Постанова № 40460668, 16.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2014 рокусправа № 804/16825/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, третя особа Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу № 369-к від 29.11.2013 р., зобов'язання поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р. та зобов'язання виплатити середній заробіток, -

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 29.11.2013 р. № 369-к; зобов'язати Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р.; зобов'язати Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу; судові витрати покласти на відповідача (а.с. 2-4).

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що наказом № 369-к від 29.11.2013 р. його було звільнено з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, у зв'язку із поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, відповідно до п. 6 ст. 40 КЗпП України. На думку позивача, поновлюючи на роботі ОСОБА_2, відповідачем не було враховано, що останнього поновлюють на посаді, яку він ніколи за займав. Також, позивач зазначає, що при звільнені з посади, йому не було запропоновано іншу роботу, а також, в порушення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), звільнено під час тимчасової непрацездатності. Отже, ОСОБА_1 вважає наказ про звільнення незаконним і протиправним, та таким, що підлягає скасуванню. Просить суд поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів № 369-к від 29.11.2013 р. «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р.

Стягнуто з Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (код ЄДРПОУ 37641677, індекс 03680, м. Київ-150, вул. Горького, буд. 174) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, індекс АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2013 року по дату поновлення на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 29.11.2013 р. № 369-к «Про звільнення ОСОБА_1», зобов'язання Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів поновити на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 29.11.2013 р., зобов'язання Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу - є обґрунтованими, враховуючи, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, з порушенням встановленого законодавством порядку, а відповідно останні підлягали задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданих апеляційних скаргах відповідач та третя особа, вказують на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявники посилаються на те, що Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів діяла на підставі, та у межах наданих їй повноважень, наказ є законним, звільнення позивача відповідало вимогам чинного законодавства.

Позивач та його представник в судовому засіданні вважали, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Представники відповідача та третьої особи зазначили, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційних скарг та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останніх, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду зміні, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 31-33), відповідно до наказу № 459-к від 14.07.2010 р., працював в Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 15.07.2010 р. на посаді заступника начальника Головного управління - начальника управління правового забезпечення та роботи з регіонами, про що є відповідний запис в трудовій книжці останнього (а.с. 8-9).

29.11.2013 р. наказом № 369-к Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 5).

Колегія суддів зазначає, що задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з системного аналізу приписів п. 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України та відповідно порушення відповідачем останніх, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 року у справі № 2а/0470/13741/12 (а.с. 13-15), та ухвали суду від 25.07.2013 р. у справі № 283вр-13/2а/0470/13741/12 (а.с. 86-88), керуючись ч. 5 ст. 124 Конституції України, Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів наказом № 370-к від 29.11.2013 р. поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (а.с. 63).

Судом встановлено, що згідно штатного розпису Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів на 2010 рік (а.с. 117-126), управління складалось із Управління з контролю якості промислових та продовольчих товарів, Управління з контролю якості послуг та реклами, Управління правового забезпечення та роботи з регіонами.

З 15.07.2010 р. позивача було призначено на посаду заступника начальника Головного управління (Головне Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів) - начальника управління правового забезпечення та роботи з регіонами, що підтверджується записом № 19 в трудовій книжці.

Наказом від 06.06.2011 р. № 274-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника Головного управління (Головне Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів), що підтверджується записом № 22 в трудовій книжці (а.с. 8-9).

Наказом від 24.05.2012 р. № 5-к позивач був звільнений з посади заступника начальника Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів у зв'язку з переведенням до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, що підтверджується записом № 29 в трудовій книжці.

Наказом від 18.04.2013 № 132-к позивач призначений на посаду заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, що підтверджується записом № 31 в трудовій книжці, з якої і був звільнений наказом від 29.11.2013 р. № 369-к, із записом в трудовій книжці під № 32.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з огляду на займані посади позивача чітко вбачається, що такої посади, з якої було звільнено ОСОБА_2, як посада заступника начальника Головного Дніпропетровського обласного управління у справах захисту прав споживачів - начальника управління з контролю якості послуг та реклами або посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області - начальника управління по контролю якості послуг та реклами, ОСОБА_1 не займав.

Судом встановлено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 283вр-13/2а/0470/13741/12 встановлено спосіб і порядок виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 р. в справі № 2а/0470/13741/12 про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області - начальника управління по контролю якості послуг та реклами з 23.11.2010 р - шляхом поновлення ОСОБА_2 на рівнозначній посаді (а.с. 86-88).

Відповідно до приписів п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Отже, судом не зобов'язано ОСОБА_2 поновити на посаді, яку займав ОСОБА_1, а саме на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, якою, відповідно до штатного розпису на 2013 рік, який введено в дію з 20.05.2013 р., передбачена кількість штатних одиниць - 1.

Судом також встановлено, що відповідно до наказу № 379-к від 03.12.2013 р. ОСОБА_2, якого було поновлено на посаді позивача, з 03.12.2013 р. було звільнено з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідач поновлюючи на посаді ОСОБА_2 з 23.11.2010 року (наказ від 29.11.2013 року № 370-к) та звільняючи ОСОБА_1 цим же днем 29.11.2013 року (наказ від 29.11.2013 року № 369-к) не врахував, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, а також той факт, що днем звільнення вважається останній день роботи (пункти 11, 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 із змінами), а відповідно в один і той же день на одній і тій же посаді працювали два працівники, що є грубим порушенням трудового законодавства.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, як судом першої так і апеляційної інстанцій встановлено, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, іншої роботи, всупереч чинному законодавству України - ОСОБА_1 запропоновано не було. В судові засідання відповідачем та третьою особою доказів про відсутність вакантних посад в Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області - не надавалось.

Лист, що оглядався в суді апеляційної інстанції та на який, як на доказ пропонування роботи позивачу, посилались представники відповідача та третьої особи, колегією суддів оцінюється критично та не приймається до уваги, тому як останній є лише службовою перепискою між керівництвом установ (відповідачем та третьою особою) і не містить доказів обізнаності з його змістом позивача, а будь яких інших доказів пропонування роботи позивачу та відмови останнього від відповідних пропозицій, як то заяви, акти, тощо, суду не надавалось.

Судом також встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ознайомлений із наказом про звільнення № 369-к від 29.11.2013 р. лише 04.12.2013 р., про що міститься відповідний запис на наказі, закріплений підписом позивача (а.с. 64), що спростовує інформацію відповідача про ознайомлення із наказом 29.11.2013 р. та є порушенням ч. 2 ст. 47 КЗпП України, згідно якої у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, як і трудову книжку та провести відповідний розрахунок, згідно частини першої зазначеної норми, що відповідачем вчинено не було.

Колегія суддів також звертає увагу, що під час звільнення позивача, він був тимчасово непрацездатний, а саме з 29.11.2013 р. по 06.12.2013 р. ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГН № 594087 (а.с. 19).

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Крім того відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 із змінами) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

При цьому судом першої інстанції досліджувався факт видачі лікарняного листка позивачу, та було встановлено, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що останній видано у встановленому законом порядку (а.с. 51, 52, 137, 138).

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції та зібраним доказам по справі, а відповідно і правомірності дій відповідача, колегією суддів також враховується, що позивача було звільнено в листопаді 2013 році фактично на підставі судового рішення грудня 2012 року та ухвали про його роз'яснення липня 2013 року, тобто через значний проміжок часу, а саме майже через рік з часу його постановлення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, яким було встановлено порушення з боку відповідача процедури звільнення позивача з займаної посади за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а відповідно позовні вимоги останнього були задоволені і порушень при цьому норм матеріального або процесуального права з боку суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 р. № 7, задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певний період та зазначаючи про звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць, суд першої інстанції здійснивши відповідний розрахунок вказаних сум, який визнається сторонами, та зазначивши про це в мотивувальній частині рішення, в порушення зазначених приписів не вказав розмір останніх в його резолютивній частині, що може утруднити виконання останнього, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині, згідно до ст. 201 КАС Україні - підлягає зміні, а відповідно апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 198, 201, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року - змінити, виклавши абз. 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

стягнути з Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (код ЄДРПОУ 37641677, індекс 03680, м. Київ - 150, вул. Горького, буд 174) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, індекс АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2013 року по дату поновлення на роботі в сумі 12 203, 12 (дванадцять тисяч двісті три) грн. 12 коп., доповнивши також абз. 5 таким змістом: та середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4458,13 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят вісім) грн. 13 коп.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай