Ухвала суду № 40460703, 09.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2014 рокусправа № 1170/2а-3948/12 (872/1140/13)-06

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Шлай А.В. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясопродукт-Кіровоград" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС від 09 листопада 2012 року № 0000260227 та № 0000270227.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток та безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ПП "Оптімус Каро", в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 09 листопада 2012 року № 0000260227 та № 0000270227.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що податковий орган під час проведення перевірки діяв на підставі, у межах повноважень та в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством України. Вказував на прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до норм чинного законодавства України, так як в ході проведення податковим

органом перевірки ТОВ "М'ясопродукт-Кіровоград" встановлено, що правочини між позивачем та ПП "Оптімус Каро" здійснено без мети настання правових наслідків, на підставі нікчемних правочинів, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем порушено вимоги Цивільного кодексу України, а також п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 50167 грн., п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток у розмірі 52675 грн..

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясопродукт-Кіровоград" зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 02.08.2000 р., як юридична особа, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.18) та перебуває на податковому обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції, як платник податків (а.с. 34,35).

Відповідно до акту Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС № 40/22-7/30948032 від 25.10.2012р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "М'ясопродукт-Кіровоград" з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП "Оптімус Каро" за період з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р., перевіркою встановлено порушення позивачем:

пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження рядка 17 «сума податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та спрямовується до спеціального фонду державного бюджету» за лютий 2012 року на суму 50167 грн.;

п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 1 квартал 2012 р. на суму 52675 грн.. (а.с. 45-56)

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 09 листопада 2012 року:

№ 0000260227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62709 грн., у т.ч. за основним платежем - 50167 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -12542 грн. (а.с. 36);

№ 0000270227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 65844 грн., у т.ч. за основним платежем -52675 грн. та 13169 грн. -штрафні (фінансові) санкції. (а.с. 37)

Також встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП "Оптімус Каро". Так, позивачем (Покупець) укладено з ПП "Оптімус Каро" (Постачальник) договір поставки № 01013 від 01.01.2012 р., згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар (м'ясо яловичини, м'ясо свинини, свині в живій вазі, ВРХ в живій вазі), а Покупець - прийняти та оплатити цей товар, відповідно до умов даного договору. (а.с. 72)

Факти отримання позивачем від ПП "Оптімус Каро" вищезазначеного товару (свині 137 голів), згідно договору, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковою накладною (а.с. 76), податковою накладною (а.с. 78), товарно-транспортною накладною. (а.с. 77)

Вищезазначену податкову накладну позивачем включено до складу податкового кредиту за лютий 2012р. у сумі 50167 грн., що встановлено податковим органом при перевірці позивача, та про що свідчить податкова декларація з ПДВ (переробного підприємства) з додатками та реєстром отриманих та виданих податкових накладних. (а.с. 100-115)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ПП "Оптімус Каро" вартість отриманого товару, що підтверджується копією платіжного доручення № 163 від 22.02.2012р. та випискою по рахунку з банку. (а.с. 80, 81)

Витрати, понесені ТОВ "М'ясопродукт-Кіровоград" на придбання товару у ПП "Оптімус Каро", позивачем віднесено до складу валових витрат 1 кварталу 2012 р. у загальній сумі 250835 грн..

В подальшому отриманий від ПП "Оптімус Каро" товар, позивачем було використано в господарській діяльності, про що надані відповідні докази, які містяться в матеріалах справи (а.с. 82-89, 144-148, 158-160), податкові зобов'язання з ПДВ задекларовані у відповідних звітних періодах. (а.с. 161-179)

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п. 138.8 ст. 138 ПК України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахунковий рахунок ПП "Оптімус Каро" є компенсацією за отриманий товар, а також наявність документального підтвердження виконання операції між даними юридичними особами, наданими суду первинними документами, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат - витрати на придбання товару, суми нарахованих (сплачених) витрат за отриманий від ПП "Оптімус Каро" товар, що свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 65844 грн., у т.ч. за основним платежем - 52675 грн. та 13169 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Стосовно посилань щодо заниження позвачем податку на додану вартість протягом перевіряємого періоду всього на суму 50167 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п. 198.6 ст. 198 ПК України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі за текстом - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ПП "Оптімус Каро" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ПП "Оптімус Каро" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Також слід зазначити, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Згідно довідки з ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача, зокрема, є виробництво м'яса, виробництво м'ясних продуктів, оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами (а.с. 19). Також і основним видом діяльності контрагента позивача є виробництво м'ясних продуктів, розведення свиней, посередництво в торгівлі живими тваринами (а.с. 74).

Так, на підтвердження використання отриманого від ПП "Оптімус Каро" товару - свиней, у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, які підтверджують факт подальшого використання даного товару та які містяться в матеріалах справи.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та виникненням податкових зобов'язань.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ПП "Оптімус Каро" товару, згідно вищезазначеного договору поставки, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у лютому 2012 р. у розмірі 50167 грн. до податкового кредиту.

Твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП "Оптімус Каро" є нікчемними є безпідставними з огляду на наступне.

Станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору та його виконання, останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з ЄДР (а.с. 129-130) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво (а.с. 75). До того ж, колегія суддів враховує, що свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Оптімус Каро" було анульовано лише 31.05.2012р., а господарські взаємовідносини з позивачем були у лютому 2012 р.

У відповідності до вимог ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, передбачених ч. 1 ст. 228 ЦК України.

До того ж, колегія суддів зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованим правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, й стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, тому як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений позивачем правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, не наведено доказів, що свідчили б, що договір, сторонами якого є позивач та ПП "Оптімус Каро", укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

За таких підстав, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області ДПС податкових повідомлень-рішень від 09 листопада 2012 року № 0000260227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62709 грн., у т.ч. за основним платежем - 50167 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12542 грн. та № 0000270227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 65844 грн., у т.ч. за основним платежем -52675 грн. та 13169 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясопродукт-Кіровоград" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай

Суддя: С.В. Чабаненко