 з часткою 1/2, а власник іншої 1/2 частини квартири достовірно не відомий, оскільки Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, як представник інтересів держави, не містить даних, що дане майно належить державі, а орган місцевого самоврядування, Вільногірська міська рада, не визнає свого права власності, тому що не містить відповідних підтверджуючих документів. Хто є співвласником квартири Позивачу, незважаючи на всі вжиті заходи, встановити не вдалося.

Позивач на момент подання позову не володіє інформацію стосовно того чи передавалася 1/2 частини квартири, що була успадкована державою в особі фінансового комітету Вільногірської міської ради народних депутатів, відповідно до підпункту «а» п. б Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 06.07.1992 року № 375, безоплатно у комунальну власність чи ні.

Як зазначено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ у рішенні від 27 листопада 2013 року «за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

З урахуванням того, що ані орган держави, ані орган місцевого самоврядування не визнають право власності на ? частину квартири, слід вважати, що власник квартири є невідомим або таким, що відмовився від належного майна, оскільки з моменту смерті ОСОБА_5 жодних дій щодо визнання власності вчинено не було.

Відповідно до статті 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.

Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Зазначена стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець, який володіє чужою річчю, набув право володіння річчю у законний спосіб, без порушення права третіх осіб на таке майно. Окрім того, відповідно до ст. 397 Цивільного кодексу України, фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду.

При цьому наведені умови є необхідними в своїй сукупності, і відсутність хоча однієї із вищевказаних умов свідчить про відсутність підстав для визнання права власності за набувальною давністю. При вирішенні спору про визнання права власності на майно за набувальною давністю, перш за все слід встановити таку ознаку, як добросовісність володіння. Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.

З урахуванням вище зазначеного Позивач є таким, що добросовісно заволоділа зазначеним майном, оскільки вся квартира перебуває у фактичному її користуванні, використання лише частини квартири є неможливим. Жоден з можливих власників 1/2 частини спірної квартири не виявляли інтересу до майна та не вживали жодних дій на його підтримання у належному стані.

Позивач відкрито користується спірною квартирою більше 10 років та не приховує зазначену обставину. Протягом зазначеного в Цивільному кодексі строку Позивач не вчиняв дії, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Таким чином, наявні всі обставини для визнання за Позивачем права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

На підставі викладеного вище та відповідно до вимог ст.ст. 3, 27, 31, 44, 119, 122, 214 та 215 ЦПК України, позивачка прохає:

1. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадкування за законом від 26 червня 1996 року, реєстраційний № 114, виданого державним нотаріусом державної нотаріальної контори на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності при житті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 вересня 1994 року згідно із розпорядженням органу приватизації за № 316 від 29.09.1994 року, зареєстрованого в КП «Верхньодніпровське БТІ» 17.07.1996 року, реєстраційний № 280.

2. Визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала при житті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 вересня 1994 року згідно із розпорядженням органу приватизації за № 316 від 29.09.1994 року, зареєстрованого в КП «Верхньодніпровське БТІ» 17.07.1996 року, реєстраційний № 280.

3. Всі судові витрати у справі покласти на неї в повному обсязі.

В судове засідання позивачка не з'явилася та надала заяву про розгляд справи за її відсутності. (а.с.66)

Представник позивачки, адвокат ОСОБА_1, який не обмежений в його повноваженнях, в судовому засіданні позовні вимоги та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві та в змінах до позову, підтримав в повному обсязі. З його додаткових пояснень витікає, що строк позовної давності, стосовно вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, не порушено, оскільки про існування цього свідоцтва позивачці стало відомо після 2004 року, а саме в 2012 р., а згідно ЦК України, що вступив в силу з 2004 р., наслідки пропуску строку позовної давності можуть бути застосовані тільки тоді, коли про це заявить сторона у справі. Оскільки таких заяв у справі не надходило, то і відмовити у задоволенні цієї вимоги підстав немає.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився та надав заяву про розгляд справи за його відсутності. (а.с. 104) Разом з тим, раніше, в судовому засіданні, представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивачка не надала доказів того, що ? частка спірної квартири належить їй, відсутні докази того, що інша ? частка спірної квартири, дійсно, була передана на баланс відповідному органу місцевого самоврядування, тобто відповідачу, державна реєстрація права власності на спірну ? частку спірної квартири не проведена.

Треті особи у справі надали заяви про розгляд справи за їх відсутності. (а.с.55-56,80-81);

Дослідивши в судовому засіданні всі надані сторонами письмові докази, а саме:

квитанцію від 18.03.2014 р. про сплату позивачкою судового збору за подачу позову в сумі 3654.00 грн.;

копію паспорту громадянки України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка значиться зареєстрованою за місцем проживання в кв. АДРЕСА_1 з 16.01.2001 р. (а.с. 7);

копію свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 19.02.2013 р., актовий запис № 90 (а.с.9);

копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.09.2000 р., згідно якого спадкоємцем ? частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_4, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_7 (а.с.10);

копію свідоцтва про право на спадщину по закону від 26 червня 1996 р., згідно якого спадкоємцем ? частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є держава, в особі фінансового відділу Вільногірської міської ради народних депутатів (а.с.11);

копію паспорту громадянина України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 12);

копію довідки КП «Жилсервіс» від 17.03.2014 р., згідно якої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за місцем проживання в спірній квартирі АДРЕСА_1 (а.с.13);

копії квитанцій про сплату судового збору за подачу позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2013 р. (а.с.14,15);

копії квитанцій та рахунку про оплату позивачкою житлово-комунальних послуг по спірній квартирі (а.с. 16-20);

копію заяви ОСОБА_7 до міського голови Вільногірської міської ради від 17.04.2012 р., де вона пропонує продати їй спірну ? частку квартири (а.с.21-23);

копію заяви ОСОБА_7 до Вільногірського відділення Верхньодніпровської об'єднаної ДПІ від 28.02.2013 р., де вона пропонує розглянути питання про можливість продати їй спірну ? частку квартири (а.с.24-26);

копію заяви ОСОБА_7 до міського голови Вільногірської міської ради від 16.11.2011 р., де вона прохає надати дозвіл на викуп нею спірної ? частку квартири (а.с.27, 39);

копію листа УАКБ та ЖКГ Вільногірської міської ради на адресу ОСОБА_7 від 22.08.2012 р. № 1445, де повідомляється, що власника спірної ? частини квартири не визначено і надається рекомендація стосовно викупу спірної 1/2 частини квартири звернутися до суду (а.с.28-29,30-31);

копію листа УАКБ та ЖКГ Вільногірської міської ради на адресу ОСОБА_7 від 14.05.2012 р. № 684, де повідомляється про заходи, щодо вирішення питання стосовно викупу спірної 1/2 частини квартири (а.с.32);

копію листа міського голови Вільногірської міської ради на адресу ОСОБА_7 від 23.02.2012 р. №436/02-12-213/10, де повідомляється про заходи, щодо вирішення питання стосовно спірної 1/2 частини квартири (а.с.33);

копію листа міського голови Вільногірської міської ради на адресу ОСОБА_7 від 08.12.2011 р. № 3017/02-12-1418/11, де повідомляється про заходи, щодо вирішення питання стосовно надання дозволу на викуп спірної 1/2 частини квартири (а.с.34);

копію листа міського голови Вільногірської міської ради на адресу ОСОБА_7 від 15.03.2004 р. № 02/12-283-434/04, де рекомендується звернутися до суду щодо визнання права на спадщину на 1/2 частину спірної квартири (а.с.35);

копія архівної довідки від 24.11.2009 р. № 11-14/698, відповідно до якої рішенням виконавчого комітету Вільногірської міської ради № 250 від 19.06.1996 р. вирішено: прийняти в комунальну власність міської ради народних депутатів житловий фонд, матеріально-технічну базу, технічні засоби ЖКУ ВДГМК, ЖЕВ з-ду «ЕКМА», ЖКК ВАТ «Дніпрометалургбуд», клубу «Будівельник» та технічну базу УМБ-7 ВАТ «Дніпробудмеханізація» з 01.07.1996 р. (а.с.36);

копію акту приймання-передачі житлового фонду в комунальну власність від 24.11.2009 р. (а.с.37);

копію додатку до акту приймання-передачі житлового фонду в комунальну власність від 24.11.2009 р., де зазначено передачу будинку № 6 по вул. Гагаріна (а.с.38);

копію листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на адресу виконкому Вільногірської міської ради від 05.03.2012 р. № 06-10-01279, де роз'яснюється порядок передачі майна до комунальної власності (а.с.40-41);

копію листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_7 від 18.12.2012 р. № 18-11-07223, де надається рекомендація звернутися до Вільногірської міської ради народних депутатів щодо питання викупу спірної частки квартири (а.с.42-43);

копію листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_7 від 13.07.2012 р. № 18-11-04162, де надається рекомендація звернутися до Вільногірської міської ради народних депутатів щодо питання викупу спірної частки квартири (а.с.42-43);

копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 31.03.2014 р., згідно якої відомості стосовно спірної квартири відсутні (а.с.73-74);

витяг про надання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 30.05.2012 р., згідно якого ОСОБА_7 є власником ? частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.75);

копію Положення про міське фінансове управління Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, затверджене рішенням Вільногірської міської ради № 66-04/VI від 23.12.2010 р., згідно п. 4.7 якого Управління є юридичною особою (а.с.83-88);

копію Положення про фінансовий відділ виконавчого комітету Вільногірської міської Ради народних депутатів, затверджене головою виконкому Вільногірської міської Ради народних депутатів 02.01.1992 р., в якому не міститься положень про можливість фінансового відділу приймати спадщину в інтересах держави, і що цей відділ є юридичною особою (а.с.89-92);

копію витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 21.05.2014 р., згідно якого ОСОБА_2 є власником ? частки квартири АДРЕСА_1 на праві приватної спільної часткової власності (а.с.93);

лист Вільногірської міської ради, що надійшов до Вільногірського міського суду 22.07.2014 р, в якому повідомляється, що на виконання ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 липня 2014 р., про надання відомостей, щодо прийняття Вільногірською міською радою або фінвідділом міської ради спадщини по закону, у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_5, з наданням оригіналу свідоцтва про право на зазначену спадщину від 26.06.1996 року, реєстровий номер 1114, що було видане державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, вказане свідоцтво в оригіналі органами місцевого самоврядування та його структурними підрозділами не збереглося, тому не може бути надане до суду (а.с.105);

копію звіту про незалежну оцінку майна - квартири АДРЕСА_1 станом на 27.05.2014 р., згідно якого вартість квартири складає 108400.00 грн. (а.с.106-132) - та оцінивши зазначені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, з наступних підстав.

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, які виникли із факту набуття права власності на нерухоме майно внаслідок спливу 10-ти літнього строку набувальної давності.

Згідно ст.ст.10,11,60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що стосовно оформлення прав держави на спадкове майно в 1994 році - слід застосувати норми Цивільного Кодексу УРСР від 18.07.1963 року та інше законодавство, що діяло в цей період, зокрема , ЗУ «Про власність».

Згідно ст. 86 ЦК УРСР 1963 р., право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Оскільки відносини, щодо фактичного користування позивачкою, начебто, переданим в державу спадковим майном, продовжували існувати і після 01.01.2004 року, то до них слід також застосувати правові норми Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року.

Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2003 р., зазначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно п.8 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2003 р., зазначено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2003 р., зазначено, що Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно п.7 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2003 р., зазначено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно ч.2 ст. 4 ЦК УРСР 1963 р., цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 42 ЦК УРСР 1963 р., угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно ст. 48 ЦК УРСР 1963 р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно ст. 59 ЦК УРСР 1963 р., угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Згідно ст. 153 ЦК УРСР 1963 р., договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 397 ЦК України 2003 р.: 1. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. 2. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. 3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Згідно ст. 344 ЦК України 2003 р., особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває права власності на це нерухоме майно; право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації; право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини, а саме:

- позивачці з 15.09.2000 р. на праві приватної спільної часткової власності належить ? частина однокімнатної квартири АДРЕСА_1, в якій вона фактично зареєстрована за місцем проживання і якою вона користується з 16.01.2001 р. і по цей час, для проживання зі своїм сином, третьою особою у справі, ОСОБА_3, що підтверджується документально: копією паспорту громадянки України ОСОБА_2 (а.с. 7); копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.09.2000 р. (а.с.10); копію свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 19.02.2013 р. (а.с.9); копією паспорту громадянина України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 12); копією довідки КП «Жилсервіс» від 17.03.2014 р., згідно якої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за місцем проживання в спірній квартирі АДРЕСА_1 (а.с.13); копією витягу про інформацію з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 30.05.2012 р., згідно якого ОСОБА_7 є власником ? частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.75);

- одночасно в період з 15.09.2000 р. по цей час позивачка стала добросовісним володільцем, в зв'язку з, фактичним, відкритим та безперервним користуванням іншою ? часткою зазначеної квартири, стосовно якої є копія свідоцтва про право на спадщину по закону від 26 червня 1996 р., згідно якого спадкоємцем ? частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є держава, в особі фінансового відділу Вільногірської міської ради народних депутатів, при цьому, жодна фізична чи юридична особа не пред'являла будь-яких претензій на спірну ? частину зазначеної квартири, це не заперечується сторонами і підтверджується документально: копією свідоцтва про право на спадщину по закону (а.с.11); копіями квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг та утримання квартири (а.с. 16-20); перепискою між позивачкою та органами місцевого самоврядування в м. Вільногірську та регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, та перепискою між самими цими органами, витягом із Реєстрів речових прав на майно (а.с.21-23); (а.с.24-26); (а.с.27, 39); (а.с.28-29,30-31); (а.с.32); (а.с.33); (а.с.34); (а.с.35); (а.с.40-41); (а.с.42-43); (а.с.42-43); (а.с.73-74);

- позивачка протягом 2009-2014 років неодноразово здійснювала заходи, стосовно вирішення питання про викуп іншої ? частини спірної квартири, проте їй, як і суду в цей час, не вдалося з'ясувати, хто є власником спірної ? частини зазначеної квартири та вирішити питання по суті; ні органи місцевого самоврядування в м. Вільногірську, ні регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області власниками спірної ? частини зазначеної квартири себе не визнали, право власності на зазначену частину квартири за цими чи іншими місцевими чи державними органами не зареєстроване, з чого слідує, що власник іншої спірної ? частини квартири невідомий, що підтверджується документально: перепискою між позивачкою та органами місцевого самоврядування в м. Вільногірську та регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, та перепискою між самими цими органами, витягом із Реєстрів речових прав на майно (а.с.21-23); (а.с.24-26); (а.с.27, 39); (а.с.28-29,30-31); (а.с.32); (а.с.33); (а.с.34); (а.с.35); (а.с.40-41); (а.с.42-43); (а.с.42-43); (а.с.73-74);

- оскільки позивачці про наявність копії свідоцтва про право на спадщину по закону від 26 червня 1996 р., згідно якого спадкоємцем ? частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є держава, в особі фінансового відділу Вільногірської міської ради народних депутатів, стало відомо в 2012 р., то слід зробити висновок, що, відповідно до положень ЦК України, що діяв до 01.01.2004 р. та ЦК України, що вступив в законну силу з 01.01.2004 року, трирічний строк позовної давності позивачкою не пропущено, оскільки про наявність вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину по закону від 26.06.1996 р. позивачці стало відомо після 01.01.2004 р., при цьому, заяв від сторін чи їх представників про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, в виді відмови у задоволенні позову, в зв'язку з пропуском строку позовної давності, не надходило;

- враховуючи, що станом на час оформлення свідоцтва про право на спадщину по закону від 26 червня 1996 р., згідно якого спадкоємцем ? частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є держава, в особі фінансового відділу Вільногірської міської ради народних депутатів, згідно Положення про фінансовий відділ виконавчого комітету Вільногірської міської Ради народних депутатів (а.с.89-92), цей орган не мав повноважень представляти державу Україну в питаннях прийняття спадщини в порядку, передбаченому ст. 555 ЦК України 1963 р., тому, відповідно до ст. 50 ЦК України 1963 р., в якій зазначено, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, суд доходить висновку, що зазначене свідоцтво слід визнати недійсним;

- відповідно до встановлених правовідносин, пояснень представників сторін, відповідно до встановлених в судовому засіданні обставин, на підставі представлених та досліджених в судовому засіданні письмових доказів та оцінки їх сукупності, керуючись ст. 344 ЦК України, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні встановлено достатньо підстав, за яких можливо визнати за позивачкою право приватної власності на іншу ? частину спірної квартири, саме в порядку набувальної давності, оскільки позивачка протягом більше 10 років підряд безперервно, відкрито володіла та користувалася зазначеною часткою квартири, заволодівши нею добросовісно, при цьому права та законні інтереси інших осіб порушені не були, а власник цієї частки квартири невідомий.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку, що судові витрати, в виді судового збору - 243.60 грн., за немайнові вимоги, судового збору - 542.00 грн., за майнові вимоги, слід покласти на позивачку, ОСОБА_2, згідно її заяви; надлишково сплачений позивачкою, ОСОБА_2, судовий збір в сумі - 2868.40 грн., слід повернути їй через Управління Державної казначейської служби України у м. Вільногірську, Дніпропетровської області.

На підставі викладеного та ст.ст. 3, 11, 12, 13, 15,16,328,344,355,368-370,372,1277 ЦК України, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215, 218,222, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

1. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадкування за законом від 26 червня 1996 року, реєстраційний № 1114, видане державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності при житті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 вересня 1994 року згідно із розпорядженням органу приватизації за № 316 від 29.09.1994 року, зареєстрованого в КП «Верхньодніпровське БТІ» 17.07.1996 року, реєстраційний № 280.

2. Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженкою м. Вільногірська, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, зареєстрованою за місцем проживання по АДРЕСА_1, право приватної власності за набувальною давністю на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала при житті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 вересня 1994 року згідно із розпорядженням органу приватизації за № 316 від 29.09.1994 року, зареєстрованого в КП «Верхньодніпровське БТІ» 17.07.1996 року, реєстраційний № 280.

Всі судові витрати у справі покласти в повному обсязі на позивачку, ОСОБА_2, згідно її заяви, а саме: судові витрати, в виді судового збору в сумі - 243.60 грн., за немайнові вимоги, судові витрати, в виді судового збору - 542.00 грн., за майнові вимоги.

Надлишково сплачений позивачкою, ОСОБА_2, судовий збір в сумі - 2868.40 грн., повернути їй через Управління Державної казначейської служби України у м. Вільногірську, Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37996805, надавши їй за її заявою оригінал квитанції від 18.03.2014 р., після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення сторонам та третім особам.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.